Авторитарний контроль режиму Путіна в Росії не буде тривати вічно — NYT

Вибори в Росії завжди складне завдання для Кремля. Якщо режим запропонує занадто великий вибір - громадяни можуть обрати «неправильних кандидатів». Якщо ж запропонувати дуже мало, то авторитаризм стане занадто очевидним, пише The New York Times.

Цього року на парламентських виборах в Росії президент Володимир Путін не ризикує. З того моменту, як його відомий критик Олексій Навальний повернувся до країни в січні, режим почав хвилю репресій.

Десятки незалежних ЗМІ оголошені іноземними агентами, що стримує їх діяльність, а представникам опозиції або забороняють займатися політичною діяльністю, або погрожують відправити у вигнання. Навальний перебуває у в'язниці, більшість його найближчих однодумців покинули країну, а організація була заблокована. Опозиція занадто слабка.

В країні не було масштабного протесту проти цих репресій. Рейтинг схвалення Путіна залишається відносно стабільним, і «вибори» фактично гарантують більшість його партії «Єдина Росія». Режим «удосконалює» свої методи.

В основі постійного соціального та політичного контролю Кремля лежать російські ЗМІ. Розгалужена мережа телевізійних станцій і газет, більшість з яких часто поширює пропаганду, є фактично центральною опорою влади Путіна. Проти всіх незгод та невдоволення його режимом всередині та за межами країни, пропаганда діє як непроникний щит. У поєднанні з репресіями це дозволяє Путіну залишатися при владі та уникати зайвих ризиків.

Майже всі російські телеканали та газети перебувають під державним контролем. Деякі утримуються приватними компаніями, що мають зв’язки з Кремлем, інші належать державі і часто публікують відверту пропаганду як новину.

«За лаштунками» «довірені особи» Путіна ретельно керують інформаційним дискурсом. Невдачі применшуються, критика оминається, і на кожному кроці «восхваляється» президент, якого щоразу називають «мудрим лідером».

Така «машина» не потребує зайвого примусу. Армія репортерів, редакторів та продюсерів готова слідувати будь-якій політичній лінії в обмін на просування та оплату, тому викидає нескінченний потік «фанатичних повідомлень» про Путіна, прем’єр-міністра та впливових губернаторів регіонів. Ці журналісти розуміють реалії сучасної Росії. Але вони вирішили працювати на стороні влади.

ЗМІ маніпулюють найгіршими страхами населення. На тлі страху економічної катастрофи та територіального розпаду, постійно поширюються заклики: «тільки вірність Кремлю може стримувати монстрів». Європейський Союз, Велика Британія та Сполучені Штати зображені як місця морального занепаду, наповнені політичною нестабільністю. У країні, де фінансові можливості для виїзду за кордон залишаються незначними, такі повідомлення знаходять сприйнятливу аудиторію.

Подібне середовище має глибокі наслідки для громадської думки. У 2008 році, в міру загострення конфлікту між Росією та сусідньою Грузією, ЗМІ почали активно зображати Грузію як притулок антиросійської активності, спрямованої на насильство. Результати були приголомшливими: через рік після закінчення війни 62 відсотки росіян вважали Грузію головним ворогом Росії.

Зараз під управлінням уряду, більш «дружнього» до Росії, Грузія здебільшого зникла з державного телебачення РФ. Погляд на цю країну як на головного ворога неухильно падав, і зараз його дотримуються лише 15 відсотків росіян.

Інформаційний дискурс у Росії знаходиться майже під повним контролем Кремля. Те ж саме скоро можна буде сказати і про Інтернет. Десять років тому соціальні мережі допомогли вивести людей на вулиці на знак протесту проти фальсифікованих парламентських виборів. З тих пір низка технологічних та законодавчих заходів - прослуховування телефонів та комп’ютерів користувачів, запровадження кримінальних справ за контент із позначкою «екстремістський» та згортання незалежності найбільшої російської технологічної компанії «Яндекс» - перетворили Інтернет в Росії на територію, що суворо контролюється. Пост у соціальних мережах може коштувати кількох років ув’язнення.

Але це ще не вся історія. Великий успіх відео Навального про особняк Путіна біля Чорного моря, яке з моменту виходу в січні переглянули щонайменше 118 мільйонів людей, показує, що панування держави над ЗМІ недостатньо для заборони доступу до «небажаного контенту». Як би широко Кремль не втручався в Інтернет-платформи - через ботів, тролів та правоохоронні органи, все одно «шкідлива» для режиму інформація може поширюватися.

У Росії ще є кілька незалежних місцевих та загальнодержавних ЗМІ. Хоча вони навряд чи можуть конкурувати з державними телеканалами та газетами, вони здатні охопити значну частину населення.

Ця «загроза», хоч і відносно незначна, виявилася занадто великою для Путіна - і він звернувся до репресій. Завдяки закону про іноземних агентів, запровадженому у 2012 році та спочатку орієнтованому на засоби масової інформації, що фінансуються іноземними державами, Кремлю вдалося знищити низку незалежних ЗМІ в країні. Цьогоріч «статус іноземного агента» отримали шість засобів масової інформації разом з 19 журналістами. Для невеликих видань це був кінець. Більші ЗМІ намагаються вижити.

Ситуація, хоч і похмура, але не безнадійна. Незалежні журналісти та засоби масової інформації продовжують знаходити спосіб діяльності, винахідливо обходячи обмеження, запроваджені проти них Кремлем.

Наразі методи режиму Путіна: пропаганда з одного боку, репресії - з іншого, продовжують приносити свої плоди. Але зіштовхнувшись із застійною економікою і тихим невдоволенням населення, авторитарний контроль не буде тривати вічно, резюмує видання.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Путін все ще боїться Навального — The Economist 

На виборах Кремлю потрібна не просто перемога провладних сил, він жадає перемоги оглушливої. Навряд чи це просто примха Володимира Путіна чи його політичних менеджерів, які прагнуть вислужитися або відпрацювати гроші, виділені на вибори. Режим влади в РФ став настільки стабільним, що втратив гнучкість. Поява навіть невеликих зон свободи загрожує бродінням умів, еліт і їхніх потенційних спонсорів. Якими методами Кремль обмежує міжнародне спостереження за виборами і створює фільтри для неугодних, читайте у статті Олексія Їжака «Вибори в Росії: бар'єри для ОБСЄ, «електоральні паровози» й «НАТО біля кордонів».