«Закривала дітям очі, ніхто не фотографував»: історія евакуації однієї родини з окупованої Бучі 

Перший «зелений коридор» із Бучі 8 березня практично зірвався: окупанти не випускали автобуси з міста. Наступного дня деяким мешканцям все ж таки вдалося виїхати, серед них була лікарка-терапевтка Ірина, яка рятувала своїх дітей. Її та інші драматичні історії мирних жителів Бучі, які пережили окупацію, розповідає Олена Жежера у статті «Як Буча боролася за життя: поява на світ Аліси та історія польового шпиталю на дому». 

«Ми виїхали 9 березня десь об 11 годині. У машині, крім мене з чоловіком, було четверо дітей, дві собаки і два коти. Ми вивозили ще сусідську дівчинку. Нам сказали надіти на руки білі пов’язки, на машині написати «Діти» і їхати зі швидкістю 5 кілометрів на годину. Оцей жах по вулиці Яблунській, який увесь світ побачив зараз, ми бачили ще тоді», — згадує Ірина.

На вулиці стояли розстріляні автомобілі, вбиті люди лежали на узбіччях. Пізніше російська пропаганда в цих жахливих військових злочинах звинуватить українців і скаже, що це все сталося вже після того, як війська рашистів залишили місто. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Народжували при свічках: історія нового життя зі смертельної небезпеки в окупованій рашистами Бучі 

«Я закривала дітям очі, ніхто не фотографував. Ми їхали через кілька ворожих блокпостів. Якби вони знайшли в нас якісь фото, вони б нас застрелили на місці. Ми видалили з телефонів усе. Цей шлях був для нас вічністю. 40 кілометрів ми їхали більше восьми годин. І весь час молилися. Я думаю, від моїх молитов над нашою машиною виріс невидимий купол, який нас захищав», — переконана лікарка.

Фото на ворожому блокпості, зроблене в перші дні зеленого коридору. Російські військові перевіряють вміст цивільних авто

13 березня двір будинку, в якому жила Ірина, зайняли російські солдати. Вони облаштували там собі штаб. Відео з цього будинку 2 квітня першим показав світові журналіст Дмитро Комаров, коли зайшов разом зі Збройними силами України в Бучу. 

Тепер Ірина та її діти в безпеці, їм запропонували допомогу в Польщі й уже пропонують роботу за фахом в одній із польських клінік. Ірина не полишає думки якнайшвидше повернутися додому, в рідну Бучу. Вона чекає, коли там буде безпечно.