Повоєнна відбудова: Україна ризикує повторити досвід «хрущовок» – архітектор

Через повномасштабну війну десятки тисяч українців змушені були залишити чи втратили власні домівки і після війни потребуватимуть нового житла. На початку липня офіс президента України презентував Fast recovery plan – проєкт будівництва житла для ВПО.

Чого ж потребують українці і що пропонують забудовники? Розбирається заслужений архітектор України Володимир Шевченко у статті «Будівництво житла для переселенців. Що ми проєктуємо, і для кого?».

Усі будівлі для переселенців можна розділити на три групи:

Перша – це некапітальні споруди для тимчасового проживання. Контейнери, намети, пневматичні споруди тощо.

Друга – капітальні споруди для тимчасового проживання. Житло, яке здається в оренду, без права приватизації, належить державі чи місцевим громадам. Це житлові будинки соціальної категорії чи сімейні гуртожитки.

Третя – капітальні споруди для постійного проживання, що потрапляють у приватну власність мешканців за певними фінансовими механізмами.

Друга і третя групи будинків можуть бути як багатоповерхові багатоквартирні, так і малоповерхові одноквартирні.

Презентована програма спрямована на будівництво тільки житла другої групи у багатоквартирному варіанті.

«Розглядаючи пропозиції, які інколи з’являються в Мережі, можна вирішити, що столичні архітектори проєктують житло для хіпстерів у передмісті Києва, де добре працюють інженерні комунікації та розвинена соціальна інфраструктура», - коментує Шевченко.

На перше місце вийшло бажання максимально щільно забудувати обмежену ділянку житлом середньої поверховості та зробити дизайнерські фасади. Натомість якість квартир викликає запитання.

«Чи захочуть багатодітні родини жити в помешканнях без сонячного світла, з довгими транзитними коридорами, вигулювати дітей у тюремних двориках, які не відповідають нормам протипожежної безпеки? Це стосується не тільки ВПО, а й військових та бюджетників, що заселяться в цих квартири. Може, в них треба спитати, презентуючи проєкти, яке житло їм потрібне на короткострокову й довгострокову перспективу?», - запитується автор.

Громадяни мають право знати типологію будинків, їх функціональні, екологічні, економічні характеристики, наголошує архітектор. Наприклад, чи будуть в цих будинках ліфти.

Зазначена у програмі п'ятиповерхова забудова їх наявність не передбачає як економічно необґрунтовану. Такі будинки, згідно санітарних норм, повинні  розміщуватися з орієнтацією північ-південь, що призведе до однотипних рішень по всій країні. Побудова ж секційного житла з ліфтами змусить будувати дев’ятиповерхівки, що не відповідає заявленій програмі.

Не менш важливо, чи буде в них запроєктована соціальна інфраструктура. Наприклад, скільки квартир проєктуватиметься для людей з обмеженими можливостями, зважаючи на велику кількість поранених, що залишаться інвалідами внаслідок війни. Також порібно зважати на те, що крім переселенців, у ці будинки заселятимуть військових і бюджетників. Соціальна інфраструктура для цих груп населення є різною.

Шевченко нагадує про історичний досвід низки країн, які в 60-ті роки будували будинки з соціальним житлом, котрі не враховували деяких аспектів життя людей, стали фактичними гетто для мешканців. Зрештою владі довелося демонтувати їх.

«У нас немає права на експерименти над людьми, чиє становище вкрай скрутне, ми зобов’язані показати сотням тисяч вимушених біженців, які перебувають за кордоном, що їх чекатиме житло не гірше, ніж у місцях їхнього нинішнього мешкання», - пояснює автор.

Шевченко застерігає: якщо керуватися логікою «хай будуть вдячні за те, що дають», можна повторити експеримент із будівництвом «хрущовок», що вирішили нагальні проблеми даху над головою для тисяч родин, але сформували депресивні житлові райони, які урбаністи пропонують масово зносити.

На його думку, варто приділити увагу будівництву житлових будинків, які входять до третьої групи. Перспективним є розвиток проєктів садибного і зблокованого малоповерхового житла, з наданням власникам земельних ділянок, які повертаються з евакуації чи з війни, пільгової іпотеки.

«Такі будинки, збудовані за сучасними проєктами, менше залежать від централізованих інженерних мереж і дають мешканцям більше можливостей захиститися від військових загроз та природних катаклізмів», - пояснює автор.

Ці будівлі також вирішують проблему відбудови невеликих населених пунктів, які забудовувалися садибним житлом ще у радянські часи. Будівлі з неякісних матеріалів та зі зручностями у дворі навряд чи задовольнлять вимоги людей ХХІ століття.

«В умовах обмежених ресурсів і великої кількості вільних робочих рук цей напрям робіт із відновлення країни може стати на певний період основним. Але зазначена тема потребує окремої фахової розмови», - зазначає архітектор.

Очевидно, що до зимових холодів побудувати заплановаене неможливо. Але до осені наступного року є час, аби усунути недоліки та скласти збалансоване завдання на проєктування, яке відповідає економічним можливостям країни та мріям людей про достойне житло. Водночас цей проєкт потребуватиме прозорості.

«Доки інформації про проєктні колективи, завдання на проєктування та проєкти в публічному просторі немає, виникає звичний хайп у соцмережах, що вочевидь гальмує роботу та породжує теорії змови», - підсумовує Шевченко.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

В очікуванні відбудови: п’ять запитань, на які досі немає відповідей

Слід констатувати, що досі всі озвучені владою проєкти майбутнього відновлення зруйнованої України залишаються на папері. Водночас саме зараз, у момент поки що нереалізованих планів відновлення, закладаються законодавчі, управлінські та фінансові механізми цього процесу. І залишати їх без нагляду, з урахуванням наявності в країні надзвичайно потужного будівельного лобі, жодним чином не можна.