Знову ти?

"Знову ти?" - запитують смішні чудики з Масяні в "Ізоляції", щоразу зіштовхуючись одне з одним у квартирі. Інтонації змінюються, і на n-й день карантину в них дедалі більше ноток роздратування.

Ні для кого вже не секрет, що, перебуваючи в замкненому просторі 24/7 ось уже понад місяць, навіть у найбільш, так би мовити, благополучних сім'ях люди починають конфліктувати. Те, що в цей період контакт із близькими нам людьми зростає, - зовсім незле. Але потреби в особистому просторі ніхто не скасовував.

Для багатьох сімей карантин став випробуванням на міцність. Вимушене й майже цілодобове перебування в одному приміщенні, особливо якщо немає можливості бодай ненадовго розійтися по різних кімнатах; одночасне виконання робочих, домашніх і освітніх (стосовно дітей) обов'язків; тривога через невизначеність ситуації, часто - втрата чималої частини доходу, а то й узагалі роботи, - все це неминуче призводить до наростання рівня агресії. І якщо раніше в сім'ї конфліктів не було, тепер вони цілком можуть траплятися. А якщо стосунки були конфліктні й раніше, тепер це може загостритися.

Про те, як зберегти добрі стосунки в сім'ї, не доводячи конфлікти до крайніх точок нагнітання, і як найбільш несприятливу ситуацію спробувати обернути собі на користь, ми говорили з сімейною і дитячою психологинею Валентиною Рокун.

- Пані Валентино, як нині давати раду тривозі й невизначеності, пов'язаним із карантином?

- Час справді складний, і всі ми переживаємо епідемічну тривогу - як стосовно здоров'я, так і з приводу того, що буде далі. Багатьом складно сидіти в "ув'язненні" з дітьми. З одного боку - добровільному. З іншого - не дуже.

Однак у кожній ситуації завжди є два аспекти. І в найскладнішій можна знайти ресурс. А в сприятливих - стресові моменти. Наприклад, якщо вас підвищили на посаді, то одночасно до вас підвищили й вимоги, стало більше відповідальності.

У пандемії й карантині знайти плюси, звісно, складно. Але можна подивитися на це як на можливість провести більше часу з родиною, поспілкуватися, зануритися у якісь приємні спогади. І це стане тим, що об'єднує.

Зараз багато людей задумуються, чому так сталося, навіщо, що це змінить. Це час ставити питання. Я все-таки порадила б шукати плюси. Використати цей час для запитань до себе та одне до одного. Можливо, навіть записувати відповіді, вести щоденник. У нас часто бракує на це часу. Тепер ми можемо більше побути в контакті з собою, близькими, дітьми; зрозуміти потреби партнера і свої власні.

Я працюю в напрямі позитивної психотерапії, згідно з якою є чотири головні сфери життя - тіло, діяльність, контакти і смисли. Практично, в усіх клієнтів, які приходили до мене на терапію, раніше був перекіс у сферу діяльності. Близько 70 відсотків своєї енергії вони віддавали роботі. Інші сфери при цьому потерпали. Але Всесвіт тяжіє до балансу. І якщо людина нічого не робить для цього сама, завжди відбувається щось, що підштовхує, примушуючи додати сфери, які раніше ігнорувалися. Навіть через якісь неприємності. Наприклад, якщо людина ігнорувала своє самопочуття, не зверталася вчасно до лікаря, то рано чи пізно приходить хвороба і таким деструктивним чином примушує людину займатися своїм фізичним тілом.

Енергія має розподілятися правильно. Ми жили, не дотримуючись балансу, коли було дуже багато діяльності й мало смислу. І тепер деструктивним способом життя примушує нас прийти до контакту з собою, розуміння себе та своїх потреб. Мені здається, це час повернути нас самим собі. І якщо ми не будемо занурюватись у конфлікти, не будемо заглушувати тривогу в собі алкоголем, наркотиками тощо, а будемо трохи мудрішими, станемо ставити собі запитання і зрозуміємо, що цей час дано нам для внутрішньої трансформації, - то результат може виявитися дуже хорошим. У кожного буде своя переоцінка цінностей - сім'ї, справжніх стосунків, самого життя. Бо дуже часто те, що в нас є, ми приймаємо як належне й не цінуємо.

- Це красиво звучить у теорії. Для частини сімей карантин справді стане часом переоцінки. Але в більшості моїх знайомих роботи стало більше. Діти навчаються вдома. Всіх треба годувати. Не двічі на день, як звикли, а тричі. Все це забирає час, втомлює й посилює взаємне роздратування навіть у благополучних сім'ях. Стримати спалах роздратування складно. А наслідки конфлікту можуть бути важкими.

- Контакт із собою не означає стримувати емоції й забороняти собі злитися. Я точно маю на це право. Але це означає спробу зрозуміти, що саме зараз дратує в партнері, і зрозуміти себе. Це вже зменшує вияв агресії.

Коли виникають конфлікти, відбувається викид адреналіну. "Знімати" зайвий адреналін найкраще фізичними вправами. Звісно, було б простіше, якби людина могла вибирати - піти у спортзал чи на пробіжку. Зараз я не можу дати такої поради, тому що всі змушені сидіти вдома. Але коли ми відчуваємо, що адреналін у нас підвищується і, що називається, "б'є в голову", - краще все-таки не лежати перед телевізором, а зробити зарядку, зрештою - помити підлогу, посуд, навіть якщо не хочеться цього робити.

Для конфліктів завжди є причини. Вони виникають не тому, що люди погані, а тому, що якісь їхні потреби не задоволені. Наприклад, хтось із сім'ї зараз хоче побути наодинці з собою, йому необхідний особистий простір, але такої можливості немає. А іншому хочеться спілкування. Діти не можуть поділити комп'ютер: тому треба вчитися, тому хочеться гратися. Дружина хоче спати, а чоловік - дивитися телевізор. Не тому, що він такий поганий, - можливо, так він заспокоюється, абстрагується від тривожних думок, занурюючись у сферу фантазій.

У конфліктній ситуації потрібно не включатися в її розвиток, а ставити запитання: чому цей конфлікт виник? Яка потреба партнера чи моя власна залишилася не задоволена? Чого я хочу насправді? Тобто не перетягувати ковдру на себе, а шукати конструктивний вихід.

Деякі наші потреби ми можемо задовольнити самі, не очікуючи цього від інших. Хоча насправді ми не звикли говорити про свої очікування та бажання і часто просто не озвучуємо партнерові наших потреб, вважаючи, що й так усе зрозуміло. Не завжди. Говорити про те, що нас турбує, треба відкрито. Не на підвищених тонах, не звинувачуючи, а я-повідомленнями, тобто тільки стосовно себе. Наприклад: "Мені було б приємно, якби ти допоміг мені зробити…" Це і звучить, і сприймається інакше. Або ж: "Ти можеш зараз мені допомогти?" Не сказати: "Допоможи мені, будь ласка", а саме поставити запитання. Це вмикає більшу потребу включитися в допомогу. Майже у 100 відсотках випадків людина відповість: "Ну гаразд. Чим тобі допомогти?"

Якщо вже конфлікт стався, бажано залишити місце, де він розпочався, відійти хоч на кілька хвилин і почати включати не емоції, а мислення. Видавати бурхливу емоцію на подію - нормально для підлітків. У дорослої людини все-таки має запускатися процес переосмислення й аналізу. А вже потім - емоція. Ми все-таки можемо примусити себе подивитися на будь-яку ситуацію з іншого боку. Обміркувати, чому і як це виникло, як насправді я можу це вирішити. І не шукати, хто зараз винен. Бо так конфлікт ніколи не вирішиться. Але якщо кожен добровільно візьме частину відповідальності на себе, тоді з'явиться ресурс для вирішення конфлікту. Якщо ми пішли на компроміс і навіть у чомусь втратили, то це не про нашу слабкість. Навпаки - про силу та мудрість. Будь-яка ситуація насправді дається нам для розвитку і зростання. Хоча випробування бувають складними.

- А якщо в сім'ї вже була якась тріщина?

- Зрозуміло, що зараз усе буде нагнітатися. Але я завжди за чесність. Карантин насправді підсвічує і причини, і вихід із ситуації.

Якщо тріщина вже була, важливо запитати себе - чи та це людина, котра мені потрібна? Якщо людина вам усе-таки близька, і ви хочете бути з нею, то треба намагатися налагодити стосунки, треба йти на компроміси, намагатися зрозуміти, чому конфлікт виникає. Не буває, що хтось на 100 відсотків правий, а другий - на стільки ж винен. У кожному конфлікті винні обидві сторони. Зараз є чимало сімейних психологів, які консультують онлайн.

Конфлікт - місце, з якого можна виходити двома шляхами. І якщо ваша відповідь усе-таки "ні", то, мабуть, це період, який загострить проблеми ще більше, і все, що віджило, помиратиме. Якщо сім'я на тій стадії, що зберігати вже нічого, то не треба намагатися це робити. Час вимушеного спільного "ув'язнення" слід використати для того, щоб зробити для себе якісь висновки і потім діяти.

Інколи ми можемо бути нечесними з іншими, оскільки наші правда і бачення можуть бути неекологічними стосовно них. Однак ми мусимо бути чесними стосовно себе. Часто кажуть, що потрібно зберегти сім'ю для дітей. Але найголовніше, що батьки провинні зробити для своїх дітей, - навчити їх бути щасливими. Це не те саме, що навчити тримати ложку або читати. Вміння бути щасливим не можна пояснити словами. Воно просто зчитується дітьми, йде на рівень підсвідомості. І потім дитина, навіть не усвідомлюючи цього, живе так само, як її батьки. Тому насамперед треба себе запитати: чи щаслива я з цим партнером, чи щаслива дитина в такій сім'ї? Чи справді я - відповідальний батько/мати, який/яка дає своїй дитині такий приклад?

Але навіть якщо ми вже розуміємо, що з цим партнером майбутнього не бачимо, - екологічні відносини все одно варто зберегти. Спілкуватися після розлучення доведеться, якщо в сім'ї є діти. Тому не потрібно бити посуд, кричати і ображати одне одного. Завершувати стосунки і розлучатися потрібно красиво, залишаючись цивілізованими людьми. Знайти підхід за бажання можна навіть до найбільш неекологічного партнера. Найважчі люди зустрічаються нам на шляху не для покарання, а для трансформації та розвитку.

Якщо ж ми відчуваємо, що хтось хоче підживитися нашою енергією і провокує конфлікт, і вже відчуваємо, як у нас підвищується рівень адреналіну, - дуже важливо на початковому етапі, поки ми ще можемо себе контролювати, просто запитати: "Скажи, навіщо ти зараз це кажеш? Навіщо це робиш? Як ти думаєш, можемо ми вирішити це якось інакше?" Запитуючи так, ми ставимо людину в тупик, перекриваємо їй шлях переходу в конфлікт. Людина вимушена відповідати на запитання. Але, щоб вона хотіла на нього відповісти, ставити запитання потрібно без агресії. Запитання і я-повідомлення на етапі, коли конфлікт ще не спалахнув, допоможуть його погасити.

Насправді конфлікт - це не щось жахливе. Це рушійна сила розвитку. Конструктивного чи деструктивного. Коли ми аналізуємо й визначаємо причину - на якій актуальній здатності замішане тісто цього конфлікту, то можемо зробити для себе якісь висновки і, можливо, корекцію.

Найчастіше конфлікт виникає на якійсь актуальній здатності, яка по-різному розвинена в людей у парі. Наприклад, щедрість і жадібність. Або, наприклад, дівчина дуже нетерпимо ставиться до вживання алкоголю, тому що в неї батько був алкоголіком. Швидше за все, саме таких людей вона й притягуватиме у своє життя. Якщо людина на щось дуже гостро реагує, Всесвіт постійно підсовує їй тих, хто провокує цей внутрішній конфлікт. Якщо ми відкоригуємо свою реакцію і заспокоїмося, то люди, які підсвічують цю нашу здатність, перестануть постійно траплятися на нашому шляху.

2020 рік буде дуже трансформаційним у багатьох сферах - і в діяльності (багато хто втратить роботу, хтось вимушений буде змінити сферу докладання сил), і фізично (дехто хворіє, і не тільки на коронавірус), і в контактах (тому що ми вимушені існувати інакше). Але виживає не найсильніший і не найрозумніший. А той, хто вміє адаптуватися. Зараз такий виклик. І кожен повинен зрозуміти для себе: я мушу адаптуватися заради себе та своїх дітей. Як? Не дивитися на ситуацію з ролі жертви. А думати: що я можу зробити, для чого мені дано цю ситуацію? Можливо, щоб, у тому числі, налагодити стосунки в сім'ї, приділити їй більше уваги, переосмислити цінності й поділитися тим, що є, аби його стало ще більше.

Всі статті редактора відділу соціум та автора ZN.UA Алли Котляр можна прочитати тут.