Підтримати
Жінка на ім’я Валентина жила селі Ягідне на півночі України, коли російські війська почали вторгнення. Одного дня високий, білявий солдат прийшов до неї додому, щоб помитися. Вона запитала його, що росіяни роблять в Україні.
«Ми хочемо, щоб ви були з нами, щоб ви були з Росією», - сказав він їй.
В реальності «бути з нами» означало для Ягідного наступне: російські солдати зібрали 300 селян у погребі під школою, поруч з якою поставили свою артилерію. Таким чином, людей перетворили на живий щит. Найстаршому жителю села, який опинився в погребі, було 96 років.
«Ми тут, щоб захистити вас», - говорили російські солдати. Але вони тримали людей в погребі близько місяця. За цей час 10 людей померли, тому що росіяни не забезпечили їм належну медичну допомогу. Інші жителі Ягідного, такі як Валентина, продовжували жити вдома. Хоча їхні будинки російські солдати пограбували.
«Я їздив у Ягідне всередині квітня, невдовзі після того, як його визволили українські війська. Це село - не рідкісний випадок жорстокості, яку Росія намагається виставити як братерство в Україні. Впродовж всієї війни «бути з нами» було синонімом звірств: масового бомбардування шкіл, житлових будинків і лікарень, а також зґвалтувань і страт цивільних. Це також синонім приниження», - пише в статті для New York Times Пітер Померанцев.
Він пояснює, що принизити когось - це застосувати свою силу проти когось, щоб змусити почуватися нікчемним і залежним від вас. Тому очевидно, що російська армія хоче принизити українців, відібравши у них незалежність і право ухвалювати власні рішення.
«Ця війна - це акт імперіалізму, це колоніальна війна, націлена знищити право на існування іншого народу і підкорити його. Але не йдеться про будівництво імперії в значенні холоднокровного плану територіального розширення і здобуття економічних ресурсів. Це лише черговий акт імперії приниження, яку збудував Владімір Путін», - наголошує автор.
Російський автократ намагається переконати світ, що його країна керується об’єднавчими ідеями про культурну гордість і консервативні цінності, винятковість і ідеальну ізоляцію. Але в реальності путінська Росія не має чіткої ідеології. Вона наповнена хаосом протиріч, в якому поєднується радянська ностальгія і культурна зарозумілість, яка звеличує Російську імперію. Домінування російської етнічності і православного християнства якимсь чином може співіснувати з гордістю через національне і релігійне різноманіття країни. Росія - це «бастіон консервативних цінностей» з найвищим у світі рівнем розлучень. А телебачення Кремля намагається «роздмухати» кожен комплімент і примирливий жест з боку Заходу. Відео Такера Карлсона з Fox News, в яких він хвалить Росію, дуже поширені. Пропаганда Кремля стверджує, що Росія сповідує ізоляціонізм, але вона відчайдушно шукає схвалення за кордоном. Також успіх Путіна на посаді президента РФ спирався на його здатності щодня принижувати росіян, а потім діяти так, ніби він розуміє їхній гнів і знає, куди його направати: проти Заходу, проти України, проти будь-кого крім Кремля.
Але коли сам Путін намагається пояснити, що Росія робить в Україні, він стрибає від пояснення до пояснення, які абсолютно різні. В червні він порівняв себе з Петром I у місії розширити російську територію. А іншим разом Путін стверджував, що «у нас не було іншого вибору», окрім як вторгнутися в Україну. І телебачення постійно повторює цю тезу. То яка з причин справжня? Обидві і водночас жодна з них. Путін любить грати за обидві сторони в драмі приниження: від киплячої образи російського обивателя до зверхнього наслідування Петра I. Це дозволяє йому апелювати до глибокого відчуття російського приниження, яке Кремль сам завдав своєму народу, а потім намагатися компенсувати його. Це вистава, яка розгортається в циклі між приниженням і агресією. Вона визначає суть життя в Росії. І тепер почався акт про Україну.
В травні, перед тим, як вивести війська з західної частини України, щоб перегрупуватися і почати другу фазу війни, Росія втратила більше 10 тисяч солдатів. Це дуже багато. Майже всім було очевидно, що вона зазнала потужної поразки. Але впродовж наступних тижнів Путін і його генерали здавалися цілком задоволеними тим, що відправляють війська на фронти в якості гарматного м’яса. Кремль не оголосив загальнонаціональну мобілізацію, яка була б дуже непопулярною. Але він заохочує людей добровільно піти на війну. Висока смертність серед солдатів, які представляють національні меншини, говорить, що саме вони становлять непропорційну основу військ.
У своїх промовах Путін часто говорить про «сім’ю», в якій Росія - старший брат для інших країн. Це риторичний інструмент, який російський автократ використовує, коли говорить про Україну, яку він порівнює з блудним родичем. Вона нібито повинна повернутися в сім’ю і знову «бути з нами». І в цій великій і складній родині ще багато інших членів. Селяни в Ягідному розповіли Померанцеву, що серед російських окупаційних військ були як етнічні росіяни, так і тувинці. Валентина розповіла, що саме п’яний тувинець обшукав її будинок і позривав картини зі стін. Місцеві пригадують, як етнічні росіяни стверджували, що вони «захищають» українців від солдатів азіатського походження, хоча і ті, і інші належали до однієї армії.
Померанцев пише, що тувинці - це азіатська меншина з найбіднішого регіону Росії. Колись це був буддистський, кочовий народ. СРСР взяв під контроль Туву в 1920-1930-х роках, а потім включив до складу радянської імперії в 1944 році. Радянська влада змусила кочівників жити в колгоспах, зректися буддизму і своїх традицій, змінити гастрономічні звички і те, як вони одягалися. Опір був розбитий. 8% тувинців постраждали від політичних репресій. Їх ув’язнювали, страчували і висилали. Сьогодні тувинська громада страждає від хронічного рівня алкоголізму. Сім’ї часто розпадаються. Більше 68% дітей народжуються поза шлюбом.
Тувинці - не єдиний колонізований народ, який Росія використовує проти України. Москва кидає в бій чеченців, які також проводять операції, щоб залякати цивільних. Чеченські загони часто публікують відео в соціальних мережах, як вони ходять по окупованих містах. Хоча вихідці з Чечні добре знають, що таке бути країною, яку атакує Росія. Коли Чечня боролася за незалежність в 1990-х і на початку 2000-х років, їхні села і міста буквально рівняли з землею війська Бориса Єльцина, а потім Владіміра Путіна.
У проголошенній Кремлем «сім'ї» етнічних росіян називають «старшим братом». Але це не означає, що їх приниження оминає. Бюрократи і поліція погрожують і грабують громадян і бізнес. Росіянам доводиться брати участь в нудних фальсифікованих виборах, а також весь час боятися, що їх арештують, якщо вони щось скажуть проти Кремля або просто якомусь бюрократу захочеться відібрати їхній бізнес. Жити в путінській Росії означає страждати від щоденного приниження з боку екстрактивного класу, який відбирає гроші і життя свого ж народу.
В цій системі навіть олігархам доводиться жити у невизначеності і боятися, що хтось з оточення Путіна може просто завтра відібрати у них все. Культура приниження в’їлася глибоко в суспільство. Сексуальні домагання - це звична справа. В 2017 році влада декриміналізувала домашнє насильство проти жінок і дітей. Жорстока дідівщина поширена в армії. Батько в кремлівській «сім’ї», звісно ж, авторитарний. Більш ніж три чверті росіян вірять, що їхній країні потрібна «сильна рука» у владі. Це означає, що вони хочуть лідера, який водночас буде захищати і дисциплінувати свій народ. Пропаганда Кремля часто використовує цю ідіому для опису Путіна.
В описі України російський автократ часто використовує той же дискурс. Він повторює російське кліше про те, що Київ - це «мать городов русских», а потім критикує цю ідеалізуваону «мать», коли вона не робить те, що він хоче. За кілька тижнів до початку вторгнення під час прес-конференції з президентом Франції Еммануелем Макроном Путін сказав, що Україна повинна виконати його вимоги, докинувши фразу: «Нравится, не нравится, терпи, моя красавица». Вважається, що цей рядок описує зґвалтування.
Померанцев допускає, що опис Російської імперії «як сім’ї», з певної точки зору, може бути влучним. Але йдеться про сім’ю яка глибоко нещасна жорстока, в якій одна травма накладається на іншу, а деяких її членів піддають більшим стражданням, ніж інших. Але страждають усі. Ті, хто відчувають, що ніколи не зможуть втекти, не дозволяють іншим зробити це.
В 2014 році, окупувавши частину Донецької і Луганської областей, Росія влаштувала на цій території «радянський Дісмаленд» з піонерами, пропагандистськими парадами з прапорами СРСР. Полонених українських солдатів змушували ходити колоною по вулицях. Цього разу Росія повторює в Україні радянські масові депортації, арешти, знищення інтелектуалів і активістів, які підтримують український суверенітет.
«Приниженому народу може бути важко уявити майбутнє, якщо його змушують знову і знову переживати старі травми. Кремль намагається сказати українцям: ми не дозволимо вам перейти в майбутнє, ми хочемо, щоб ви застрягли в минулому, яке ми не можемо пережити самі», - пише Померанцев.
Пропаганда Кремля успішно перекладає відчуття приниження на Захід. Директор «Левада Центру» Дєніс Волков зауважив, що росіяни вірять: якби не було війни в Україні, Захід знайшов би іншу причину принизити Росію за допомогою санкцій і інших засобів. Опитування центру показало, що близько 75% росіян підтримують війну. Соціолог Лев Гудков пояснює, що цей результат говорить про інше. Про те, що російський народ на стільки придушений державою, що він готовий підтримати все, що скажуть. Але більш об’єктивною статистикою Померанцев називає рейтинги політичних ток-шоу на телебаченні. Найвищий рейтинг у програм на зразок «Недільний вечір з Владіміром Соловйовим» і «60 хвилин», ведучі і гості яких часто закликають до знищення незалежної України.
Сучасний англійський психоаналітик Адам Філіпс в статті для London Review of Books писав, що приниженим для того, щоб вижити, необхідно принижувати інших, змушуючи їх відчути ті ж страждання, що і вони. Так вони трансформують травму вразливості в «тріумф всемогутнього контролю». Зловмисник насолоджується своїм садизмом. Жертва, щоб впоратися з приниженням, може навчитися, як їй бути мазохістом, перш ніж вона теж стане садистом у відношенні до інших. Маніпуляція Путіна циклом з приниження і агресії - це ключ до його психологічної хватки на горлі Росії. Ці маніпуляції можуть виражатися у криміналізації протестів проти війни в той же час, коли робляться заклики до солідарності у боротьбі проти Заходу. На тлі посилення впливу санкцій по всій Росії, пропаганда Кремля закликає росіян продемонструвати свою терплячість: хіба ж вони не пережили великі випробування в минулому? Ці заклики можуть спрацювати. Люди можуть навчитися визначати себе через призму болю виживання, отримуючи від цього певне задоволення.
Кремль, звісно, завжди уникав будь-яких припущень, що він і є джерелом болю. В Росії немає музеїв, фільмів, пам’ятників чи відкритих архівів, які б показали, як СРСР садистично знищував власних громадян в ГУЛАГу, колонізував і репресував інші народи. Натомість, в шкільних підручниках Йосипа Сталіна хвалять як «ефективного менеджера». Звісно, Росія не єдина країна з історією колоніалізму і внутрішніх репресій. Але в інших країнах таке минуле зазвичай стає темою активних дебатів. В Росії ж ніхто не намагається зрозуміти минуле, взяти на себе відповідальність чи уявити інший шлях вперед.
Щоб Росія порозумілася сама з собою, їй потрібно поглянути на свою історію і внести її в громадську свідомість через телебачення, публічні меморіали і освітні проекти. Але визнання своєї ролі у циклі принижень і агресії загнане в глухий кут самою культурою приниження. Принижені не відчувають, що у них є воля, чому тоді вони повинні відчувати відповідальність?
Тим часом, загрозу, яку Росія становить для України і всього світу, потрібно пом’якшити. Нещодавно Путін проголосив, що існує два типи країн: «Вони або суверенні, або колонії». Це логіка внутрішнього приниження, спроектованого на геополітику. Для тих, хто у відповідь на власне хронічне приниження намагається принижувати інших, сама ідея, що великі і малі країни мають права, просто не можлива. Світ просто ділиться на тих, хто домінує, і тих, над ким домінують. Путін не просто намагається зламати Україну. Він використовує енергетичну залежність, щоб змусити Європу підкоритися російським вимогам. Він також блокує більше 22 мільйонів тонн українського зерна, гостро необхідного світу.
Зіштовхнувшись з такими загрозами, може з’явитися спокуса спробувати задобрити Росію.
«Редакція New York Times якось написала, що Україні доведеться погодитися на територіальний компроміс. Макрон сказав, що Захід не повинен принижувати Росію. Такі пропозиції фундаментально неправильні. Російське відчуття приниження має внутрішніх характер, воно не нав’язане зовні. Задобрювати режим Путіна - це брати участь у його циклі. Якщо ви прагнете стабільної безпеки і свободи, не можна потурати жорстоким партнерам. Єдиний спосіб - це обмежити джерела залежностей», - пояснює автор.
Для Європи це означає позбутися енергетичної залежності. В короткостроковій перспективі це може бути дорого. Але в довгостроковій - це шлях до економічної безпеки. Для всього світу це означає, що потрібно перестати покладатися на експорт продовольства з Росії. Натомість потрібно зробити так, щоб Україна змогла експортувати власні продукти і мінеральні добрива. Зернова угода, яка була нещодавно підписана, - це хороша подія. Але вона знову продемонструвала залежність світу від доброї волі Росії. Ракетний удар по порту Одеси на другий день після підписання це лише підтвердив. Залишкова залежність завжди буде уразливою для російського циклу приниження і агресії. «Ми хочемо, щоб ви були з нам», - сказав російський солдат Валентині. Але ми всі добре знаємо, що це «з нами» насправді означає.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google