На що може розраховувати Європа, якщо новим президентом США стане Байден — Euobserver

Європа, так само як і увесь світ, пильно спостерігає за ходом виборів президента США 2020 року. Якщо кандидата від Демократичної партії Джо Байдена оберуть новим президентом США, більшість європейських країн видихнуть з полегшенням. Згідно з опитуваннями, Байден випереджає Трампа в кожному з хитких штатів, але розрив мінімальний. Так чи інакше, більшість європейських лідерів погодяться, що трансатлантичне партнерство навряд чи зможе пережити ще чотири роки президенства республіканця Дональда Трампа, пише Euobserver.

Попри те, що ЄС було б значно спокійніше, якби новим американським лідером став саме Джо Байден, це не має вводити в оману стосовно того, що президентство Байдена буде занадто сприятливим для європейців.

Власний зовнішньополітичний досвід Байдена є неоднозначним, і, хоча, швидше за все, він буде позиціонувати себе як «типовий антитрамп» - вдумливий, надійний і поміркований лідер, готовий до співпраці з Європою, це ще не означає «безхмарного майбутнього» у відносинах між ЄС та США.

Швидше за все, Байден виступить на підтримку цілей Паризької кліматичної угоди та Іранської угоди (хоча це менш імовірно). Також, якщо лідером Сполучених Штатів стане саме демократ, тоді Америка відмовиться від «ізоляційної політики» та суперечливих односторонніх кроків на міжнародній арені, які так нервують європейців.

Тим не менш, зовнішня політика США і надалі буде визначатися насамперед конкуренцією з Китаєм та кризами в Індо-Тихоокеанському регіоні, а не європейськими проблемами.

США не надто поспішають втручатися в регіональні «епіцентри нестабільності» в Сирії, Північній Африці чи на Кавказі.

Байден, так само і Трамп, обіцяє «припинити безкінечні війни США» на Близькому Сході, повернувши американські війська додому.

Якщо такі агресивно налаштовані країни, як Росія, Туреччина та Іран будуть продовжувати збільшувати свій вплив у регіоні, а США ніяк на це не реагуватимуть – така ситуація навряд чи відповідає інтересам Європи.

Також, останні чотири роки показали, що самі європейці не надто готові «заповнити порожнечу», незважаючи на загальні зусилля в рамках спільної зовнішньої політики та політики безпеки.

До того ж, залишається незрозумілим, як ситуація зі зростанням впливу Китаю буде формувати глобальні економічні відносини.

Наприклад, один із простих способів ЄС стримувати «зловживання» в економіці Китаю - це встановлення економічного партнерства з однодумцями, приєднання до Транстихоокеанської співпраці та відновлення переговорів з ЄС щодо трансатлантичного торговельно-інвестиційного партнерства.

Але це буде важко для Байдена, який пообіцяв «лівому флангу» своєї партії не "укладати жодних нових торговельних угод, поки США не інвестують достатньо коштів в американців, забезпечивши успіх Америки у світовій економіці". Хоча, такий підхід може виявитися невдалим. Зрештою, американці сьогодні підтримують «вільну торгівлю».

Якщо США і надалі будуть схильні до «ізоляціоністської політики», тоді американці та європейці ризикують втратити можливість рухатись у напрямку більш тісно інтегрованої атлантичної економіки з усіма економічними та геополітичними перевагами, які вона могла б принести.

Але, перспективи не зовсім похмурі. Існує шанс, що нова адміністрація Байдена, якщо він переможе на виборах, відмовиться від «суперечок» зі Світовою організацією торгівлі (СОТ). Адже Трамп фактично паралізував роботу СОТ.

Байден також обіцяє забезпечити підтримку демократії на глобальному рівні, щоб "відновити дух і спільні цілі націй вільного світу", зупинити демократичний відступ у таких країнах, як Угорщина, Польща чи Туреччина, і "сформувати спільний порядок денний" для світових демократій.

Але що конкретно буде означати така ініціатива? Наприклад, «втихомирення» Туреччини в межах НАТО є можливим лише тоді, коли США та західні союзники готові виступити в ролі противаги Росії в східному Середземномор'ї - те, що здається малоймовірним.

Крім того, хоча адміністрація Трампа активно вболівала за «демонтаж» ліберальної демократії в Польщі та Угорщині, основна частина «авторитарного пришестя» угорського лідера Віктора Орбана відбулася фактично «на очах» у колишнього президента США Барака Обами. Важко сказати, чи зможе Байден упевнено стримувати амбіції авторитарних лідерів.

Парадоксально, але європейці повинні спробувати переконати Байдена не відмовлятися від деяких напрямків суперечливої політики Трампа.

Було б шкода, якби деякі реальні досягнення за останні чотири роки опинились під загрозою лише тому, що вони вперше матеріалізувались під наглядом Трампа: всеохоплюючий режим санкцій США, запроваджений проти Росії, посилення військової присутності НАТО на її східному фланзі, зусилля, спрямовані на диверсифікацію енергетичних поставок центральної та східної Європи «за межі російського газу» або нормалізації відносин між Ізраїлем та деякими арабськими країнами.

Так чи інакше, зміни у Вашингтоні – це нова можливість для партнерства Європи та США.

Тим не менше, європейці не повинні наївно ставитися до викликів, з якими зіштовхнуться трансатлантичні відносини в найближчі роки - більшість із них структурні, але деякі, можливо, будуть підсилені імпульсами, які не зможе контролювати навіть потенційний президент США Джо Байден, резюмує видання.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Вибори в США 2020: чим запам'яталися ці чотири роки президентства Трампа

Перед фінальним раундом дебатів між Трампом і Байденом опитування Gallup показало, що 56% американців вважають, що Трамп не заслуговує другого терміну. Історично в США всі кандидати з рейтингом схвалення 50% і вище виграли переобрання, а президенти з рейтингом схвалення значно нижче за 50% програвали.

Варто зазначити, що Байден має кращі рейтинги перед виборами, ніж будь-який претендент на пост президента США з 1936 року.

Детальніше про те, як Трамп може оскаржити результати президентських виборів у Сполучених Штатах, читайте у статті Геннадія Друзенка "Виборчі рифи американської демократії".