На економіку Китаю чекає «неприємний сюрприз» — The Guardian

«Схід піднімається, а Захід занепадає», – свідчить наратив, який поширює Комуністична партія Китаю (КПК). Пекін претендує на роль панівної глобальної держави і проектує свою владу, засновану на зростанні економічного впливу, випробовуючи Захід. Однак проблеми управління, зростання боргу, пандемія коронавірусу та криза на ринку нерухомості затримають прагнення Китаю стати «номером 1» у світовій економіці, пише The Guardian.

Однак у планах Пекіна є критичний недолік. Економіці Китаю, ймовірно, не вдасться обігнати США, оскільки Пекін потрапляює у «пастку середнього доходу».

Саме тут прогрес країн, що розвиваються відносно багатших країн зупиняється, і зазвичай характеризується важкою економічною адаптацією і часто непередбачуваними політичними наслідками.

Історично зростання Китаю було вражаючим. Протягом 30 років до 1990 року номінальний ВВП (ринкова вартість товарів і послуг, «вироблених» в економіці) для Китаю та США в доларовому еквіваленті зростав майже «у тандемі» трохи більше, ніж на 6% і 8% на рік відповідно.

Але протягом наступних трьох десятиліть зростання ВВП Китаю подвоїлося до більш ніж 13%.

Тим не менш, стрибок зростання Китаю закінчився, і величезний розрив у зростанні ВВП Китаю та США почав зменшуватися.

За останні кілька кварталів ВВП Китаю зростав вдвічі менше. Однак прогнозовані темпи зростання ВВП у майбутньому можуть розширити розрив.

Японський аналітичний центр нещодавно «відтермінував» дату, коли, за його прогнозами, Китай випередить США, з 2029 до 2033 року. Подібні «відтермінування» тепер стали «звичкою», і прогнози будуть змінюватися.

Однак проблема не в «математиці», а в тому, що Китай перебуває на переломному етапі.

Фактично, історія повторюється. У 1930-х роках Німеччина хотіла отримати панування в Європі, і навіть у цілому світі. Колись прогнозувалося, що Радянський Союз, а пізніше Японія, зможуть обігнати Америку, щоб стати ключовою глобальною економічною і технологічною силою.

З 1920-х років спостерігається тенденція недооцінювати здатність американських установ і підприємств до виправлення помилок. І Радянський Союз, і Японія дотримувалися подібних моделей розвитку, які підкреслювали нестійкі та надмірно високі заощадження, високі інвестиції та, зрештою, високі борги.

Їхні моделі розвитку дали тріщину з масштабними наслідками, пов’язаними з хронічними невдачами інституцій та управління. Китай наразі стає версією цього явища у 21 столітті.

Політика Пекіна щодо «повної ліквідації» коронавірусу може підтримувати бар’єри між Китаєм і світовою економікою до 2023 року або навіть довше, але, крім цього, уповільнення зростання, що посилюється надмірною заборгованістю та переломним моментом у секторі нерухомості, як показано на прикладі великого забудовника Evergrande, вже почалося. Сектор нерухомості Китаю чекають роки незручних змін, не в останню чергу через скорочення боргів забудовниками і, ймовірно, через зниження цін на нерухомість.

Крім того, економічна структура Китаю є незбалансованою.

Споживчі витрати становлять близько 37% ВВП, що трохи вище, ніж у 2010 році, і значно нижче, ніж у 2000 році. Зростання продуктивності, тісно пов'язане з лібералізаційними реформами, зупинилося.

Модель розвитку Китаю потребує змін, щоб уникнути пастки середнього доходу. Чим довше зміни затримуються, тим більші втрати. Лідери Китаю визнають, що реформи необхідні, і китайський президент Сі Цзіньпін нещодавно відновив гасло «загального процвітання», щоб мобілізувати Комуністичну партію та громадян навколо стратегії зменшення нерівності доходів, а також підвищення рівня життя.

Проте ці політичні цілі вимагають саме лібералізаційних і прогресивних реформ в економіці, проти яких виступає Сі Цзіньпін. Тим часом китайський лідер дотримується все більш тоталітарного стилю управління, в якому і без того панівне становище партії та держави в економіці зміцнюється.

Сі Цзіньпін фактично створив протиріччя, у якому навіть широкий досвід КПК може не допомогти. Нещодавній шквал нових законів і нормативних актів, спрямованих на приватні компанії та підприємців покликані розширити контроль партії та підняти приватний сектор на «політичний шлях».

Однак це навряд чи сумісно зі зростанням продуктивності та інноваціями, від яких залежать високі економічні амбіції Китаю. Щоб обігнати Сполучені Штати, знадобиться більше, ніж просто риторика. Для цього потрібна саме політика, проти якої виступає Сі Цзіньпін, резюмує видання.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Немає гарантій, що протистояння США та Китаю не переросте у відкритий конфлікт — FT

Сполучені Штати критикують Китай за все, що, на думку Вашингтона, не відповідає принципам, які сповідують США.   Демократія, більше капіталізму і свободи, припинення державної підтримки промисловості, вільний ринок  — усе це успішно функціонує  у США, свідчить про правильне влаштування суспільних відносин і має бути впроваджене в КНР. Уявімо, що сила переконання виявилася нездоланною  і США досягли бажаного результату. Що буде далі? Читайте статтю Сергія Корсунського «Що зробило США та Китай великими державами і не дозволить Росії стати поруч із ними».

Про те, як КНР зміцнює свої геоекономічні та військові позиції у світі, — у статті Наталії Бутирської «Китай підбирається до берегів США: що це означає».