NYT: Становище Росії після війни проти України не повинне бути кращим, ніж до неї

З початку російського вторгнення в Україну 10 тижнів тому західні уряди невтомно засуджували агресію і говорили про те, як вони підтримують Київ. Але попри таку єдність в обуренні їхні цілі залишалися розмитими.

Зараз ця ситуація почала змінюватися. Нещодавно міністр оборони США Ллойд Остін сказав, що його країна хотіла б, щоб Росія «на стільки ослабла», щоб вона була не здатна загрожувати своїм сусідам. Міністр закордонних справ Великої Британії Ліз Трасс оголосила: «Ми хочемо, щоб Україна перемогла у цій війні».

Однак, Захід досі чітко не описав те, як він хоче, щоб ця війна закінчилася, - пише на сторінках New York Times старший науковий співробітник з питань Росії і Євразії Міжнародного інституту стратегічних досліджень Найджел Гоулд-Девіс. Захід обрав засоби для відповіді на російську агресію. Він почав відправляти Україні військову допомогу і запровадив санкції проти Росії. Однак, Європа і США не визначили мету, якій ці інструменти повинні послужити. Натомість західні політики зосередилися на наслідках, яких би вони хотіли уникнути. По-перше, вони не хочуть повалення українського уряду в Києві й встановлення російського маріонеткового режиму. А по-друге, застосування ядерної зброї проти України чи розширення війни за межі українських кордонів. 

Між цими двома межами є дуже багато потенційних результатів війни. Але на практиці все значно простіше. Буде Росії після війни краще, чи гірше, ніж до 24 лютого 2022 року? Будь-який результат, який покращить становище Кремля, буде російською перемогою. Навіть якщо Росії не вдасться добитися своєї початкової мети підкорити собі всю Україну.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Війна триватиме не роками, а місяцями — експерт

Заходу потрібна стратегія, яка буде гарантувати, що становище Росії після війни буде гіршим, ніж до початку вторгнення. Мир, який вдруге з 2014 року винагородить Москву шматком української території за її агресію, буде мати тяжкі наслідки для українського майбутнього, для довіри до Заходу і для його безпеки, а також для норм суверенітету й невтручання, на яких тримається міжнародний порядок.

По-перше, такий мир реабілітує як агресію Росії, так і її порушення прав людини. Кремль буде маніпулювати фактами, щоб подати своєму населенню такий результат як перемогу. Територіальні й пропагандистські здобутки не задовольнять його, а лише додадуть впевненості. Саме тому такий мир не просто прокладає шлях для нового російського вторгнення в Україну, а ще й підірве безпеку й довіру до Заходу.

По-друге, скорочена Україна буде назавжди ослабленою, особливо якщо Росія консолідує чи й навіть розширить контроль над українською береговою лінією. Принаймні один російський генерал зізнався, що це стратегічна мета Москви. Якщо агресору вдасться втілити такий план, це задушить Україну й дасть Росії перевагу на переговорах щодо  щонайменше трьох інших питань, які доведеться вирішувати в рамках майбутньої мирної угоди. Одне з них стосується статусу України. Чи буде її право приєднуватися до союзів й міжнародних організацій обмежене? Інша проблема - це ті люди, яких російська армія викрала і депортувала. Чи зможуть вони повернутися з Росії додому? І третє питання: за яких умов Захід ослабить економічну ізоляцію РФ? Якщо Москва отримає контроль над українськими територіями, у неї буде буде можливостей торгуватися у вирішенні всіх цих питань.

Також Росія може продовжувати скоювати звірства на територіях, які вона контролює. Українці, швидше за все, будуть чинити опір окупації. Кінець боїв не буде означати кінець насильства. Скоріше, це буде початок подальшої російської агресії. Окупація - не рецепт стабільності. Зрештою, Україна змириться з новою втратою території лише після довгої і дуже дорогої битви. Кожен новий день війни в Україні приносить ще більше смертей і руйнацій, які ослаблюють країну. Але деякі європейські країни, схоже, готові стояти осторонь і дивитися, як дві сторони будуть місяцями чи й навіть роками виснажувати одна одну війною. Мовчки чекати, коли війна зайде в глухий кут, щоб визначити, хто буде контролювати мирний процес, - це віддати перевагу Росії.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Росія Путіна не виграє війну проти України – Шольц

Щоб все це не сталося, Заходу необхідно зробити все, щоб Росії було гірше після війни, ніж до неї. Щонайменше західні політики повинні подбати, щоб Москва не отримала новий шматок української території. Санкції повинні діяти аж до тих пір, поки не зміниться російська політика щодо України. Жорсткий підхід до санкцій починається з чіткого розуміння, що Росія повинна залишатися в повній ізоляції від західної економіки. І лише виходячи з цієї позиції, можна обговорювати певні необхідні виключення. Натомість відбувається спроба відключити якісь операції, зберігаючи при цьому статус-кво. Наступні кроки, зокрема відмова від імпорту російської нафти й газу в Європу, будуть дорожчими, ніж будь-які інші санкції. Однак, не існує вільного від втрат способу ліквідувати велику загрозу для безпеки континенту. Нові санкції будуть неприємними для Європи, але катастрофічними для Росії. Захід повинен перемогти у цьому змаганні рішучості.

Також Захід повинен залучити ширшу міжнародну спільноту до підтримки свого порядку денного щодо захисту суверенітету й незалежності від імперіалістичної агресії. Це означає, що не лише Конгрес повинен виділяти пакет допомоги на 40 мільярдів доларів, про що просив президент Байден. Європа теж повинна наслідувати цей приклад. У червні виповнюється 75 років плану Маршалла, який відродив виснажену Європу, повернув їй довіру та допоміг стримати СРСР. Тепер Європа повинна зробити те ж саме для України, взявши на себе зобов’язання відбудувати українські міста й відродити розірвану війною економіку.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Солдати РФ перестають довіряти командирам і думають про відмову від участі в війні проти України — СБУ

Страх перед російською ескалацією не повинен зупиняти Захід. Росія легковажно погрожує ядерною зброєю, намагаючись грати на страху західних урядів. Але ця гра м’язами говорить про відсутність у Москви інших варіантів. Провальна війна викрила численні слабкості РФ. Тож зброя масового знищення - єдиний аргумент в російській претензії на глобальну велич. Однак, слабкість не робить нераціональні погрози більш достовірними. Аргументи в дусі: «Росія застосує ядерну зброю, якщо їй не дозволити щось здобути у війні», - не стримують опір ЗСУ. І вони не повинні стримувати Захід.

Ціна стратегічної бездіяльності може бути дуже висока. Не здатність чітко визначити цілі призвела до того, що війна в Боснії і Герцеговині тривала надто довго. Голова Ради міністрів закордонних справ Європейської спільноти Жак Поос оголосив у 1991 році, що «час Європи настав». Однак, боснійська війна все одно тривала три роки й коштувала близько 100 тисяч життів. Захід не повинен повторювати цю помилку.