Коротке життя Сергійка: історія родини немовляти зі знищеного окупантами пологового – WP

У селі Новосолоне на Запоріжжі поховали дводенного Сергійка, якого вбила російська ракета. Дитина була бажаною, вдома на хлопчика чекали троє старших дітей. Проте 23 листопада російські окупанти обстріляли пологове відділення лікарні у Вільнянську. Історію родини розповіла кореспондентка The Washington Post Гайді Лівайн.

Бажана дитина

Вранці після пологів Марія Кам'янецька надіслала фотографію немовляти батькові дитини. Очі хлопчика були заплющені, крихітна голівка вкрита білою шапочкою, а тільце сповите пелюшкою. «У тебе є син», - написала вона з лікарняного ліжка.

Жінка завжди мріяла про четверту дитину – сподівалася на хлопчика. Старший син, якому сім років, ріс тільки з сестрами і також мріяв про брата. Хлопчик збирав іграшковий набір інструментів, щоб показати новому братику. Він мріяв бути трактористом, як його батько, і не міг дочекатися, щоб поділитися з хлопчиком своїм іграшковим трактором.

Подружжя дізналося, що чекає на дитину, наприкінці лютого, перед повномасштабним російським вторгненням в Україну. Кам'янецька та її сім'я залишилися у рідному селі. Це був їхній дім, місце, де вони виростили трьох інших дітей і де жила решта їхньої родини.

Батьки підготували для Сергія все необхідне: ліжко, візочок, одяг. Марія Кам'янецька та батько дітей, Віталій Подлянов, готувалися переїхати навесні до більшого будинку через дорогу, щоб мати більше місця для своєї зростаючої сім’ї.

З наближенням пологів війна наближалася до села. Зараз до лінії фронту – лише година їзди. Жінка бачила фотографії закривавлених вагітних жінок на ношах біля маріупольського пологового будинку. «Вибухи вдалині мене не турбували», - зізнається мама Сергійка.

У ніч перед народженням дитини її єдиною турботою було переконатися, що вона зможе безпечно дістатися до лікарні.

Це мій син!

Незадовго до пологів батько дитини відвіз її до родича у Вільнянськ, звідки було ближче до пологового, і повернувся до села, щоб працювати і доглядати за іншими дітьми.

Вранці 21 листопада Кам'янецька викликала швидку допомогу, яка доставила її до лікарні. І о 8:20 народила здорового хлопчика. Батьки назвали його Сергієм.

Була вже перша година ночі 23 листопада, коли вона почула перший гучний гуркіт – удар в іншій частині міста. Потім пролунав вибух. Близько 2:00 ночі, коли жінка щойно закінчила годувати дитину і поклала спати в ліжечко поруч із собою, в пологове відділення лікарні влучила ракета. Стіни обвалилися, заваливши матір і немовля.

Вони були єдиними пацієнтами в палаті тієї ночі. Шматок бетонної стелі впав на жінку. Ковтаючи дим та пил, вона кричала про допомогу і намагалася дотягнутися до ліжка сина. Зрештою їй вдалося піднятися з ліжка і кинутися до ліжечка. Мати з жахом побачила, що воно порожнє. Вибуховою хвилею дитину викинуло з ліжечка.

Марія Кам'янецька схопила телефон і кинулася на пошуки немовляти, босоніж пробираючись через уламки. Наступні події жінка пам’ятає погано: рятувальники витягують її з-під завалів через вікно; медсестри витягують уламки з її ніг; телефонний дзвінок матері, яка повідомляє, що в пологове відділення влучила ракета. І крик, свої благання знайти сина.

Маленького Сергія шукали довго. Жінці сказали, що під завалами знайшли лише ляльку, яка лежала на землі обличчям донизу. «Це мій син!», - вигукнула вона.

Похорон під обстрілами

Похорон Сергійка організували швидко, лише за день після його смерті. Батьки не хотіли заносити труну в будинок, де її побачили б інші діти, тому їм потрібно було поховати дитину якнайшвидше.

На поховання прийшло близько 15 людей. Старші брати і сестри хлопчика залишилися вдома. Діти знали, що їхній молодший брат не повернеться додому, але батьки ще не пояснили, чому.

У маленькій труні лежав Сергійко, вкритий блакитною ковдрою. Очі дитини були заплющені, все обличчя вкрите дрібними подряпинами. Родичі принесли до могили квіти та іграшки: м’якого тигра, червоне сонечко, машинку.

Мати та невістка тримали Марію, допомагаючи встояти на ногах. Вона нахилилася до труни і ніжно поцілувала дитину.

Після того, як священик окропив труну водою, двоє чоловіків обережно опустили її в землю. Коли могилу засипали землею, вдалині лунали звуки обстрілів

Кожен з родичів обіймав жінку, закликаючи бути сильною. Коли більшість з них пішли, її мати порадила, що робити з грудним молоком, оскільки Марія більше не годуватиме дитину.

Після похорону Марії наснився її син. Уві сні він був голодний і хотів поснідати. Тому наступного ранку вона повернулася на кладовище, щоб принести йому печиво та шоколад. Цього разу жінка взяла з собою дітей, щоб вони вперше побачили свого маленького братика.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Зросла кількість українських дітей, які постраждали внаслідок збройної агресії РФ  

Наступного дня після обстрілу українські військові знищили ракетний комплекс С-300, з якого окупанти били по Вільнянську. Установку ховали у тимчасово захопленому селі Зелений Яр. Загалом від початку повномасштабного вторгнення росіяни вбили 440 українських дітей, понад 849 дістали поранення. Сергій став найменшим з них.