Соцпрацівників в громадах має бути вчетверо більше, ніж є сьогодні в Україні

В Україні у першу неділю листопада відзначають День працівника соціальної сфери. У професійне свято правозахисники та експерти обговорили найболючіші проблеми соціальної сфери в країні.

Попри ухвалену 2017 року «Національну стратегію реформування системи інтернатів», яка з 2020-го передбачала припинення влаштування дітей від народження до трьох років в інтернати з 2020 року, малюки продовжують потрапляти в дитячі будинки. За ці роки так і не створено ефективну систему підтримки сім’ї, належним чином не розвиваються альтернативні форми виховання дітей, позбавлених батьківського догляду.

«Важливо підкреслити в контексті деінституалізації, в контексті інклюзивної освіти, що різкий відкат стався за останні півтора року. За даними Мінсоцполітики, за шість місяців 2021 року в 24 будинках дитини збільшилась кількість дітей порівняно з минулим», - зауважує членкиня правління «Громадської спілки за права дитини», керівниця ГО «Соціальна Синергія» Маріанна Онуфрик.

Згідно з даними Міністерства освіти і науки України, побільшало дітей і в спеціальних школах-інтернатах та навчально-реабілітаційних центрах.

Проблем додав і завершальний етап адміністративної реформи, коли утворювалися об’єднані територіальні громади і перелаштовувались механізми фінансування, наголошують експерти  у справах дітей. Зараз у багатьох новостворених громадах бракує соціальних працівників.

«У нас на 17 700 мешканців громади – один фахівець із соціальної роботи та завідувачка відділення. Наші підопічні – потенційно все її населення. Але в результаті реформування Центрів соціальних служб велика кількість вразливих категорій мешканців опинилася поза увагою. Наприклад, сім’ї у СЖО, які не є першочерговою турботою керівництва громад», - говорить заввідділенням соціального супроводу сімей/осіб в СЖО Центру надання соціальних послуг Щербанівської сільради (Полтавщина) Ірина Буренко.

Коли на місцях був максимум соціальних працівників, кількість сімей, що опинилися в складних життєвих обставинах (СЖО), росла в геометричній прогресії – їх виявили до 500 тисяч. Водночас число дітей, які потрапляли в інтернати, скорочувалось: соцпрацівник або допомагав такій сім’ї впоратися зі скрутною ситуацією, або знаходив родичів-опікунів, усиновителів, прийомну родину, дитячий будинок сімейного типу.

Попри важливість соціальної роботи, професія соціального працівника залишається не престижною в Україні, зауважує членкиня правління Громадської спілки «Українська мережа за права дитини», очільниця «Ліги соціальних працівників України» Світлана Толстоухова.

Не мотивують людей низька оплата праці (на сході України соцробітник, який доглядає важкохворих людей, супроводжує по 10-12 прийомних сімей, працює з надскладними категоріями вразливих сімей, отримує 5-6 тисяч гривень на місяць чи навіть менше), небезпечні для здоров'я і життя умови роботи, від яких соцробітників не страхують (хоча з початком пандемії саме вони першими вийшли у сім’ї, аби рятувати дітей).

Крім того, у сфері надання соціальних послуг відсутня система підготовки кадрів, Мінсоцполітики – одне з міністерств, у якого немає інституту підвищення кваліфікації фахівців.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

В Україні зростає кількість дітей-сиріт

Об'єднавши громади, нарізавши райони, відрапортувавши про успішний другий етап реформи і отримавши похвальні грамоти від європейських донорів, міністри, їхні заступники та інші відповідальні особи, похнюпившись, продовжують не помічати проблем звичайних людей. Для яких, власне, і проводиться ця реформа.

Відсутність єдиного центру реформи, головотяпство Мінсоцполітики і новостворених громад зробили багато соціальних послуг недоступними для українців, які конче потребують їх. Докладніше читайте у статті Олександри Дем'яненко «Як децентралізація вдарила по людях» у ZN.UA.