Між учасниками та спостерігачами Майдану після подій на Грушевського зростає прірва нерозуміння

Події на Грушевського, умовно кажучи, "посадили" всіх - одних на дивани, інших на Майдани. І кожна з цих категорій боїться залишити своє місце з міркувань безпеки. Про це пише у статті для ZN.UA активіст Громадського сектора Євромайдану, заступник голови Комісії з розслідування порушень прав людини в Україні Володимир В'ятрович.

Беззаперечними передумовами падіння режиму, як пише автор, є: а) масовість руху опору, охоплення максимально широкого спектру суспільства; б) перехід на бік протестувальників частини провладної еліти і насамперед представників силових органів, що використовуються режимом як інструмент приборкання; в) підтримка руху, нехай моральна, світовим співтовариством.

"Події на Грушевського одночасно і привернули додаткову увагу світу, і змусили його засумніватися у доцільності підтримки Майдану. Пишу це, спираючись на аналіз прочитаного у зарубіжній пресі та розмов з присутніми тут західними політиками і журналістами. Я впевнений, якщо б не попередні два місяці ненависних декому з радикалів "диких танців", думка світу щодо подій в Україні різко змінилася б у потрібний українській і російській владі бік", - пише В'ятрович.

zn

Автор говорить про те, що скорочення соціальної бази протесту, що розпочалося після 19 січня, "видно і неозброєним оком, і його фіксують соціологічні опитування". "На відміну від учасників мирних акцій, перед протестувальниками, що обирають насильницький опір, значно вищий "поріг входження". Його можуть перетнути лише фізично і морально здатні до силових дій громадяни, а такими здебільшого є чоловіки середнього віку. Інші категорії населення опиняються значною мірою поза протестом, переходячи у спостерігачі", - підкреслює заступник голови Комісії з прав людини.

"Між учасниками і спостерігачами поступово зростає прірва нерозуміння. Перші спалили за собою всі мости, їм нікуди повертатися, вони рішучі і забезпечують своєю участю динаміку і подальшу радикалізацію всього протесту, його безкомпромісність. Таким чином, на їхню думку, ведуть Майдан до перемоги. Але радикалізація відлякує тих, хто вагається. Вони віддаляються, хоча раніше активно брали участь. Таким чином, події після 19 січня, умовно кажучи, "посадили" всіх - одних на дивани, інших на Майдани. І кожна з цих категорій боїться залишити своє місце з міркувань безпеки", - вважає В'ятрович.

Говорячи про те, як вплинуло насильство протестувальників на представників протилежного табору, автор зазначає, що серед провладних політиків кількість "перебіжчиків" більш ніж скромна. До Інни Богословської, яка підтримала протест ще у грудні, відверто приєднався лише мало кому відомий депутат-регіонал з символічним прізвищем Грушевський.

Ще більш примарною стала ймовірність підтримки Майдану міліціонерами. "Бойові дії" на Грушевського злютували їх у моноліт. Вони там захищали зовсім не Януковича або Захарченка, а самих себе і побратимів... І злочини, скоєні тими, хто називає себе "правоохоронцями", знущання, тортури, вбивства стали додатковим "клеєм", який тримає їх у нерозривній єдності.

І головною втратою за період після 19 січня стали вбиті протестувальники. Жертви у рішучій боротьбі неминучі, незалежно від її форми. В Україні вбивають і калічать як учасників насильницьких, так і мирних протестів. У першому випадку жертва серед демонстрантів - на користь влади (одним або кількома стало менше, інші будуть не такі сміливі). Замість цього вбиті режимом мирні протестувальники делегітимізують його, завдають непоправної політичної шкоди.

Детальніше про здобутки і втрати київського Майдану читайте у статті Володимира В'ятровича "Довга дорога до волі" у свіжому номері газети "Дзеркало тижня. Україна". !zn