Підтримати
На замовлення ZN.UA Центр Разумкова провів соцопитування, в рамках якого у українців запитали, чи настав час починати переговори з РФ та чи варто це взагалі робити. У громадян також запитали, чим мали б завершитися такі переговори, а також вперше поцікавилися у людей їх ставленням до кожного з пунктів ультиматуму російського диктатора Путіна. Соціолог та громадський діяч Євген Головаха в ефірі телеканалу LVIV MEDIA прокоментував найбільш болючі моменти, які висвітлило дослідження. Тим самим, давши професійні пояснення на тлі гострої реакції громадськості на виклики реальності, які не всі готові сприймати й обговорювати. Щоб спробувати щось змінити в собі, і в країні. Для чого, власне, і проводилося це дослідження.
Готовність до переговорів
З’ясувалося, що 44% українців готові до початку переговорів з РФ. І, за словами Головахи, люди завжди підтримували ідею перемовин з агресором. Але суть у тому, на яких умовах вони б відбувалися.
«Україна висунула свої умови, які підтримали всі цивілізовані держави. Українці розуміють, що війна все одно закінчиться переговорами. Але вони не готові приймати переговори за умов Путіна. І тут нема нічого парадоксального. Навпаки, є 35% населення, які за будь-яких умов не хочуть вести переговори — це цікаво в цій ситуації», – зазначив Головаха.
Журналістка Марія Шиманська запитала в експерта, що за люди не хочуть переговорів. Це ті, що до кінця вірять у ЗСУ чи не розуміють реальної ситуації? На це Головаха відповів, що не бачив усього масиву даних, отриманих в рамках дослідження, але гіпотетично – це люди старшого віку.
«Вони взагалі більш войовничі, вони частіше відкидають і умови, і переговори. Частіше ніж молоді. І це може бути пов'язане із тим, що вони не підлягають мобілізації. З іншого боку, є десь чверть населення, це люди, які справді ніколи не підуть на жодні умови ворога. І це ядро спротиву. Сподіватимемося, що воно не скорочуватиметься. Але є й такі, хто з різних причин налаштований на переговори», – зазначив експерт.
Серед тих, хто хоче перемовин з ворогом, більше молоді. Головаха пояснив це тим, що воювати доводиться насамперед молодим українцям. Соціолог підкреслив, що перші два роки повномасштабного вторгнення Україна трималася на добровольцях – пасіонарній частині суспільства, хто сам принципово йшов захищати країну.
«Але у будь-якій країні таких людей не більшість. І зараз служба в армії для більшості людей це обов'язок, який точно не з тих, що викликають захоплення. Тому що є загроза і загибелі та поранення, і засмутити близьких. Тому молоді люди більш схильні до компромісу. Я вважаю, що це є основним чинником», – додав Головаха.
Ухилянтом бути не соромно
Згідно з результатами опитування, 46% громадян вважають, що під час широкомасштабної війни ухилятися від мобілізації зовсім не соромно. Протилежну думку з цього приводу мають 29% опитаних, а нейтрально ставляться до ухилянтів 25% респондентів. У регіонах лідером став південь, де розуміють ухилянтів 60% опитаних. На заході України таких громадян виявилося 47%. Водночас західні регіони дають тверду антипереговорну позицію, проти якихось поступок (65%) та бажання вийти на кордон 1991 року (35%).
За словами Головахи, це відомий феномен, який має назву амбівалентна масова свідомість. Тобто, це про виразну двоїстість, коли людина, з одного боку, хоче досягти однієї мети, а з іншого боку, зовсім іншої мети, яка суперечить першій.
«Я давно ще в 90-х роках показував, що свідомість українців амбівалентна. Це пов'язано з великою кількістю факторів, включаючи проблеми адаптації до умов життя, складнощі регіонального плану нашої країни, етнонаціональні чинники. Нам вдалося подолати амбівалентність політичної свідомості. Сьогодні ми здебільшого виступаємо за шлях на Захід – у ЄС та НАТО. Але психологічно амбівалентність ми не подолали. Тому люди одночасно можуть виступати проти поступок і при цьому не засуджувати ухилянтів. Але як може бути без поступок, якщо ми за це не воюватимемо?», – зазначив експерт.
Він підкреслив, що не варто вважати українців ідеальними. І хоча українці згуртувалися на початку повномасштабного вторгнення РФ і досі чинять опір, люди все одно психологічно втомилися. Українці втрачають близьких та бояться за них, тому, додав Головаха, феномен став сильніше проявлятися.
На питання журналістки, чому на півдні та заході прояв такого феномену найсильніший, експерт зазначив, що південні регіони завжди були амбівалентними та трохи розслабленими. За його словами, на півдні люди ніколи не хотіли жодних проблем чи протистоянь.
«А ось чому на заході? Розумієте, я завжди про це писав, і мої колеги соціологи зі мною погоджуються, що захід це регіон із найбільш традиційним устроєм життя, тут найсильніші сімейні зв'язки, найбільш укорінене общинне життя, люди надають значення дружнім та сімейним відносинам. І, зрозуміло, не хочуть, щоб ішли воювати не лише близький, а й друзі та сусіди», – додав Головаха.
Чиїми руками відвойовувати кордони 1991 року?
Зокрема, 51% українців переконані, що якщо й починати переговори з Росією, то як мінімум за умови повернення України в кордони 1991 року. Водночас 82% громадян переконані, що Україна може перемогти РФ, якщо західні партнери нададуть достатньо зброї. Ще 69% впевнені у перемозі, якщо країни-партнери дадуть нам ще й своїх людей.
«Але ж такого не буде. Макрон (президент Франції Еммануель Макрон – ред.) спробував про це гіпотетично сказати, але США та Німеччина одразу відреагували. Тож нам не варто розраховувати на таку послугу. У нас є лише внутрішній ресурс. І якщо ми не хочемо йти на поступки, ми повинні самі чинити опір», – зазначив Головаха.
Південь більше страждає на відміну від заходу від ракет. Однак демонструє несподівану тенденцію: він менше за інших вірить у перемогу військовим шляхом (25% за показником по країні 16%), більш лояльний до фіксації кордону по лінії фронту (10%), нейтралітет готові підтримати (39%), і 60% півдня вважають, що ухилянтом бути не соромно.
На питання про те, чому південь такий, Головаха зазначив, що там тенденція більш позитивного ставлення до Росії завжди була присутня. Та й бажання йти в Європу там було значно менше, ніж на заході та в центрі.
«Південь завжди був більш проросійськи налаштований. І це можна обумовити історичним чинником. Але є й другий чинник: наприкінці 2022-го року там були не менші надії на перемогу та звільнення окупованих територій. І людей переконали, що у 2023 році буде наступ ЗСУ, і його буде звільнено. Цього не сталося і виникло сильне розчарування. Як, зрештою, і на заході є таке розчарування. Усе це зіграло негативну роль», – зазначив соціолог.
Водночас на думку Головахи, треба визнати, що південь теж дуже різний.
«Як Миколаїв чинив опір?! Як люди відстояли своє місто? І владі, так, треба працювати з регіоном. І щодо пропаганди, і щодо військових успіхів. Щоб південь не відчував загрози окупації. Російські війська поряд із Миколаєвом, Запоріжжям… Там багато проблем та факторів, які стимулюють такі настрої. Якби там були успіхи армії, настрої людей змінилися б принципово», – додав експерт.
Роблячи підсумок Головаха зазначив, що амбівалентність української свідомості, на його думку, нікуди не подінеться. І на це є кілька причин.
«Це те, що, по-перше, ми отримали після 200 років у складі Російської чи інших імперій, а по-друге, це те, що є спадщиною радянської свідомості. Із цим складно впорається, бо це дуже сильні чинники. Але, хоч би як там було, сьогодні переважує чинник, пов'язаний із потужною національною та державною ідентичністю. І поки що ми тримаємося. І цей фактор дуже потужний та практично не зменшується. Однак двоїстість залишається і вона знаходитиме прояви. Що їй можна протиставити? По-перше, це наші воєнні успіхи. А по-друге, наші успіхи на дипломатичному фронті», – вказав Головаха.
Більше результатів дослідження дивіться у статті Інни Ведернікової «Війна чи мир. Українці хочуть повернути кордони 1991 року, але чиїми руками? Результати соціологічного дослідження».
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google