Поширений вираз "Я українець і цим пишаюся" є абсурдним і нагадує майже поголовну гордість росіян від того, що вони - "русскіє".
Таку думку в інтерв'ю DT.UA висловив доктор психологічних наук, професор, завідувач лабораторії психології мас і спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Вадим Васютинський.
"Бути українцем - це те, що дали мені мої мама і тато - українці, а потім виховало моє українське середовище. Я живу в Україні, мені з цим комфортно, але в тому, щоб із цього ще й пишатися, я вбачаю певну психологічну проблему", - сказав експерт.
Він нагадав, що в соціальній психології є відомий феномен: якщо людині нічим пишатися, нема чим хвалитися перед світом, оточенням, самим собою - вона вибирає ідентифікацію з чимось величним.
"Погляньмо, як росіяни пишаються з того, що вони "русские", майже всі, але ж це безглуздя. Тому коли хтось пишається з того, що він українець, раджу йому замислитися: а якби він не був українцем або раптом перестав ним бути, то з чого ще пишався б? Бо якщо насправді ні з чого, то його пишання з належності до українського етносу є лише компенсаторно-захисним, завдяки якому людина штучно підвищує власну цінність у своїх же очах, адже їй більше немає за що себе цінувати й любити", - зазначив Васютинський.
Він навів приклад іншого виразу: "Пишатися з того, що ти українець (росіянин, єврей тощо), це все одно, що пишатися, що ти народився у вівторок".. Тут, за словами професора, дві проблеми: "пишатися" і "українець" як "почесний" титул.
"Приблизно так само, як те, що людина народилася хлопчиком або дівчинкою, у місті чи в селі, виросла високою або низькою, вона належить і до певного етносу. Ми маємо цінувати конкретну людину, без стереотипного сприймання її як носія рис, обов'язково притаманних представникам цієї групи. Отож пишатися чи не пишатися з того, що ти українець, - це справа особистого вибору людини", - сказав Васютинський.
Докладніше читайте в інтерв'ю Ірини Кириченко Вадимом Васютинським: "Патріотизм добрий тоді, коли він продуктивний".