Підтримати
В лавах ЗСУ, крім самих українців, воюють іноземні добровольці. Серед них є представники колишніх радянських республік – азербайджанці, грузини, білоруси, кримські татари. Видання The New York Times опублікувало статтю про цих людей.
Як пише видання, всі ці народи мають власну історію протистояння Москві та керівництву президенту Владіміру Путіну.
«Ми бачили, що відбувається, – сказав Муслім Мадієв, заступник командира чеченського батальйону. – Україні не бракує чоловіків, але ми повинні приєднатися і бути частиною цієї війни».
Багато добровольців уже жили чи були на заробітках в Україні, або ж шукали притулку від політичного гніту на батьківщині. Деяким з них довелося добиватися віз та посвідок на проживання, а бажання долучитися до боротьби викликало підозри в українських чиновників і командирів, які побоюються диверсантів.
Мадієв – ветеран двох воєн у Чечні проти Москви, був соратником Джохара Дудаєва, колишнього радянського генерала, який очолював спробу Чечні отримати незалежність від Росії в 1990-х роках. Вигнаний з Чечні він оселився в Україні у 2016 році.
Його батальйон, названий на честь покійного чеченського лідера, є одним із кількох чеченських підрозділів, які приєдналися до України у її боротьбі проти Росії в останні роки після повстання підтримуваних Росією сепаратистів на сході України в 2014 році та анексії Криму. Мадієв не сказав, скільки у нього активних бійців, зазначивши лише: «Нам достатньо».
Він говорив про російське вторгнення так, як це роблять багато українців, кажучи, що якщо Москву не зупинити в Україні, вона буде загрожувати багатьом іншим країнам Європи. Але молодші бійці його батальйону йдуть далі.
«Наша мета – звільнення Чеченської Республіки Ічкерія, – сказав чеченський боєць з позивним “Мага”, – і допомогти всім народам, які цього хочуть, отримати свободу».
Багатотисячний полк сформували і бійці з Білорусі. Інші добровольці походять з Кавказу та Середньої Азії, а також з етнічних меншин Росії: чеченці, татари та тюркомовні групи. Більшість із них мотивовані історичними образами розкуркулення та утиску Москвою. Чеченці й татари були серед багатьох груп, які були знищені насильницькими депортаціями за Сталіна в 1940-х роках.
Є також невелика кількість російських вигнанців, серед них російські націоналісти, які виступають проти Путіна. У багатотисячному полку білорусів багато противників президента країни Аляксандра Лукашенка.
Їхня участь у війні може бути корисною для України, але це також потенційно вибухонебезпечне питання для київської влади, оскільки більшість із них плекає довгострокові політичні амбіції повернутися додому та повалити уряди Росії та Білорусі. Українські військові офіційні особи відмовилися коментувати використання ними добровольчих груп.
Самі добровольці кажуть, що діють з повного відома та за завданням української армії та спецслужб. Багато їхніх операцій є таємними, включаючи небезпечні розвідувальні чи диверсійні місії в тилу Росії.
У відповідь на заклик президента України Володимира Зеленського на початку війни тисячі добровольців прибули із західних країн, зокрема зі США та Британії. Більшість приєдналася до Інтернаціонального легіону, який був визнаний українським урядом та інтегрований до української армії.
На брифінгу минулого місяця міністр оборони України Олексій Резніков заявив, що є ідеологічні та політичні переваги того, щоб іноземні солдати воюють разом з українцями, захищаючи європейські цінності. Іноземні солдати також отримували цінний досвід, додав він: «Досвід сучасної війни тут, війни технологій, війни безпілотників та радіоелектронної боротьби. Тож я думаю, що це взаємовигідний обмін».
Але волонтери з колишніх радянських республік багато в чому ще корисніші. Вони мають мовну перевагу, оскільки більшість розмовляє російською, а іноді й українською, що полегшує координацію з українськими військовими. А деякі, як-от група грузинів у Кавказькому легіоні, мають бойовий досвід, бо служили в силах під проводом НАТО в Афганістані.
Знання Росії та росіян і ненависть до Москви зробили волонтерів хорошими агентами під прикриттям для Києва. Деякі українські чиновники та законодавці навіть висловили підтримку їхнім ініціативам. У жовтні, наприклад, український парламент визнав Чеченську Республіку Ічкерія окупованою Росією.
Але вони також стикаються зі значними ризиками, враховуючи характер їхньої роботи в тилу ворога. Не лише російські громадяни, а й фактично будь-які солдати під прикриттям, захоплені російськими військами, зазнають жорсткого поводження.
Один із нещодавно сформованих добровольчих батальйонів «Туран» складається з тюркомовних етнічних груп із Кавказу, Середньої Азії та Росії. Її очолює біженець із Киргизстану Алмаз Кудабек, який працював перукарем на американських базах у себе на батьківщині та в афганському місті Кандагар.
Він каже, що залучив до групи азербайджанців, татар і китайських уйгурів, і він пристрасно говорить про маргіналізацію та пригнічення тюркомовних меншин у Росії. За його словами, Москва несправедливо залучала призовників для участі в війні переважно з віддалених і бідних регіонів Росії, в тому числі з тих, де проживають тюркомовні етнічні меншини, яких було вбито набагато більше, ніж етнічних росіян.
Кудабек сказав, що члени його підрозділу можуть обернути цю несправедливість собі на користь, проникнувши на окуповану Росією територію для виконання диверсійних завдань і видаючи себе за російських солдатів.
«Ми просто хочемо воювати з росіянами, – сказав він. – Ми знаємо, які вони».
Попри очевидну цінність для українських військових, командири етнічних батальйонів скаржилися на відсутність підтримки з боку Києва. Командир чеченського батальйону Мадієв сказав, що окрім озброєння та боєприпасів, підрозділи повинні самі забезпечувати себе продовольством, паливом та технікою.
Лідер російського полку, ультраправий націоналіст з позивним «Білий Рекс» сказав, що зіткнувся з численними перешкодами, коли формував загін невдовзі після вторгнення росіян. Попри те, що він і його побратими прожили в Україні кілька років, українці спочатку зустріли їх з підозрою щодо російських диверсантів.
«Нас тримали під прицілом, – сказав він. – У нас було багато смішних і не дуже зустрічей, але я твердо вирішив мати цей полк».
Але вони знайшли підтримку і серед українців. Українська добровольча група «Братство» врешті-решт допомогла російському полку знайти для себе роль, не таку відмінну від інших етнічних батальйонів, діючи в тилу росіян і виконуючи розвідувальні та диверсійні місії для української армії.
За кілька хвилин до того, як вирушити на нічну місію, «Білий Рекс» сказав, що його метою завжди було знайти спосіб повернутися додому в Росію. Але він сказав, що війна навчила його, що шлях повернутися до Росії – це повалити Путіна.
«Російський добровольчий корпус йде і руйнує нинішню владу – це єдиний спосіб, – сказав він. – Ви не можете переконати тирана піти, і будь-яка інша сила вважатиметься загарбником».
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google