Сьогодні в Україні ще є гарні наукові школи та талановиті науковці, однак технології ми купуємо за кордоном. У своїй статті для ZN.UA експерт з питань освіти Українського інституту майбутнього Микола Скиба пояснив, як можна підтримати вітчизняну науку, і зазначив, що для цього у Верховній Раді зареєстровано кілька законопроєктів, але проблеми є й з ними.
Так, за словами Скиби, перший хід у підтримці наукової сфери в українських реаліях швидше за все мають зробити бізнес-інноватори та інвестори.
“Вони передусім мають наважитися грати в довгу, а значить – інвестувати в принципово нові продукти, виходити на зовнішні ринки, навчати персонал. На основі цього внутрішнього рішення логічно сформулювати та заявити свої вимоги до законодавців і місцевого самоврядування”, - пояснив автор.
Зокрема, за його словами, це можуть бути вимоги щодо зниження або зняття мита на високотехнологічне обладнання, необхідне для переозброєння виробництва. Також сюди можна віднести довгострокові контракти на оренду приміщень, адаптацію програми кредитів і, можливо, навіть певні податкові преференції.
“Політикам і урядовцям необхідно вирішити: вони хочуть контролювати те, що залишилося від наукової сфери, або те, що з труднощами формується як інноваційна екосистема, чи сприяти розвитку економіки високої доданої вартості у перспективі”, - зазначив Скиба.
Щоправда, зараз законодавці вирішили внести більше ясності, чіткіше визначити правовий статус наукових парків. Однак, з відповідними законопроєктами теж не все так добре.
Зокрема, парламент ухвалив у першому читанні проєкт закону №4236 "Про внесення змін до деяких законів України щодо активізації діяльності наукових парків". Документ посилює роль наукових парків як центрів експертизи та високоточного обладнання для досліджень. Також проєкт закону пропонує звільнити виші та наукові інститути від необхідності погоджувати створення наукових парків з центральним органом виконавчої влади. Це реалізує державну політику у сфері науки та інновацій.
Однак, за словами Скиби, проєкт закону запроваджує нові вимоги, що потенційно можуть призвести до окозамилювання замість підзвітності.
“Якщо в такій редакції законопроєкт ухвалять у другому читання, то наукові парки будуть змушені прописувати у програму розвитку, де визначаються мета, пріоритети, стратегічні цілі (що логічно), ще й “конкретні кроки щодо їх реалізації, очікувані результати та показники їх виконання”. Останнє насправді досить складно прописати на старті. Логічніше було б такі вимоги застосовувати до інноваційних проєктів, які будуть реалізовуватися на території наукових парків”, - пояснив автор.
Водночас Скиба зазначив, що складніша ситуація із законопроєктом №4623 “Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання діяльності у сфері трансферу технологій”. Документ пропонує регламентувати, а по суті істотно ускладнити процес передачі прав інтелектуальної власності за кордон на розробки, виконані коштом державного бюджету України.
“З одного боку наче б то йдеться про захист національних інтересів, але при цьому порушуються інтереси та права власників прав інтелектуальної власності, яким, у разі ухвалення змін, буде значно важче розпоряджатися власними інтелектуальними активами. Відтак, припускаю, що охочих виїхати працювати за кордон серед науковців стане більше”, - пише Скиба.
Водночас він вказав на те, що не варто займати пасивну позицію і самим науковцям. За словами автора, представникам академічного середовища потрібно зрозуміти, що теперішній статус Національної академії наук України — це радше аномалія, ніж норма в умовах ринкової економіки такої держави, як Україна.
“Наука має повернутися до університетів, а останні мають із закладів освіти перетворитися на повноцінні інституції – з корпоративним управлінням, фінансовою автономією, ринковими контрактами із дослідниками та викладачами, контрактами на навчання із кожним студентом”, - вказав Скиба.
Детальніше читайте у статті Миколи Скиби “Наука в Україні: контролювати не можна заохочувати”.