Підтримати
В Китаї спалахнули протести через невдоволення політикою щодо боротьби з COVID-19. І це нагадало про момент в історії, який Пекін хотів би забути - про 4 червня 1989 року. Смерть колишнього лідера КНР Цзян Цземіня зробила цього привида ще сильнішим.
Про це пише член редакційної ради Bloomberg Клара Феррейра Маркес. Вона пояснює, що справа навіть не в тому, що Цзян Цземінь був тим лідером, якого хвалили за надзвичайне економічне зростання, яке почалося після придушення протестів на площі Тяньаньмень. Хоча, звісно, варто віддати йому належне. Економіка Китаю збільшилася втричі, поки він був лідером Компартії. А сотні мільйонів людей змогли вирватися з бідності.
«Найбільше занепокоєння в Пекіна викликає давня традиція китайських демонстрантів використовувати мертвих, щоб говорити з живими. Траур - чудова причина для масових зібрань в той час, як політичні фігури стають символами того, що було втрачено. В 1989 році студенти змогли зібратися на площі Тяньаньмень саме через смерть реформатора Ху Яобана. Вшанування його пам’яті створило можливість висловити більш широке невдоволення. Перед тим в 1976 році саме смерть Чжоу Енлая вивела на вулиці невдоволених маоїстською політикою. Чи стане смерть Цзяна Цземіня каталізатором?» - розмірковує Маркес.
Вона визнає, що відлуння 1989 року досі було хоч і виразним, але далеким. Чиновники останні кілька днів вдавалися до випробуваного часом поєднання поступок, цензури і застосування правоохоронних органів, додаючи трохи застарілих звинуваченень на адресу «ворожих сил». Крім того, в хід пішли боти і технології стеження з 21 століття. Лідер Китаю Сі Цзіньпін досі зберігав мовчання. Кількість людей на вулицях зменшилася, як і шум в соціальних мережах. Маркес зауважує, що проблема невдоволення і громадської непокори полягає в тому, що коли можливість вуличних протестів стає очевидною, їх важко контролювати. Особливо якщо першопричина залишається невирішеною. Злість тліє далі. І не потрібно причин, щоб вона спалахнула знову.
«Звичано, в порівняннях з студентськими протестами на площі Тяньаньмень дуже легко переборщити. Це перший образ, до якого потянуться більшість за межами Китаю. Але це відлуння все одно має значення. Оптимісти будуть стверджувати, що сучасний Китай, втомлений від економічного тиску, немає імунітету до політичних змін, які прокотилися Європою (але не в Китаї) у 1989 році. Песимісти вкажуть на те, що Пекін не захищений від поєднання прорахунків з параноєю, що призвело до катастрофи 33 роки тому. І обидва табори можуть мати рацію», - пояснює автор.
Для Сі Цзіньпіна і китайського уряду жорстока тактика для придушення студентського руху - це не бажаний варіант сьогодні. Державна машина еволюціонувала. Кому потрібна армія, якщо є технологія розпізнавання облич? І Пекін дуже добре знає, що застосування сили може породити мучеників. Немає жодних ознак, які б вказували на намір влади вивести армію на вулиці. Натомість все говорить про намір розібратися з ситуацією як зі звичайними, дрібними протестами, які стосуються побутових проблем на зразок зарплат чи умов праці. В окремих місцях влада йде на поступки, дозволяючи мітингам стати клапаном, який дозволяє випустити пару. В інших місцях демонстрантів придушують. Влада обмежує поширення протестів і сподівається, що з часом вони згаснуть.
Але уряд відгородився. І не так багато речей змінюються. Сі Цзіньпін збудував наратив щодо COVID-19, який протиставляє бездушний підхід Заходу проти зусиль Китаю з захисту свого народу. Тому йому важко пояснити зміну курсу. Навіщо відступати від вдалої політики, яка була інституціоналізованою і вдихнула життя у всю медичну промисловість? Чи може 1989 рік знову повторитися? Тоді був зовсім інший клімат. Минуло всього кілька років після революції Народної влади на Філіппінах, а також падіння комунізму в Європі. 1980-ті роки були економічно болючими для багатьох китайців. Крім того, влада в Пекіні переживала розкол, що створило простір для протестів, дозволяючи їм тліти і набирати оберти. Сьогодні Сі Цзіньпін контролює ключових чиновників, як ніхто інший з часів Мао Цзедуна.
Втім, є й схожі риси. Несправедливість і вибіркова природа правил - головний чинник невдоволення, як і корупція в 1989 році. Це ідеї, які охоплюють значно більше, ніж окремі політичні вимоги. Згори надходять змішані сигнали. А тепер ще й Цзян Цземінь помер.
Урок, який Сі Цзіньпін виніс з подій 1989 року, говорить про необхідність ідеологічної дисципліни. Крім того потрібен контроль над армією і демонстрація об’єднаної партії, у якої немає слабких місць. Але Маркес зауважує, що є й інші уроки.
Перше і найголовніше, Пекіну не можна дозволяти невдоволенню тліти, ігноруючи його причину чи придушуючи шум. Сьогодні важко уявити, щоб в Китаї почалися довготривалі протести, як на площі Тяньаньмень. Але країна від цього повністю не захищена. Історик Каліфорнійського університету Джеффрі Вассерстром, який досліджує сучасний Китай, вказує на важливу роль, яку грає китайська діаспора і китайські студенти за кордоном. Вони пильно стежать за деталями смертельної пожежі в Урумчі і подіями на вулицях китайських міст з солідарності, навіть коли їхні співвітчизники вдома не можуть це зробити. Завдяки діаспорі фото просочуються в Китай, допомагаючи підтримувати вогонь невдоволення.
На думку Маркес, це означає, що для нового спалаху вистачить однієї іскри: ще однієї смерті від COVID-19, якої можна було уникнути, страшних фото, річниці першого зараження в Ухані, першого локдауна чи смерті колишнього лідера, навіть якщо він ніколи не був демократом. Вассерстром підкреслює, що Цзян Цземінь очолював Китай під час найбільш вільного і космополітичного періоду.
Крім того, фундаментальні проблеми криються в економіці. Ден Сяопін і його наступники змогли пережити 1989 рік, схиляючись до більшої відкритості і економічних реформ, а також підвищуючи стандарти життя. Сі Цзіньпін не може пообіцяти те ж саме сьогодні. Політика «нульової терпимості» до коронавірусу обвалила китайську економіку. Сі Цзіньпін також порушив соціальний контракт, згідно з яким політичну свободу можна було принести в жертву, але не особисту свободу. Китайський уряд спирався на три стовпи: стабільність, економічне зростання і націоналізм. У Сі Цзіньпіна лишився тільки останній з них. Але навіть націоналісти в Китаї хочуть не відставати від світу.
Пропаганда сьогодні повторює Дена Сяопіна, який після подій на площі Тяньаньмень говорив, що іншого вибору просто не було, тому що Китай «не може прийняти хаос». Репресії - це завжди варіант для автократів. Але вони мають свою ціну. Сьогодні протести в Китаї спорадичні і неорганізовані, це ще не рух. Але щоб ситуація змінилася, може знадобитися значно менше, ніж думають в Пекіні.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google