Ефект метелика: чому ми маємо зіскочити з «глобуса України»

600 днів війни змінили Україну та світ. Нам усім слід зрозуміти, що концепція «глобуса України» залишилась у минулому. Досягти наших цілей неможливо без розуміння того, що відбувається в інших гарячих точках планети. Від «не наших» криз і їх подолання, цілком імовірно, залежать наші безпека й добробут.

Ідею «ефекту метелика», коли комаха, що змахнула крильцями в Айові, може спричинити цунамі на Балі, висловлювали ще Пуанкаре та Лоренц, але найліпше її описав Рей Бредбері в оповіданні «І вдарив грім». Для математика все очевидно — такі ефекти є цілком очікуваними для нестійких і нелінійних систем, коли все можливо й нічого не можна передбачити, ніщо не змінюється пропорційно й навіть локальні збурення стосовно певної рівноваги — політичної, економічної або військової — можуть мати значні наслідки, аж до колапсу. Отож, грім уже вдарив, і аби розуміти, що відбувається на світовій арені, важливо навчитися бачити довгі й приховані взаємозв’язки між причинами й наслідками, подіями, що відбуваються в рознесених на тисячі кілометрів частинах світу або в областях, які геть не перетинаються. І що особливо важливо — наприкінці мало не кожної послідовності міркувань з’ясовується безпосередній зв’язок того, що відбувається, з Україною. Війна змінила все.

Ще якихось тридцять років тому світ був фрагментований за географічною ознакою й на мапі можна було досить чітко окреслити політичні блоки та регіональні ринки, а сфери впливу облямовувалися логістичними ланцюжками. Відтоді глобалізація, соціальні мережі та супутникові системи комунікацій зламали всі бар’єри. Відсутність спільних кордонів перестала бути перешкодою для координації політики, швидкість і спосіб поширення інформації принципово змінилися, технології уможливили маніпулювання даними й громадською думкою. Народився кібервсесвіт, що живе за власними законами. Алгоритми соціальних мереж замінили критичний аналіз і практично усунули відповідальність за формування колективного несвідомого. Проти нас грають професіонали, й ми маємо відповідати тим самим.

Передусім важливо розуміти, що глобальна світова система, струнка й міцна на перший погляд, не є такою навіть у дрібницях. Незначні збурення відтепер спричиняють масштабні наслідки. Приміром, 8 червня 2016 року Ілон Маск написав твіт: «Хотів би уточнити, що в плані батарей для Model 3 Tesla працює виключно з Panasonic. Новини, в яких стверджується інше, — неправильні». Внаслідок цього котирування підрозділу Samsung SDI, що створює дисплеї, батареї й акумулятори, обрушилися на 8,02%, капіталізація компанії зменшилася на 580 млн дол. І водночас акції Panasonic зросли на 3,68%, а компанія додала у вартості 800 млн дол. Раніше таке було б можливим, якби, скажімо, Маск почав якісь акції продавати, а якісь купувати, тобто діяти в звичному для біржових котирувань середовищі. Але він просто «процвірінькав» твіт. 2017 року відзначився Дональд Трамп, який написав, що «Amazon завдає величезних збитків роздрібним магазинам, які чесно платять податки». Той твіт коштував компанії зниження котирувань на 1,2% і зменшення ринкової вартості на 5,7 млрд дол. Таких прикладів десятки, якщо не сотні.

А все тому, що сучасна світова економіка є принципово неоднорідною, перенасиченою заходами неринкового характеру — політичним впливом, лобізмом, санкціями та спробами безвідповідального впливу на кшталт картельних угод або обмежень на експорт. Щодо геополітики, то «ефект метелика» взагалі слід визнати одним з основних принципів її існування від початку створення світу.

Можна не спинятись докладно на прикладах із Біблії та Пунічних війн, їх достатньо і в недавньому минулому. Коли гімназист Гаврило Принцип застрелив у Сараєві спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда та його дружину Софію, він навряд чи підозрював, до чого це призведе. Ця подія стала причиною Першої світової війни, внаслідок якої загинуло близько 10 мільйонів людей і розпалися чотири імперії. Ба більше, в одній із них відбулася революція, яка спричинила виникнення нової, кривавої та бездарної імперії, що мала назву СРСР.

11 вересня 2001 року в США відбулися нехай і моторошні, та все-таки локальні теракти, що призвели до глобальних наслідків, які й нині визначають ландшафт світової політики. Звісно ж, трагічну загибель більш як трьох тисяч людей у вежах Всесвітнього торгового центру не можна назвати помахом крилець метелика, проте й 20 років війни США в Афганістані тоді геть не проглядалися. Коли відкриють архіви Кремля, можливо, й ми довідаємося, що послугувало спусковим гачком у голові Путіна, коли він вирішив розпочати цю війну.

У нелінійному світі, крім «неадекватної» реакції на збурення, звичним є ще один феномен — неоднозначність відповіді на запитання про причини й наслідки певних подій. А все тому, що взаємозв’язки між подіями зазвичай набагато глибші, ніж видно на поверхні, й не описуються простими причинно-наслідковими зв’язками. Часто аби правильно розуміти, що відбувається, потрібно знати безліч, на перший погляд, зайвих подробиць, які виявляються геть не зайвими. Приміром, людей, які не надто цікавляться конфліктами на Близькому Сході, побоїще, влаштоване в Ізраїлі, шокувало. І річ не лише в загибелі тисяч безневинних цивільних, зокрема дітей і жінок, у поселеннях уздовж кордону із Сектором Гази. Ситуація далеко не локальна, і йдеться не тільки про безпеку.

Ось лиш одна грань. У центрі конфлікту — організація палестинських ісламських фундаменталістів ХАМАС, лідери якої з 2012 року квартирують у Катарі. Катар — найбільший у світі виробник скрапленого газу, який постачають до Європи (зокрема до Великої Британії, Італії та Німеччини) й Азії, зокрема Японії та Китаю — найбільших у світі споживачів. Ринок СПГ зробився надзвичайно конкурентним через війну Росії проти України, наслідком якої стала фактична відмова Європи від російського газу. Це призвело до переформатування ринку СПГ на користь Європи. Тепер уявіть, що з певних політичних причин постачання газу з Катару буде призупинено. Запасів міцності в інших виробників СПГ практично немає, як і сховищ у споживачів (у Азії їх майже не знайти). І якщо, приміром, Китай скуповує енергетичні ресурси, не звертаючи уваги на політичне підґрунтя, то Японія, Південна Корея й країни ЄС усе-таки змушені зважати на солідарну позицію демократичного табору й уважно ставитися до політичної репутації постачальників критичних енергоресурсів. Диверсифікація постачання не рятує, коли є політичні мотиви, а ресурс у дефіциті. Таких граней конфлікту на Близькому Сході не менш як дюжина.

На запитання «Навіщо нам знати про військовий переворот, що відбувся в Нігері?» є проста відповідь — ця країна була одним із основних постачальників уранової руди до Франції, де основу енергосистеми становлять атомні електростанції. Економічне здоров’я Франції — запорука подальшої допомоги Україні, й у цьому контексті чи варто дивуватися повідомленням про причетність «Вагнера» до подій у далекій африканській країні? Тут і жодних теорій змов не потрібно, щоб побачити пряму зацікавленість РФ у «покаранні» європейців за підтримку України нехай і не прямо, а опосередковано. Й байдуже, стосується це постачання газу чи уранової руди.

Лінійні системи ідеальні й тому існують лише в нашій уяві. Ідеальний світоустрій — це коли в конституції кожної країни є, як у Японії, власна стаття 9, що заперечує війну як спосіб вирішення міжнародних суперечок, усі держави живуть у мирі та спокої, а якщо й виникає напруженість, то зустрічає адекватну відповідь світової спільноти, єдиної в розумінні загальнолюдських цінностей. В ідеальному світі існують прості розв’язання найскладніших проблем, усі вибори відбуваються вчасно й панує принцип рівності всіх перед Законом.

На жаль, часи утопій минули. Конкуренція між індивідами, їхні непомірні амбіції призводять до конкуренції й протистояння між об’єднаннями індивідів, а найпростіші й найефективніші рішення найскладніше втілити в життя. У реальному світі недостатньо мільйон разів вимовити слово «мир» — від цього він не настане. Адже всім зрозуміло, хто такий Путін і що він накоїв, — то чому ж його досі запрошують на саміти й не соромляться тиснути руку? Бучу відвідали десятки глав держав і сотні іноземних журналістів, то чому ж Росію досі не визнали країною-терористом? Усі бачили звірства терористів ХАМАС щодо учасників фестивалю і жителів кібуців, то чому ж є можливими антисемітські демонстрації в десятках цивілізованих держав? Усі бачать параліч Ради безпеки ООН, то чому ж не вживають рішучих заходів, аби виправити ситуацію?

Відповідь на кожне з цих і безліч схожих запитань украй складна, потребує не лише знання предмета, а й здатності аналізувати. Тим часом реальність така, що зі зміною теми кількість експертів у Фейсбуці, що став для мільйонів єдиним вікном у світ, залишається незмінною. У Твіттері з експертами начебто краще, зате маніпуляції переходять усі межі. Якщо метою є одурманювання мас, нехай так і буде. Якщо є бажання розібратися, повертаємося до початку статті: ми живемо в нелінійні часи.

Спроба зрозуміти, що відбувається в міжнародних відносинах, часто наражається на невдачу просто тому, що постулат про зовнішню політику як відображення внутрішньої не береться до уваги. Запитання «Ну як вони не розуміють, це ж так очевидно?» слід частіше ставити собі. Адже залежно від ситуації час для людей плине по-різному, як по-різному виглядають і обставини, в яких ухвалюють рішення. Це та сама невидима частина, яку в Японії називають «те, що витає в повітрі», — і вам про це не скажуть, ви самі маєте зрозуміти, про що йдеться. Всім відомо, що кожна держава переслідує насамперед власні національні інтереси. Але хто ж їх формує, адже саме вони, згідно з ученням політичного реалізму, є причиною міжнародних відносин? Як улаштоване суспільство, яке нібито має усвідомити свої національні інтереси, і що являє собою політична еліта, яка бере на себе відповідальність за їх формування й обстоювання?

Немирне співіснування різних соціально-економічних систем, украй нерівномірний розвиток і розподіл благ і багатств, суперечність між амбіціями та можливостями, епідемія міфології й пандемія ефекту Даннінга—Крюґера створюють умови, за яких навіть незначне інфікування світового організму може спричинити летальний результат, а поставити діагноз дуже складно. Здавалося б, людина, котра любить своїх дітей, не може вбивати чужих. Однак, як свідчать дії терористів (що в Україні, що в Ізраїлі), може. Найпростіше пояснити такі звірства звичайним промиванням мізків, однак, можливо, річ іще й у тім, що ми живемо в умовах культу насильства, в усьому світі стоять пам’ятники видатним завойовникам і шкуродерам — від Чингісхана й Тамерлана до Александра Македонського та інших, от і сучасні беруть із них приклад? Якщо творців імперій, які погубили немислиму кількість народу, оспівують століттями, то чому їм можна було, а нинішнім — зась? Гірша за людину, яка не прочитала жодної книжки, лише та, яка прочитала лише одну. Але ця тема заслуговує на окрему розмову.

У нелінійних системах є одна особливість: у них можуть формуватися й упродовж тривалого часу існувати стійкі стани. Вони можуть бути як зі знаком плюс (підтримка США, НАТО, ЄС, G7), так і зі знаком мінус (РФ, КНДР, Іран, СНД). У нинішній системі світових координат і плюси, й мінуси обертаються навколо України й навіть, ризикну сказати, трагічні події на Близькому Сході не змінюють масштабу того, що відбувається. Якщо знати правила гри та закони впливу, то позитивних станів можна створювати значно більше як кількісно, так і якісно. В цьому й полягає мистецтво перемагати в асиметричній війні.