Чому країни, якими керують жінки, краще впоралися з COVID-19 — FT

Пандемія коронавірусу завдала шкоди усім країнам, але різні держави змогли впоратися з коронавірусом по-своєму. Чи дійсно країни, які очолюють жінки-лідери, впоралися з COVID-19 краще? Звісно, на це запитання важко дати однозначну відповідь, і в різних людей будуть різні думки щодо цієї проблеми. Однак, COVID-19 з’явився тоді, коли вперше в історії світ має достатньо великий обсяг вибірки країн для порівняння, якими керують чоловіки та жінки, пише Financial Times.

Якщо поглянути на приклади країн, які очолюють жінки - Нова Зеландія, Норвегія, Швейцарія, Данія, Фінляндія, Німеччина, Ісландія, Бельгія, Тайвань та Шотландія, то можна зробити висновок, що дані неоднозначні, але вони, безперечно, спонукають до роздумів.

Показовими є розрахунки щодо рівня захворюваності, механізму тестування та суворості карантинних заходів у «клубі розвинених країн». Країни, очолювані жінками, не запроваджували занадто жорстких карантинних обмежень, таких як закриття шкіл та обмеження поїздок, тоді як держави, очолювані чоловіками, навпаки, в більшості випадків, вдавалися до жорстких локдаунів.

Але, схоже, країни з жінками-лідерами досягли кращих результатів у боротьбі з пандемією, ніж держави, якими керують чоловіки.

На кінець листопада у Новій Зеландії сукупний рівень смертності становив 5,1 на мільйон, що є одним із найнижчих показників. А в Ісландії, Норвегії та Фінляндії кількість смертей на мільйон населення не перевищувала 100. У Данії та Німеччині цей показник складав менше 250. Це набагато краще, ніж у країнах, які очолюють чоловіки: у Нідерландах, Франції та Швеції показник смертності складав більше 500. В Італії, Великій Британії та США - понад 780. В Іспанії - майже 950. Винятком із «гендерної структури» стала Бельгія, де до вересня 2020 року прем'єр-міністром була жінка, але рівень смертності в країні від коронавірусу становив 1360 смертей на мільйон населення.

Також відомо, що країни, очолювані жінками, ретельніше тестують власне населення на наявність коронавірусу. Якщо поглянути на середню кількість тестів, проведених на один підтверджений випадок, то в країнах, очолюваних жінками у червні ця кількість становила 244, тоді як у країнах, де керують чоловіки - 155.

Можливо, варто виключити довіру до уряду як один із визначальних факторів. У Новій Зеландії 77% населення країни задоволене використанням урядом наукових порад. Високий рівень довіри до уряду спостерігається і в інших країнах, які очолюють жінки, таких як Німеччина, Норвегія та Данія. Однак країни, очолювані чоловіками, такі як Китай, Аргентина та Нідерланди, також мають високий рівень довіри людей до влади, але при цьому успіхи у боротьбі з пандемією відрізняються. В США рівень довіри населення до уряду становить лише 18%.

Зв'язок між «жіночим лідерством» та низьким рівнем смертності, звичайно, може не бути прямим. Присутність жінки-лідера скоріше є «симптомом», а не причиною факторів, які допомагають країні боротися з COVID-19. Однією з причин, чому в скандинавських країнах багато жінок-лідерів, є те, що ці країни більш прогресивні у всіх сенсах. І така прогресивність відображає освіту, адже ці країни виховують готовність вірити в науку та прислухатися до порад влади.

Також допомагає те, що скандинавські країни є меншими і більш «рівними», а це, своєю чергою, викликає більшу згуртованість населення та готовність прийняти спільні жертви. Те саме стосується Нової Зеландії та Швейцарії.

Таким чином, можливо, ситуація з коронавірусом в країні залежить не так від «гендерного фактора», як від конкретних рис лідера.

Однією з необхідних рис  є відсутність гордовитості та готовність прислухатися до науковців. Інша риса - схильність до емпатії. Саме ці риси більше притаманні жінкам.

Успіху у боротьбі з пандемією можна досягти не так жорсткими локдаунами, як зміною поведінки населення. Якщо автократичні режими можуть забезпечити цю зміну шляхом застосування примусу, то демократії повинні бути більш переконливими. Цього найлегше досягти лідеру, який виявляє достатньо співпереживання, щоб розмовляти з людьми зрозумілою їм мовою. Це, мабуть, найбільша зброя прем’єр-міністра Нової Зеландії Джасінди Ардерн, поряд з багатьма іншими жінками-лідерами.

Чи демонструють чоловіки-лідери це найважливіше поєднання співпереживання і смирення? Так. Джо Байден, який стане новим президентом США, зробив емпатію ключовою частиною своєї передвиборчої кампанії. Прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо також часто демонструє співпереживання. Навіть британський прем’єр Борис Джонсон останнім часом намагається проявляти емпатію.

Але після того, коли світ нарешті переможе COVID-19, буде цікаво подивитися, чи змінилася така концепція лідерства в результаті кризи. І чи буде в світі зростати кількість країн, якими керують жінки, резюмує видання.