Зірка на ім’я Рудольф, або Коли «розпався зв’язок часів»

У січні 1612 року в королівському палаці в Празькому Граді повільно, зазнаючи нестерпних мук, згасав чоловік, з ім’ям і діяннями якого пов’язують цілу епоху в історії Габсбурзької імперії та Європи в цілому. Багато дослідників вважають його імператором-невдахою, часто виставляючи напоказ його душевну хворобу... Це правда, але всі дивацтва й епатажні вчинки Рудольфа II Габсбурга (1552—1612) виявилися чарівною, феєричною казкою, порівняно з тим жахом, який чекав на Європу через сім років після його смерті.

Політиком Рудольф II був і справді недолугим, на відміну від ще одного дуже колоритного персонажа європейської історії — короля Франції Генріха IV Бурбона, який правив тоді ж. Одне їх ріднить — любов до плотських утіх та ненажерливість.

І все ж таки є щось притягальне в образі нещасної людини, поголос про яку живе й сьогодні. «Божевільного імператора» не забули, на відміну від багатьох його сучасників і правонаступників на престолі. Напевно, тому такий популярний туристичний маршрут «Містична Прага Рудольфа II». Це і є справжній «слід в історії» — освічений монарх залишив нащадкам передусім розкішну культурну спадщину. Красень-палац Рудольфа II у Празькому Граді, в якому зберігається колекція картин (утім, більшість їх вивіз шведський генерал Кенігсмарк у 1648 році) великих майстрів — Тиціана, Тінторетто, Лукаса Кранаха, Рубенса, Веронезе, і сьогодні вражає уяву.

…Січень видався морозним. Здохли — або ж їм «допомогли» — два улюблені орли і приручений лев, які завжди супроводжували Рудольфа під час прогулянок. Залишилися леопарди і... хвороба, яка дедалі більше давалася взнаки. Три роки тому у в’язниці замку в Чеському Крумлові помер любимий син-бастард дон Юліус Цезар д’Аустріа від Катаржини Страдової — дочки його особистого аптекаря. На доні Юліусу, як і на Рудольфі, була печать прокльону роду — прабаба імператора Хуана Арагонська (Божевільна) внесла сумні «корективи» у сімейне древо Габсбургів. Син жорстоко убив дочку місцевого банщика, й імператор був змушений відправити його у в’язницю. Життя остаточно втратило сенс, імператор перестав спілкуватися навіть із найвірнішими придворними, що їх можна було перелічити на пальцях однієї руки.

Рудольф II, який так і не одружився з принцесою крові й залишився одинаком, останні роки перебував під невсипущим контролем спостерігачів, присланих рідним братом Маттіасом і двоюрідним — Фердинандом. Саме в такій послідовності ерцгерцоги займуть імператорський престол, але Габсбурги вже назавжди залишать чарівну Прагу.

Зупинити насування шторму не зможуть ні Маттіас (помер 1619 року, у розпал повстання чеських станів), ні Фердинанд II ( імператор із 1619 по 1637 рр.). Дедалі відчутніша конфесіоналізація Європи, і передусім на землях імперії Габсбургів, призведе до справжньої катастрофи. Дуже скоро і чехи, і німці, які занурилися в горнило першої загальноєвропейської війни — Тридцятирічної (1618—1648), згадуватимуть 36 років правління Рудольфа II з нотками ностальгії, називаючи той час благословенним. Війна спалахнула саме у Празі після знаменитої «дефенестрації» (викидання з вікон ратуші намісників імператора Маттіаса) 23 травня 1618 року.

Покинутий усіма, навіть пражанами, які ще недавно боготворили його, позбавлений титулів (і короля Угорщини, і короля Чехії), цей фактично зіц-імператор «Священної Римської імперії німецької нації» продовжував судомно чіплятися за зовнішні ознаки влади. Він аж до самої смерті відкладав передачу імператорського титулу старшому в родині Габсбургів Маттіасу, категорично не погоджуючись підписувати заповіт.

20 січня 1612 року Рудольф II помирає від водянки; багато істориків пишуть про інфекцію легеневих артерій. Тільки 2 жовтня імператора поховають у соборі Святого Вітта, усипальниці чеських королів. Це буде останній похорон монархів у Празі — символічний момент. Маттіас, якому вже виповнилося 55 років, став володарем трьох корон: святих Іштвана, Вацлава й імператорської.

…Коли йому виповнилося одинадцять, старший син Максиміліана II Габсбурга був відправлений в Іспанію до своїх найближчих родичів на виховання. Представники іспанської й австрійської гілок династії ще підтримували дружні стосунки й на європейській арені діяли консолідовано. Рудольф опинився в атмосфері манірного, церемоніального двору, який незаперечно дотримувався католицьких традицій.

Хороші манери, строга постава, незворушність, блискучий розум, прагнення до інтелектуальної досконалості... Що ще треба підданим 23-річного імператора і за сумісництвом угорського та чеського короля?

Перші роки правління Рудольф II проводить у Відні. Тягар відповідальності, який він спочатку звалив на себе, виявився, мабуть, не по плечу. Справжнім кошмаром для володаря стали фінансові проблеми, пов’язані з майже нескінченними війнами з турками, постійні претензії братів, які опинилися без землі і були, відповідно, позбавлені будь-яких доходів. Невдоволення висловлювали і прибічники крайніх партій — католиків та протестантів, які прагнули провести ревізію Аугсбурзького миру 1555 року.

До 1580 року Рудольф II тяжко перехворів, з’являються перші ознаки душевної недуги; імператор дедалі частіше усамітнюється. Настають тяжкі часи для придворних, родичів, але аж ніяк не для алхіміків, магів, художників, архітекторів та письменників. Монарх втікає від повсякденних проблем у світ містики, мрій та високих матерій. Петербурзький історик Андрій Прокоп’єв пише: «...намагаючись відтворити колективний портрет його оточення, можна побачити певну спільну рису: практично всі з обдарованих ласкою імператора мислили універсальними макрокосмічними категоріями; майже всі намагалися у своїх дослідах, відкриттях чи творчості опанувати ідею єдності та світової гармонії, тим самим даючи відповідь на запитання імператора, поставлене його втечею від світу. В ілюзіях ідеального цілого Рудольф заповнював ущербність реального правління».

1583 року монарх остаточно переїжджає до Праги. Тут він створює знаменитий «Рудольфінський гурток». Це був перший в історії абсолютно космополітичний клуб. У тій-таки Іспанії низка його нових друзів однозначно закінчила б свої дні під сокирою ката або на вогнищі Інквізиції. Чого вартий був рабин-шарлатан Єгуда Лев бен Бетцалель. Він продемонстрував імператорові штучну людину (легенда про Голема), яка нібито може оживати, якщо засунути їй в рот табличку з магічним словом. А празький рабин і талмудист Мордехай готував чудодійні еліксири, своєрідну «віагру».

«Усе змішалося» при дворі імператора Рудольфа II Габсбурга. Сотні авантюристів, як мухи на мед, зліталися в гостинну «стовежу Прагу». Так, були серед них і шарлатани, на кшталт алхіміків Еварда Келлі та Джона Ді (колишній астролог англійської королеви Єлизавети I), десятки ясновидців і магів на будь-який смак. Корнелій Дребер, театральний художник й ілюзіоніст, хвалився, що розкрив таємницю «вічного двигуна»...

Траплялися при дворі імператора й генії, які ввійшли в аннали світового мистецтва та науки. Це живописець-маньєрист і винахідник Джузеппе Арчимбольдо на прізвисько Пишний — предтеча сюрреалізму й авангардизму XX століття. Сам Сальвадор Далі вважав його своїм учителем. Портрети-натюрморти італійця вражають уяву. На картині Арчимбольдо імператор постає як алегорія римського бога змін Вертумна із... фруктів, квітів, овочів та злаків. Арчимбольдо був головним розпорядником і «головним інженером» знаменитих на всю Європу рудольфінських карнавалів. Він займався винаходами в галузі гідравліки і проектував музичні автомати. На замовлення Рудольфа II італійський архітектор Джованні Марія Філіппі будує іспанський зал у другому дворі Градчан. Імператор керує реконструкцією своєї резиденції і чудових садів у її околицях. А в Математичній вежі, поруч із покоями монарха, зберігалася унікальна колекція найрідкісніших мінералів.

При дворі Рудольфа II знайшли притулок видатні астрономи і математики (за сумісництвом — астрологи) — датчанин Тіхо де Браге та німець Йоганн Кеплер. У Празі Кеплер видав ряд праць, у тому числі «Доповнення до Вітелло» — про застосування оптики в астрономії. А 1608 року передбачив велике майбутнє (як і стрімке падіння) убогому капітанові Альбрехту фон Валленштейну, який став однією з головних постатей Тридцятилітньої війни...

Літератори, художники й архітектори знаходили живильну підтримку в імператора-мецената. Голландський скульптор Адріан де Вріс і його співвітчизник художник Бартоломей Шпрангер разом з Арчимбольдо були безумовними фаворитами Рудольфа II. При його дворі промайнув 1588 року італієць Джордано Бруно, який подав на суд монарха «Тези проти математиків»... Втім, щось не склалося, і Бруно поїхав до Рима. Попереду його чекало вогнище Інквізиції.

В умовах розгортання на початку XVII століття наступу Контрреформації та дій у відповідь протестантів Рудольф, зовні — затятий католик, хоча й дещо оригінальний (захоплення астрологією та окультизмом поєднувалося з набожністю!), був змушений 1609 року дарувати своїм чеським підданим «Грамоту Величності». Оскільки католики були абсолютною, хоч і привілейованою меншиною в Чехії, їхні позиції тепер помітно послаблялися. Цей документ офіційно визнавав так зване Сonfessio Bohemica (Богемське віросповідання) — спільну протестантську платформу, основою якої було лютеранство. Імператор підписав собі вирок — зупинити маховик насильства в нього не було ані сил, ані бажання.

…Рудольф II додав неповторних, яскравих барв в європейський натюрморт на зламі XVI і XVII століть. З епохою йому явно не пощастило. Політику він не любив, радше нудився своїми безпосередніми державними обов’язками. Купа непідписаних, найчастіше — надважливих документів на столі володаря ніколи не зменшувалася. Брати у березні 1611 року позбавили його трону, практично посадили під домашній арешт. Але вся ця метушня за скіпетр залишилася в минулому і є надбанням істориків. Хіба ж цим цікавий нам Рудольф II Габсбург?