Підтримати
Президент США Джо Байден оселився в Білому домі 10 місяців тому із двома головними пріоритетами зовнішньої політики: Він хотів відновити союзи, які зруйнував його попередник, і зосередитися на суперництві США з Китаєм. Історія та інші великі країни не завжди співпрацюють із грандіозними планами президентів, пише Дойл Макманус — вашингтонський оглядач та директор програми журналістики у Джорджтаунському університеті у своїй колонці для Los Angeles Times.
Автор зазначає, що сьогодні найнебезпечніша міжнародна криза виходить не з Азії, а від традиційнішого заклятого ворога - Владіміра Путіна.
У Байдена немає іншого вибору, як відповісти на виклик Путіна - і його опоненти-республіканці могли б просунути інтереси США, якби перестали відмовляти президентові в необхідних для цього інструментах.
Мета Путіна, яку він часто і прямо висловлює, – відновити владу Росії над імперією, яку вона втратила у 1991 році, коли розпався Радянський Союз. Його найближча мета - звернути назад розширення НАТО до західних кордонів Росії.
"У розпорядженні Путіна є все необхідне: напрочуд сильна економіка зі зростаючими доходами від продажу нафти, контроль над більшою частиною постачання природного газу до Європи, збройні сили, які вміють вести приховану війну, і безжалісність, що дозволяє діяти жорстоко, коли це йому вигідно", - пише автор.
В останні місяці Путін попередив сусідні країни, Польщу, Латвію, Литву та Естонію, що вважає їхню інтеграцію до альянсу недружнім актом.
Він підтримав Білорусь, коли тамтешній диктатор Аляксандр Лукашенко цинічно ввіз мігрантів із Близького Сходу, привіз їх автобусом до кордону та зажадав, щоб сусідня Польща прийняла їх як біженців.
У своїй загрозливій дії Путін перекинув понад 90 тисяч військовослужбовців до кордонів України, в яку він вторгся у 2014 році, анексував Крим і розв'язав війну на Донбасі.
Небезпека повномасштабного вторгнення змусила Сполучені Штати та їхніх союзників перейти у режим запобігання кризі, зазначає автор.
На початку цього місяця міністр оборони Ллойд Остін прийняв у Пентагоні міністра оборони України Олексія Резнікова та передав військово-морським силам катери берегової охорони. Британські чиновники заявили, що готують 600 військовослужбовців для відправки в Україну. Президент Франції Еммануель Макрон заявив, що його країна "захищатиме територіальну цілісність України".
Ніхто з них не сказав, що готовий вступити у війну за Україну – бо це не так, наголошує автор.
Путін, навпаки, бачить у зближенні України із Заходом пряму загрозу.
Він часто говорив, що росіяни та українці - "один народ" і що дві країни мають бути близькими партнерами, якщо не возз'єднатися.
І він давно попереджав, що членство в НАТО для України – це "червона риса".
В останні місяці Путін наблизив свою "червону межу". На початку листопада він припустив, що будь-яка присутність НАТО в Україні, включаючи військову допомогу та навчання, може перетнути цю межу.
На думку Путіна, радники та техніка НАТО поступово перетворюють Україну на фактичного сателіту західного альянсу. Він не зовсім помиляється.
Експерти по Росії вважають, що він, ймовірно, не так хоче захопити всю Україну - цей крок був би дорогим з військової, економічної та дипломатичної точок зору, - скільки хоче зупинити дрейф країни на захід.
"Путін не хоче, щоб Україна якимось чином взаємодіяла з НАТО", - сказала минулого тижня Фіона Хілл, співробітниця Ради національної безпеки при адміністрації Трампа. "Він хоче, щоб Україна була повністю, безповоротно нейтральною".
"Він перевіряє нас [США]", - додала Хілл . "Він чекає, щоб подивитися, як усі відреагують. Якщо реакція буде досить сильною, він може відступити. Чим м'якша наша реакція, тим нижча ймовірність, що він відступить".
Тому Сполучені Штати та їхні союзники намагаються утримати Путіна від війни, надсилаючи публічні попередження та приватні повідомлення про наслідки вторгнення.
Найбільше їм потрібно досягти та оприлюднити консенсус щодо конкретних санкцій, які вони будуть застосовувати у разі воєнних дій Росії. Але європейські країни, економіка яких пов'язана з Москвою більш тісно, ніж американська, неохоче беруть він зобов'язання.
"Це перевірка нашої здатності до колективних дій", - сказала Хілл.
Другим корисним кроком була пропозиція Байдена обговорити проблему; Путіну подобається, коли його сприймають всерйоз як "лідера наддержави".
Автор каже, що Байден не повинен погоджуватися на вимоги Путіна щодо того, щоб західні країни обмежили військову допомогу Україні, але він може дати зрозуміти, що ця допомога призначена виключно для оборонних цілей і що вона не означає, що Україна наблизиться до членства в НАТО.
Ще один крок: Республіканці у Сенаті мають зняти блокаду з кандидатур Байдена на посаду послів. Сполучені Штати не мають послів у Польщі, Франції та Німеччині, тому що сенатори Тед Круз і Джош Хоулі заблокували їх затвердження. В Україні немає посла США з того часу, як президент Трамп звільнив Марі Йованович у 2019 році; Байден не висунув нікого на цю посаду через блокаду, кажуть урядовці.
"Ми не можемо чинити тиск на наших партнерів в умовах кризи, якщо у нас немає посла", - сказала Хілл зазначивши, що дипломати нижчого рангу "не мають такої самої влади".
Тут є і ширший урок для президента Байдена та його помічників: Сполучені Штати, як і раніше, є єдиною наддержавою, яка має інтереси, вплив і союзників у всіх куточках світу. Вони не мають розкоші вибирати, де настане наступна криза. Одним із критеріїв великої держави є те, чи можуть її лідери одночасно ходити та жувати жуйку, резюмує Макманус.
У геополітичній грі, що розгорнулася, ставки високі для всіх його учасників. Детальніше читайте у статті Володимира Кравченка «Україна — епізод у серіалі, сценарій якого пишемо не ми?».
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google