В 1941 році під час промови на борту корабля королівських ВМС прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчілль виступив зі своїм остаточним зверненням до США: «Дайте нам інструменти, і ми закінчимо роботу». Після важливої перемоги в Херсоні і стоячи на порозі Криму в той час, як російська армія намагається зміцнити свою оборонну лінію, Україна має необхідні сили і моральний дух, щоб перемогти.
Але попри те, що Захід надавав досі певну допомогу, їй бракує інструментів: танків, ракет і літаків, - щоб повернути контроль над своїми територіями і завдати Росії стратегічну поразку.
«Якщо Захід, а особливо США, серйозно налаштовані допомогти обороні України, тоді рішення про посилення військової допомоги потрібно ухвалити вже зараз. Щоб Україна змогла забезпечити собі майбутнє після перемоги (якщо Захід справді цього хоче), її армія повинна перейти на техніку стандартів НАТО», - пише в статті для The Guardian юрист і британський військовий у відставці Френк Левідж. Він служив на Балканах, в Іраку і Афганістані.
Автор зауважує, що США досі не оголосили про свої чіткі політичні чи військові цілі. Однак, в квітні Міністр оборони Ллойд Остін сказав, що прагне «ослаблення Росії на стільки, щоб вона стала нездатною на такі речі, як вторгнення в Україну». Чи справді США налаштовані допомогти військовим українським зусиллям, націленим повернути контроль над своїми кордонами? Чи може Вашингтоні і лідери Заходу готові підтримати затяжну війну, використовуючи українську армію як силу, яка знекровить Збройні сили РФ? Вочевидь, це дуже різні речі. Левідж наголошує, що найближчим часом потрібно прийняти рішення про збільшення військової допомоги. І саме вони скажуть, яку мету переслідує Захід.
Без значного посилення поставок зброї Україна навряд чи зможе перемогти Росію. Хіба що російська армія зазнає краху (що теж не виключено). Левідж нагадує про коментарі голови Об’єднаного комітету штабів США Марка Міллі, який, вочевидь, вважає, що найближчим часом перемога неможлива. Натомість з’явився страх, що ситуація зайде в глухий кут, як в часи Першої світової війни. Автор погоджується, що зважаючи на те, яка зброя зараз є в України, американський генерал цілком має рацію.
У вересні головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний пояснив, як він збирається досягти перемоги. І почати він планує зі створення 10-20 додаткових бригад (приблизно 100 тисяч солдатів).
«Ці війська зможуть лише утримати ту територію, яку вони контролюють зараз. Але якщо їх не підготують і не озброять належним чином, вони навряд чи зможуть провести наступальні дії, щоб повністю визволити свою країну. Три додаткові види озброєння, здебільшого американського, будуть критично важливими: це важка бронетехніка, ракети великої дальності і ППО», - йдеться в статті.
На думку автора, перш за все, Україні потрібна бронетехніка, а особливо танки. До тепер українські Збройні сили користуються здебільшого російською або старою радянською технікою. Попри допомогу країн НАТО, які передавали непотрібні їм радянські запаси, більше половини українських танків - це те, що вдалося відібрати в армії Росії. Україна неодноразово просила дати їй кращу «броню», щоб вона могла визволити окуповані території.
«Американські танки M1 Abrams - це випробувані в боях машини, які все ще на ціле покоління випереджають все, що є в російському арсеналі. В сховищах США є близько 3 тисяч таких танків. А Україні потрібно менше тисячі, щоб забезпечити нові бригади. Це ж можна сказати про 2 тисячі бронетранспортерів Bradley, які могли б захистити українських піхотинців. Європа може забезпечити чудову техніку стандартів НАТО включно з танками. Але вона цього не зробить», - пише автор, додаючи, що це, можливо, і на краще.
Тому що США могли б забезпечити Україну бронетехнікою одного типу, не підриваючи свою боєздатність при цьому. І це значно полегшить їхнє обслуговування, ніж якби в української армії з’явилося кілька різних систем, кожна з яких вимагає особливої логістики. Питання відправки американських танків лежить «на столі» вже кілька місяців. Потрібно, щоб воно «зі столу» перейшло до етапу, коли техніку завантажують на кораблі і залізничні платформи.
По-друге, артилерійські системи HIMARS принесли великий успіх Україні, допомагаючи знищувати російські склади з боєприпасами і придушуючи російську артилерію. Росії немає чим відповісти. Однак, ракети, які українська армія запускає з HIMARS, обмежені 50-кілометровим радіусом дії. Київ неодноразово просив надати йому ракети ATACMS, які здатні знищувати цілі на відстані до 300 кілометрів. Це поставило б під удар російські бази в Криму і не тільки. Під загрозою опинився б Чорноморський флот РФ у Севастополі або пускові установки для іранських безпілотників.
І, нарешті, Україні потрібні можливості протиповітряної оборони. Автор визнає, що сам факт того, що український флот винищувачів досі виконує операції, вражає. Але в наступний рік чи два ВПС України потрібно перейти на західні літаки. В цьому контексті найчастіше згадують американські F-16, який залишається основним для багатьох армій в НАТО. Таких винищувачів багато. Однак, вони вимагають серйозного обслуговування і можуть не підійти українським авіабазам. Серед інших варіантів - шведські Saab Gripen. Також Україні потрібні ракети Patriot і італійсько-французькі системи SAMP/T. Київ вже використовує американо-норвезькі установки NASAMS. Однак, їх все ще надто мало.
Левідж наголошує, що найкращий спосіб втілити слова Ллойда Остіна про «ослаблення Росії на стільки, щоб вона була не здатна на такі речі, як вторгнення в Україну» - це озброїти союзників належним чином, щоб вони могли захистити себе зараз і стримати Москву в майбутньому.
«Не залежно від того, чи їй хоч колись дозволять вступити в НАТО, Україна, озброєна важкою технікою стандартів альянсу буде здатна співпрацювати з західними союзниками, щоб захистити свої кордони і кордони НАТО. Рівно так само як колись нейтральні Швеція і Фінляндія», - йдеться в статті.
Автор підкреслює, що швидше збільшення поставок зброї допоможе уникнути затяжного і кривавого конфлікту, гарантуючи український успіх. Якщо все зробити правильно, війна буде коротшою, а тисячі українців (і росіян теж) будуть далі жити.