Народжували при свічках: історія нового життя зі смертельної небезпеки в окупованій рашистами Бучі 

В окупованій росіянами Бучі, попри відсутність електрики, газу, опалення, води та лікарів-акушерів поруч 8 березня на світ успішно з’явилася Аліса. Її та інші драматичні історії мирних жителів Бучі, які пережили окупацію, розповідає Олена Жежера у статті «Як Буча боролася за життя: поява на світ Аліси та історія польового шпиталю на дому». 

У той день в окупованій Бучі вже не працювало нічого. Пологовий будинок у Ворзелі розстріляли, їхати в інше місто було небезпечно, і ніхто не гарантував збереження життя.

Аню направили додому єдиної лікарки-терапевтки, яка залишилася у районі та допомагала містянам — Ірини.

«Коли мені сказали, що в нас у будинку вагітна, та ще й 40 тижнів, мене пересмикнуло. На другому курсі університету я хотіла бути гінекологом і добре вчила акушерство. Але ж практики не мала жодної. Та що робити. Я впевнено сказала: будемо народжувати, зберігаємо спокій», — згадує Ірина.

8 березня о 4 годині ранку в Ані відійшли води. На той час у будинку не було ні електрики, ні газу, ні опалення, ні води. Народжували при свічках. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Війна Росії проти України далека від завершення - Білий дім

«Вода була з бювету, але холодна й не було як підігріти. Тому Аліса, ніби розуміючи ситуацію, народилася неочікувано чистенькою. Ми її просто витерли й тепло закутали. Алісин тато перерізав пуповину. Ми зважили тата без Аліси, а потім з Алісою, так дізналися, що вага новонародженої 3600 г. Зріст — 59 см. Народилася рівно о 7-й ранку», — розповідає тепер уже щаслива акушерка.

Катерина, яка того дня стала бабусею, не може стримати своєї радості і вдячності:

«Я щиро вдячна Людині з великої літери за те, що вона була поруч із моєю донечкою. Я уявляю, що Ірина відчувала в ту ніч проти 8 березня, коли вперше у своєму житті приймала пологи. Ми з 19:00 молились, із тієї хвилини, як Аня мені зателефонувала й повідомила, що почалися перейми. Я зателефонувала хрещеній Анютки. Вона — всім своїм знайомим, а я — своїм. Ми впевнені, що наші молитви допомогли всім: і Ірині та її «бригаді», і нашій донечці. Я свято вірю в нашу перемогу й дуже хочу обняти Ірину — Святу Людину! Низько вклоняюся Їй! І доки живу на світі — буду господа Бога молити за неї! Вона допомогла моїй онучці побачити цей світ!»