Зоряний час вареника

Кажуть, є в Європі куточок, обділений історією: ані війн, ані переворотів, ані геніїв, ані негідників... Проте й туди турист хмарою суне! Річ у тому, що встановлено там неймовірний пам’ятник. На ньому напис: «Тут ніколи нічого не відбувалося».

Звісно, далеко не кожен пам’ятник є візитною карткою місцевості чи міста (навіть вулиці, площі або скверу). Але халтурник той скульптор, котрий не мріяв би створити щось таке, що стало б сюжетом поштових марок і листівок, альбомів, значків, товарних етикеток, не кажучи вже про газетні логотипи й герби. Певна річ, не кожному дано виліпити Мідного вершника, спорудити cтатую Свободи або відлити Богдана Хмельницького з указуючою булавою. Та й не в кожного художника душа лежить до таких вражаючих розмаху й суворості. Та ось віднедавна у монументалістиці, точніше сказати — декоративній монументалістиці, виникла пошесть, девіз якої: «Геть важку ідеологію! Даєш витончену легковажність!» Ось і виник на Фонтанці пам’ятник Чижику-Пижику, на Дерибасівській — Дванадцятому стільцю... А в Черкасах недавно з’явився пам’ятник варенику.

Серед пам’ятників «їстівні» — не новачки. Приміром, на цій ниві чимало потрудилися вихідці з України в Канаді. У місті Глендон вони поставили пам’ятник галушці, насадженій на виделку. (Галушці недавно відкрито пам’ятник і в Полтаві.) Існує в Канаді і пам’ятник писанці — на триметровій сталевій підставці встановлено велетенське яйце з гарним золотаво-біло-синім візерунком; освітлене у вечірній час прожекторами, воно ніби ширяє над землею. У провінції Альберта хотіли увіковічнити шматок сала. На канадський взірець, у столиці Удмуртії Іжевську нещодавно відкрили пам’ятник пельменю, пробитому виделкою.

На святкуванні в Черкасах на честь відкриття пам’ятника варенику виготовили і зварили — у спеціально сконструйованій каструлі-коробі — вареник-велетень вагою
72,5 кг. Ну, а потім і з’їли, звісно. З великим, слід сказати, задоволенням!

Невдовзі біля пам’ятника варенику з’явилися перші молодята, які захотіли сфотографуватися поруч із новою черкаською визначною пам’яткою. З цього приводу один дотепник зауважив, що факт цей потребує осмислення! Мовляв, не до пам’ятників «ідеологічних», які тільки і є в Черкасах, а до вареника принесли вони квіти...

Історія нашої цивілізації, у певному сенсі, і є історія пам’ятників. Одні пам’ятники замінюються іншими. Їх можуть розділяти непроглядні товщі років. Тому ніде й ніколи не може бути відкритий монумент із написом: «Тут ніколи не було пам’ятника». А якщо таке й станеться, то до нього, мабуть, відразу ж прокладуть туристичний маршрут.

На фото: вгорі — Пам’ятник варенику. Ліворуч — скульптор Іван Фізер; внизу — Вареник перед зважуванням; Останні миті «життя» вареника-велетня.