Ердоган провалив вибори та пропустив в парламент курдських націоналістів

За підсумками парламентських виборів правляча в Туреччині Партія справедливості і розвитку (ПСР) вперше за 13 років втратила право на одноосібне формування уряду, пише в своїй статті для DT.UA Євгенія Габер.

Згідно з попередніми результатами, у великі національні збори Туреччини проходять чотири партії - нині правляча право-центристська Партія справедливості і розвитку (40,8% голосів, 258 депутатських мандатів); головна опозиційна, ліва Народно-республіканська партія, НРП (24,9%, 132); вкрай права турецька Партія націоналістичного руху, ПНД (16,2%, 80) і курдська Демократична партія народів, ДПН (13,1%, 80).

"Безумовно, головним результатом виборів стала значна втрата голосів правлячою ПСР і, вперше в історії Турецької Республіки, обрання до парламенту партії, що представляє інтереси національної меншини, - курдської Демократичної партії народів. Досі цього не вдавалося зробити жодній іншій партії через досить високий - 10-відсотковий - виборчий бар'єр", - зазначає автор.

Разом з тим, як зазначає автор, набраних ПСР місць не вистачить для того, щоб безперешкодно переписати Основний закон і змінити форму правління з парламентської на президентську республіку.

"Саме ця обставина дозволила більшості міжнародних медіа назвати результати виборів "повним провалом" ПСР і особисто президента Р.Т.Ердогана, "бліцкригом" - перемогу курдських націоналістів та навіть охрестити лідера ДПН С.Демірташа "курдським Обамою". Привітати Р.Т.Ердогана з "перемогою" на виборах поспішив тільки В.Путін, що в турецькому суспільстві сприйняли як насмішку.", - додає Вона.

Ослаблення позиції ПСР на нинішніх виборах пов'язують з падінням темпів економічного зростання в Туреччині, зростанням рівня безробіття, зменшенням кількості туристів та обсягів торгівлі. Також позначається складна геополітична ситуація в регіоні та невирішені проблеми у зовнішній політиці Туреччини. Так, за словами експерта, "у переговорах з ЄС нові сторінки так і не були відкриті, а "повернення на Схід" не вдалося через трансформаційні процеси, що охопили весь регіон Близького Сходу". У підсумку, оголошена ПСР ще на початку 2000-х політика "відсутності проблем у відносинах з сусідами" закінчилася "відсутністю власне самих відносин" - не були поновлені або погіршилися контакти з Вірменією, Ізраїлем, Єгиптом, Грецією, Кіпром.

У свою чергу Демократична партія народів позиціонує себе як представника інтересів всіх найменш захищених соціальних груп - етнічних та релігійних меншин, жінок, біженців тощо, тобто усіх тих, хто виступає за збереження і розширення ліберальних свобод. Саме це визначило її основний електорат, який умовно можна розділити на три групи: етнічні курди, представники інших етнічних і релігійних меншин, що проживають на території Туреччини, і н. "протестний електорат, який розглядає ДПН в якості єдиної альтернативи правлячої ПСР в умовах відсутності сильної конструктивної опозиції.

Крім того, як зазначає автор, 10-процентний бар'єр, який повинен був би перешкоджати "розмиванню" влади присутністю дрібних партій у парламенті і "захищати інтереси" великих партій, посприяв концентрації голосів в руках однієї партії - єдиної потенційно здатною подолати партії курдів.

"Очевидно, тепер ДПН може розраховувати на реальну довготривалу підтримку 5–6% власне "своїх" виборців. Головним же на сьогодні залишається питання, чи зможе Демократична партія народів стати по-справжньому "народною" для всієї Туреччини, чи залишиться маргінальною партією національних меншин із вузькою політичною платформою та обмеженою електоральною базою", - підсумовує автор.

Детальніше про зміни в турецькому парламенті читайте у статті Євгенії Габер "Парламентські вибори в Туреччині: народна демократія або демократія народів?"для DT.UA.