Імперіалізм продовжує впливати на глобальну політику — NYT

Останнім часом людство зіштовхнулося із низкою проблем: зміна клімату, пандемія коронавірусу, геополітична нестабільність. Крім того, увесь світ зараз переживає "велике імперське похмілля", пише автор Самір Пурі у свій книзі "Тіні імперії". Люди живуть в "тисячолітті без імперій", але спадщина політики імперіалізму все ще сильно впливає на глобальний порядок, пише The New York Times.

Пурі не виключає існування «неформальних імперій», але наводить вагомий аргумент, що у «формальних імперіях» було щось чітке та помітне, що існувало з часів найдавніших цивілізацій і до 1991 року, коли Радянський Союз розпався. Імперська спадщина в постімперському світі відкриває нову призму, через яку можна дивитись глобальний політичний порядок. Російська анексія Криму, вихід Британії з Європейського Союзу та нестабільна ситуація в Іраку і Сирії мають глибоке коріння в імперському минулому, яке досі кидає тінь на сьогодення.

Якщо почати думати в цьому напрямку, то майже усюди можна побачити тіні імперій, адже відкинути минуле не так просто. Не так давно, завдяки зростанню західної могутності, більшість країн діяли або як імперії, або ставали колоніями, і в обох випадках їх національна ідентичність глибоко сформувалася завдяки такому досвіду.

Навіть Сполучені Штати зазнали глибокого впливу імперіалізму. Рабство в Америці було ідеєю, імпортованою з європейських імперій, яка виявилася "проявом колонізації не землі, а людей".

Експерт з питань збройних конфліктів Самір Пурі, який працював у британському міністерстві закордонних справ, вважає, що два ключових політичні рішення Великої Британії за останні кілька десятиліть, які стосуються приєднання до США у війні в Іраку та Brexit - були наслідком так званого «імперського похмілля».

Свого часу одна із найбільших імперських держав у світі, Британія, дотримувалася думки, що вона має військову силу, дипломатичну майстерність і перш за все амбіції контролювати віддалені частини земної кулі. Окрім того, сучасний Ірак був фактично британським творінням, утвореним в 1920 році з трьох провінцій Османської імперії, яка розпадалася. Лондон знову спробував вирішити долю Багдада.

Процес Brexit був пожвавлений думкою, що близькість Великої Британії до ЄС не має бути визначальною ознакою країни. Насправді тим, що часто характеризувало британський націоналізм, було відокремлення Британії від континенту. У п’єсі Шекспіра "Річарді II" Джон Гонт яскраво описує глибоко вкорінений англійський націоналізм, коли говорить про острівну державу як «дорогоцінний камінь, встановлений у срібному морі, яке служить захисною стіною проти заздрості менш щасливих земель». Провідні прихильники Брекзиту, включаючи прем'єр-міністра Бориса Джонсона, часто говорили про" глобальну Британію", яка продовжує свою історичну місію, відроджуючи дипломатичні зв'язки зі своїми старими колоніями та домініонами від Канади та Індії до Австралії.

Ситуація з Росією може пояснити вплив імперіалізму ще яскравіше. Пурі зазначає, що "еволюція Росії була нерозривно пов'язана з її експансивною політикою настільки, що зараз незрозуміло, чи Росія створила імперію, чи процес імперіалізму створив Росію". Зі скромних початків виросла імперія, яка на своєму розквіті, після перемоги Радянського Союзу у Другій світовій війні, охоплювала 11 часових поясів і налічувала майже 200 мільйонів людей. Не дивно, що російський президент Володимир Путін називає розпад Радянського Союзу "великою геополітичною катастрофою століття". Крім того, глибокі імперські зв’язки з Україною допомагають пояснити, чому нахабна російська анексія Криму була досить популярною в Росії.

Світ вступає в постімперське століття з незвичною геополітичною динамікою. Одні з найвпливовіших країн на планеті, Сполучені Штати та Китай, виводять велику частину своєї внутрішньої політики та цілей із уявлення про те, що вони є антиімперськими державами. У випадку з Америкою її ідентичність пов’язана з історією народження повстання проти Британської імперії.

У Китаї, для прикладу, кожного школяра вчать, що сучасна історія країни починалася із західного імперіалізму, який принижував Піднебесну протягом століття. І все ж обидві країни також є певним чином неформальними імперіями й досі.

Америка - це розгалужена мережа економічних союзів та військових баз, розкиданих по всьому світу. Китай, зі свого боку, намагається розробити щось подібне за допомогою своєї глобальної ініціативи "Один пояс, один шлях". Наразі багатьох аналітиків цікавить те, як будуть взаємодіяти ці дві відмінні постімперські держави у майбутньому, враховуючи зростання напруги між ними. Можна спрогнозувати, що імперські тіні будуть відбиватися на глобальній політиці ще протягом деякого часу, резюмує видання.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Китай планує створити світ без американських технологій — NYT

Лідери Китаю намагаються спроектувати шлях, який допоможе заповнити прогалини в інноваціях та уникнути залежності від США та інших країн в технологічній галузі. Пекін цілком серйозно налаштований перемогти Америку в сфері технологій.

Уже немає жодного сумніву, що найближчими роками розгорнеться жорстке протистояння, і передусім — на рівні державних політик, за технологічне лідерство. Про «битву гігантів» на ще одному терені читайте в статті Сергія Корсунського «Холодна технологічна війна».