Чому демократія зазнала невдачі на Близькому Сході — The Economist 

Гнів жителів Близького Сходу проти авторитарних лідерів та корумпованої влади вибухнув як Арабська весна. Повстання знищили диктаторські режими чотирьох країн - Єгипту, Лівії, Тунісу та Ємену. Протягом якогось часу навіть здавалося, ніби демократія нарешті прийшла в арабський світ. Однак через десять років ситуація на Близькому Сході викликає багато запитань, пише журнал The Economist.

Лише один із цих демократичних експериментів дав довговічний результат - в Тунісі. Єгипет зазнав невдач, все закінчилося військовим переворотом. Лівія, Ємен і Сирія вступили в криваві громадянські війни, в які почали втручатися і деякі іноземні держави. Арабська весна настільки швидко перетворилася на гірку зиму, що багато людей зараз втрачають віру в силу змін.

З часів великої революції багато чого змінилося на Близькому Сходу, але не всі зміни були позитивними. За низьких цін на нафту навіть «нафтобарони» вже не можуть дозволити собі скуповувати своїх підлеглих за рахунок жирних субсидій та зручної державної роботи. Багато лідерів стали більш пригніченими. Наслідний принц Мухаммед бен Салман із Саудівської Аравії не може дійти згоди з власною сім’єю. Абдель-Фаттах аль-Сісі з Єгипту почав перешкоджати вільній пресі і фактично розчавив громадянське суспільство. Одним із уроків, які автократи засвоїли після Арабської весни, є те, що будь-яке інакомислення потрібно швидко придушити, щоб воно не поширювалося далі.

Регіон зараз набагато менш вільний, ніж був у 2010 році, і, можливо, більш розлючений. Його дестабілізували війни, біженці та COVID-19. Активісти стверджують, що араби більше не готові миритися зі старими проблемами, і кажуть, що жителі регіону зараз більше вірять у зміни.

Полум'я Арабської весни ніколи повністю не згасало. Протести, які охопили арабські країни в 2019 році, не отримали яскравої назви, проте вони витіснили багато авторитарних лідерів.

На жаль, держави, які стали епіцентрами протестів у 2019 році, Алжир, Ірак, Ліван і Судан, навіть зараз дуже повільно рухаються до реальних демократичних змін. Чи дійсно арабські країни ніколи не зможуть бути достатньо демократичними? Існує думка, що більшість лідерів регіону настільки консервативні, що ніколи не зможуть стати по-справжньому відкритими до демократичного прогресу, а тамтешня релігія просто несумісна з плюралізмом.

Насіння сучасної демократії ще не було належним чином посіяне в арабському світі. Бажання серед арабських громадян самостійно обирати собі правителів така ж сильна, як і в демократичних країнах. Найбільше їм потрібно, щоб незалежні установи - університети, засоби масової інформації, громадські групи, перш за все суди та мечеті розвивалися без всеосяжного контролю влади. Тільки тоді в регіоні знайдеться місце для активних та обізнаних громадян. Тільки тоді люди зрозуміють, що політичні суперечки можуть вирішуватися мирним шляхом.

Це допомогло б, якби араби мали більше свободи в дискусіях. Школи в регіоні, як правило, не надто навчають учнів критичному мисленню. ЗМІ та мечеті зазвичай наслідують урядову лінію. Автократи прагнуть тримати під контролем соціальні медіа. Все це породжує недовіру до самої інформації. Теорій змови багато. Араби, як правило, не довіряють не лише своїм урядам, але й один одному, частково саме через усталену корупційну систему.

Корупція підриває довіру до держави. Деспоти заохочують людей мало думати про політику, зображаючи своїх політичних опонентів екстремістами, які бажають загибелі співвітчизників.

За таких обставини зовсім не дивує той факт, що демократія не змогла прижитися в регіоні. Але є способи, які можуть почати шлях до довгострокових змін. Розвиток освіти є життєво важливим. Демократії повинні приймати більше арабських студентів. Вони також повинні підтримувати арабських журналістів, правозахисників та громадські організації. Для розвитку культури плюралізму потрібен час, резюмує видання.