На світ чекає велике змагання між самодержавством та ліберальними цінностями — The Economist 

Нещодавно Китай знову вдарив по демократії в Гонконгу. Розширення жорсткого контролю над територією – це міра рішучості Пекіна не йти на компроміси щодо того, як він відстоює свою волю. Після розпаду Радянського Союзу в 1991 році ліберальні цінності зростали у всьому світі. Однак виклик з боку Китаю стане найбільшим випробуванням для глобального лібералізму з часів закінчення холодної війни, пише журнал The Economist.

Більше того, як показує економіка Гонконгу, Китай тісніше пов’язаний із Заходом, ніж колись був комуністичний Радянський Союз. Це ставить перед вільним світом питання, що визначає епоху: як найкраще забезпечити процвітання, знизити ризик війни та захистити свободу у міру піднесення Китаю.

Питання Гонконгу кидає виклик тим, хто шукає просту відповідь. Китай запровадив зміни до виборчого законодавства Гонконгу, намагаючись створити «місто патріотів». Це кульмінація кампанії з придушення свободи на цій території. Лідери протестного руху перебувають у вигнанні, у в'язниці або залякані законом про безпеку, запровадженим у 2020 році. Цензура зростає, і судові та регуляторні органи Гонконгу зазнають тиску. 12 березня група демократій G7 засудила самодержавство Китаю, адже це є порушенням договірних зобов'язань країни. Китайські дипломати відповіли запереченнями.

Здавалося б, смерть лібералізму у фінансовому центрі Азії, де розміщено 10 трлн доларів транскордонних інвестицій, спричинить паніку, втечу капіталу та проблеми для бізнесу. Однак Гонконг переживає фінансовий бум.

Таку ж модель політичного гноблення та комерційного розквіту можна знайти безпосередньо в Китаї. У 2020 році Китай зловживав правами людини в Сіньцзяні, вів кібервійну, погрожував своїм сусідам і посилював культ особистості навколо президента Сі Цзіньпіна. І все ж, коли справи стосуються бізнесу, світові компанії закривають очі на цю жорстоку реальність. Континентальний Китай минулого року залучив 163 млрд доларів нових транснаціональних інвестицій, більше, ніж будь-яка інша країна. Крім того, у Китаї багато компаній, які відкривають нові споживчі тенденції та інновації.

Все це показує, як свого часу Захід недооцінив Пекін. Коли західні лідери прийняли Китай у світову торговельну систему в 2001 році, багато з них вірили, що він автоматично стане вільнішим та більш відкритим, але цього не сталося. Адміністрація колишнього президента США Дональда Трампа намагалася діяти жорстко, застосовувати тарифи та санкції, але це не дало суттєвих результатів. Америка проводила кампанію проти китайського техногіганта Huawei, якого вона звинувачувала у шпигунстві. Із 170 країн, які використовують продукцію Huawei, лише десяток або близько того заборонили її. Тим часом кількість китайських технологічних компаній на суму понад 50 млрд доларів зросла з семи до 15.

Можливо, Заходу варто було б спробувати досягти повного роз'єднання з Китаєм, намагаючись ізолювати його та змусити змінити напрямок політики. Але ціна такої стратегії була б високою. Частка Китаю у світовій торгівлі втричі перевищує частку Радянського Союзу в 1959 році. Ціни неконтрольовано зростатимуть, якщо західні споживачі будуть відрізані від Пекіна. Китай становить 22% світового обсягу експорту виробництва. Західні компанії, які покладаються на Китай, зіштовхнуться з економічним шоком. Заборона Китаю використовувати долар сьогодні може спричинити світову фінансову кризу.

Високу ціну, можливо, варто заплатити, якби така стратегія принесла реальний успіх. Але є багато підстав думати, що Захід не може так легко вплинути на комуністичну партію. У короткостроковій перспективі, якщо країни постануть перед бінарним вибором, багато з них можуть вибрати Китай замість Заходу. Зрештою, Китай є найбільшим торговельним партнером близько 64 країн, тоді як Америка має лише 38 держав-торговельних партнерів. Замість того, щоб ізолювати Пекін, Америка та її союзники можуть у підсумку ізолювати себе. У довгостроковій перспективі, на відміну від просоченого нафтою Радянського Союзу, Китай представляє різноманітні та досить інноваційні сфери, щоб адаптуватися до зовнішнього тиску. Він тестує цифрову валюту, яка врешті-решт може скласти конкуренцію долару.

Можливо, ембарго спонукало б Китай захищати права людини. Проте ізоляція має тенденцію зміцнювати контроль самодержавних урядів. Відрізані від комерційних, інтелектуальних та культурних контактів із Заходом, пересічні китайці будуть ще більше позбавлені зовнішніх ідей та інформації. Щоденний контакт понад мільйона підприємств з іноземними інвестиціями в Китаї, зі своїми клієнтами та персоналом є каналом, який навіть китайська цензура не може стримати. Студенти та туристи беруть участь у мільйонах звичайних зустрічей, які не проводяться під посередництвом влади.

Можливо, взаємодія з Китаєм - єдиний розумний курс, але як правильно її організувати? Це виклик, з яким зіштовхнулася адміністрація американського президента Джо Байдена. Все починається з нарощування оборони Заходу. Інституції та ланцюги поставок повинні бути захищені від втручання з боку Китаю, включаючи університети та енергетичні системи. Американська інфраструктура, що стоїть за глобалізацією - договори, платіжні мережі, технологічні стандарти - повинна бути модернізована, щоб надати країнам альтернативу системі, яку створює Китай. Щоб зберегти мир, варто збільшити ціну військової агресії для Китаю шляхом зміцнення демократичних коаліцій.

Більша стійкість забезпечує відкритість і жорстку позицію щодо прав людини. Важливо показати, що розмови про загальнолюдські цінності та права людини - це більше, ніж тактика збереження західної гегемонії та стримування Китаю. Китайські лідери вважають, що знайшли спосіб поєднати самодержавство з технократією, непрозорість з відкритістю та жорстокість з комерційною передбачуваністю. Після придушення демократії в Гонконгу вільні суспільства повинні як ніколи усвідомлювати виклик, який представляє самодержавство. Демократіям необхідно знайти відповідь - і підготуватися до тривалої боротьби з авторитаризмом, резюмує видання.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Зустріч дипломатів США та Китаю стала невдалим початком відносин між країнами за президенства Байдена — FT

Стратегічно позиціонуючи свій науково-дослідний комплекс відносно відкриттів, нагромаджуючи таланти й інфраструктуру, Китай зможе найшвидше адаптувати майбутні передові рішення, розвивати нові продукти і перерозподіляти вигоди. Про те, які цілі далекосяжного розвитку країни ставить сьогодні китайське керівництво, читайте у статті Дмитра Єфремова «Ідеальний меч уже в руках коваля».