Чому ЄС залишається найпотужнішим союзом у світі — Foreign Policy

Кілька місяців тому, коли пандемія COVID-19 почала неконтрольовано поширюватися Європою, увесь світ бачив повідомлення про переповнені лікарні в Італії, помилки у політиці у Великій Британії і Швеції. Після того, як європейські уряди запровадили карантинні обмеження, носіння масок, налагодили механізм тестування на коронавірус та відстеження контактів - кількість нових випадків хвороби зменшилася, пише Foreign Policy.

Але США і досі не змогли взяти під контроль пандемію. Нові випадки хвороби в Сполучених Штатах зростали протягом літа, а згідно зі статистикою, американці в десять разів частіше інфікувалися коронавірусом, ніж європейці.

Ймовірно, успіх Європи не випадковий.

Дослідження показують, що країни з вищим рівнем доходів та надійним державним регулюванням, мають тенденцію до ефективнішої боротьби із захворюваннями та є більш сприятливими для ведення бізнесу.

У ході глобального опитування 2019 року європейські країни зайняли сім з десяти позицій у рейтингу країн, що мають найкращу репутацію за соціальним, економічним та політичним успіхом.

Пандемія коронавірусу - лише один із багатьох прикладів загальної тенденції серед журналістів, аналітиків, дипломатів та політиків недооцінювати Європу.

Ціле покоління спостерігачів робили ставку на те, що Європі бракує високого зростання, централізованих політичних інститутів, внутрішньої єдності та жорстких військових інструментів, необхідних для ефективної глобальної присутності.

Багато аналітиків впевнено передбачали, що євро обвалиться, а Європа почне «відкидати» власні цінності. Проте, нічого з цього не відбулося.

За останнє десятиліття європейці зіткнулися з епохальними зовнішньополітичними викликами, що стосуються найсильніших конкурентів - великих держав та найпотужніших сил глобалізації в сучасному світі.

У 2014 році Росія напала на Україну. У 2015 році хвилі мігрантів заполонили Середземне море, а наступного року, на тлі популістського євроскептицизму, референдум про Brexit загрожував розпадом Європейського Союзу. А з 2016 року Дональд Трамп, спочатку як кандидат, а потім як президент США, почав приймати суперечливі зовнішньополітичні рішення.

Аналітики давали жахливі прогнози щодо неминучого краху Європи, тоді як політики у Вашингтоні, Пекіні та Москві почали «списувати Європу з рахунків».  

Європейці досягли успіху завдяки використанню «невійськових можливостей», якими вони володіють сьогодні, більш ефективно, ніж будь-хто інший у світі: зовнішня допомога, торговельні та трудові угоди, запровадження регуляторних стандартів, культивування міжнародного права, тиха, але міцна дипломатія та дотримання демократичних норм.

Вирішення проблем за допомогою майстерної дипломатії може видатися «занадто нудним», однак, врешті-решт, така стратегія зазвичай демонструє більшу ефективність, ніж інші, агресивніші дії, до яких схильні деякі автократичні держави.

У 2014 році Росія напала на Україну, анексувала Крим - це явне порушення міжнародного права, яке створило серйозний виклик безпеці Європи.

Оскільки Росія користується військовою перевагою та надає Україні більше історичного, культурного, економічного та стратегічного значення, ніж будь-яка інша країна, багато експертів, радили Європі «відпустити Україну», адже Москва може «нещадно» відповісти на дії ЄС, що призведе до «поразки Заходу».

Однак, європейські лідери ігнорували такі «поради» і намагалися гідно протистояти Росії.

Частково саме завдяки європейській підтримці, Україна, за винятком деяких суперечливих територій, окупованих Росією, зараз є незалежною країною, що налагоджує все тісніші стосунки із Заходом. Існує велика надія на те, що війна на сході України припиниться.

Згідно з опитуванням, майже 80% українців зараз мають прихильний погляд на ЄС, і майже дві третини вважають, що подальша зовнішня співпраця повинна бути спрямована на можливе членство України в Європейському Союзі.

Європа володіє невійськовими інструментами, необхідними для здобуття переваги над президентом Росії Володимиром Путіним.

Протягом десятиліть чиновники ЄС допомагали українському уряду інтегруватися із Заходом, пристосовуючи його ринкове законодавство до стандартів ЄС - процес мав завершитися угодою про асоціацію з ЄС у 2014 році. Побоюючись, що така угода занадто наблизить Україну до Заходу, Путін наполягав, щоб тодішній український президент Віктор Янукович, припинив співпрацю з ЄС. Тоді ніхто не міг передбачити масштабної Революції в Україні, яка закінчилася фактично повною зміною влади в країні.

Якщо м’яка сила європейських цінностей сприяла революції, координована економічна, політична та юридична допомога Європи підтримувала її.

Відповідно до угоди про асоціацію з ЄС, Україна розширила торгівлю з Європою.

Кожні півроку європейські уряди голосували за відновлення санкцій проти Росії, незважаючи на відповідь Москви контрсанкціями.

Європейська політика передбачає розгалужену комплексну програму економічної, політичної та правової реформ, спрямовану на подальшу співпрацю України із Заходом.

У 2015 році в Європу прибуло трохи більше мільйона нелегальних мігрантів. Багато з них були сирійськими біженцями, які шукали притулку. Сотні мільйонів людей у ​​всьому світі бажають мігрувати, а європейські країни залишаються одними з найбільш бажаних напрямків, що змушує багатьох розглядати такі хвилі масової міграції як неминучі.

Проте швидка та успішна реакція Європи демонструє, що навіть масову міграцію можна контролювати. Починаючи з 2015 року, потік нелегальних мігрантів зменшився на 88%.

Європейські уряди досягли цієї мети, прийнявши жорстку, але ефективну політику. Вони криміналізували перевезення мігрантів, навіть на комерційних поромах чи літаках.

Європа уклала угоди з транзитними країнами, такими як Туреччина, Лівія, Марокко, Туніс та Єгипет.

Тодішній голова Європейської Ради Дональд Туск казав, що неможливо повністю дійти згоди щодо міграційної політики, але Європа змушена стримувати нелегальну міграцію. Європейські уряди обрали цю стратегію, оскільки вони прагматичні.

У довгостроковій перспективі європейські лідери розглядають рішуче зменшення неконтрольованої міграції, але це може створити політичний простір для прийому більшої кількості мігрантів на необхідній економічній та гуманітарній основі.

Сьогодні європейська єдність - це практична необхідність для країн Європи.

Однак, Велика Британія - єдина європейська країна, де занадто активно виражається «євроскептицизм».

Сьогодні Brexit фактично зайшов у глухий кут. Британії необхідна торговельна угода з ЄС, а це дозволяє Європі зайняти жорсткішу позицію в переговорах щодо умов виходу Сполученого Королівства з ЄС.

Дивлячись на приклад Британії, інші прихильники євроскептицизму в країнах Європи тепер не виступають зі вихід з ЄС.

Серед основних геополітичних активів Європи - тісне партнерство із США, яке формує основу західної оборонної та економічної політики. У 2016 році, будучи кандидатом у президенти, лідер США Дональд Трамп поставив усе це під сумнів, критикуючи НАТО, погрожуючи виходом США з НАТО, якщо країни Європи не збільшать витрати на оборону.

Проте, пізніше американський віце-президент Майк Пенс запевнив союзників, що зобов'язання Вашингтона залишаються непохитними.

Ймовірно, Європі не потрібно турбуватися про те, що США вийдуть з НАТО, адже європейські країни залишаються найнадійнішими союзниками Америки.

Трамп також націлився на європейські економічні інтереси, неодноразово погрожуючи запровадити мита на експорт ЄС. У 2018 році Трамп запровадив мита на європейську сталь та алюміній, однак, це було послідовним рішенням. Майже усі адміністрації США встановлювали спеціальні мита на сталь.

Жодна «трансатлантична торгова війна» не вибухнула, бо Трамп не наважився її спровокувати. Наслідки були б занадто серйозними, оскільки американські та європейські компанії досить тісно співпрацюють.

Поміркована зовнішньополітична стратегія Європи не є «занадто яскравою». Можливо, тихому та терплячому стилю зовнішньої політики ЄС інколи не вистачає рішучості, але Європа завжди впевнено йде до своєї мети. 

На відміну від Америки Трампа, Європа не розгортає торгові війни. На відміну від Росії Путіна, вона не втручається в демократичні процеси в інших країнах.

Попри те, що європейський прагматизм інколи може і розчаровувати, європейські лідери розуміють, що вони не можуть вирішити всі світові проблеми, саме тому й ретельно розставляють власні пріоритети.

Вони уникають необдуманих дій, які можуть призвести до непередбачуваних негативних наслідків. Попри те, що така стратегія може здаватися «нудною», вона, все-таки, працює, резюмує Foreign Policy.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Європа та США ризикують стати «ворогами» — The Guardian

Раніше повідомлялося, що пандемія COVID-19 може змінити хід переговорів між Британією та ЄС.