Жозеф Котін: створення зброї — битва умів

Жозеф Якович Котін (1908–1979) — видатний конструктор важких танків і гусеничних машин спеціального призначення. Закінчив Академію бронетанкових військ. Із 1932 року працював у КБ науково­дослідного відділу академії. З 1937 року — головний конструктор СКБ2 Кіровського заводу (м. Ленінград). Під його керівництвом було створено й пущено в серійне виробництво важкі танки КВ. Під час війни очолював СКБ2 Челябінського Кіровського заводу (Танкоград), забезпечував серійний випуск танків. Одночасно працював заступником наркома танкової промисловості, координував дослідно­конструкторські роботи на танкових заводах. З 1943 року — начальник і головний конструктор дослідного заводу №100. Під керівництвом Котіна створено танки ІС1, ІС2, ІС3 і самохідні артилерійські установки на їх базі.

Після війни розробив серію важких танків Т10, плаваючий танк ПТ76, бронетранспортери різних модифікацій, дослідні танки з ракетним озброєнням, самохідні агрегати для тактичних, оперативнотактичних і стратегічних ракет («Марс», «Філін», «Планер», «Генератор5», ракетні комплекси Р11М, Р17, РТ15, РТ20П, «Темп­2С», трелювальний трактор КТ12 і потужний колісний трактор КТ700 «Кіровець»). У 1968—1972 рр. — заступник міністра оборони промисловості, генерал­полковник.

Герой Соціалістичної Праці, чотириразовий лауреат Державної премії, доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки Росії.

«Слухач академії — дівчина!» — ця сенсація миттєво розлетілася по всіх факультетах Військово-технічної академії. 1929 року це звучало так само, як у шістдесятих повідомлення ТАРС «У космосі — жінка!».

«Хто вона? Звідки? Заміжня?» — запитували, цікавилися, дивувалися. Невдовзі стали відомі деякі подробиці. Дівчина родом з Луганська. До військової академії її взяли з особистого дозволу наркома оборони. Поселили її в окремій кімнаті гуртожитку. У шлюбі не перебуває. Ім’я — Наталя, прізвище — Поклонова.

Спочатку курсант Поклонова мало чим відрізнялася від колишньої розмітниці котельного цеху Луганського паровозобудівного заводу Нати Поклонової: ходила в тому ж одязі, що й раніше, їй довго не могли підібрати військову форму — виявилася занадто мініатюрною. Довелося все обмундирування шити на індивідуальне замовлення: будьонівку, шинелю, гімнастерки, чоботи... Щоб не порушувати статут, було видано спеціальний наказ, яким курсантові військової академії Поклоновій Н.П. дозволялося... «пошиття й носіння спідниці».

Усі захоплювалися сміливою й відчайдушною дівчиною, а вона була незадоволена собою: під час вступу до академії «зрізалася» на математиці, й замість бронетанкового факультету її зарахували на хімфак. Ната не змирилася з цим — весь перший семестр ночами й весь вільний час штудіювала геометрію й тригонометрію, яких не було у програмі робітфаку, і домоглася свого — успішно склала математику, перевелася на факультет, про який мріяла уві сні й наяву. (У травні 1932 р. на базі факультету було створено Академію бронетанкових військ. — Авт.).

Про таких, як Ната Поклонова, зазвичай кажуть «дівчина з характером»: вона відхиляла всі спроби заступництва, без нарікань і сліз терпіла всі негаразди й нестатки армійського життя, навчилася водити всі бойові машини, за рік до закінчення академії її нагородили почесним значком «За відмінне водіння танків».

Багато хто пропонував їй руку й серце, але дівчина ніби нікого не помічала. Лише на третьому курсі дедалі частіше її почали бачити в товаристві одного й того самого курсанта. Коли він з’явився у її житті, всі залицяльники зажурилися. Це був Жозеф Котін — відмінник навчання і бойової підготовки, найкращий спортсмен. Він був уособленням чоловічої вроди: високий, стрункий, із гарною шевелюрою, виразними сірими очима, з чарівною усмішкою. Говорив тихо, м’яко, із приємним українським акцентом. Знав безліч українських пісень. Голос у нього був надзвичайно сильний — чистий баритон. Часто сам собі акомпанував. Любив танці й молодіжні вечірки. Особливе задоволення відчував, пригощаючи друзів вишуканими стравами власного приготування, а коли повертався із вдалого полювання — це було свято для всього гуртожитку. Захоплювався живописом і поезією, знав напам’ять безліч віршів Шевченка, Лермонтова, Пушкіна, Єсеніна. Відвідував театр, любив оперу. Вирізнявся бездоганними манерами. Навіть ім’я в нього було незвичайне — Жозеф... Хіба можна було в нього не закохатися?!

Котін народився в невеликому українському містечку Павлограді 10 березня 1908 р. Був п’ятою дитиною в родині і найбажанішою для батька — спадкоємець, носій сімейного прізвища. Парові млини, які обслуговував батько, давали пристойні доходи, і цих коштів цілком вистачало на життя й на те, щоб навчати сина та дочок у гімназіях Павлограда. Перша світова і наступна громадянська війна перетворили життя павлоградців на суцільне пекло. Грабували городян усі без винятку: німці, австрійці, меншовики, більшовики, анархісти, гайдамаки, петлюрівці, білі, червоні, зелені... До всіх нещасть на початку двадцятих павлоградців спіткав голод. Ніхто не міг зрозуміти, чому люди, які вирощували хліб, постачали добірним борошном Королівський двір Великої Британії, найбільші міста Росії й Туреччини, зрештою залишилися без хліба, вимирали родинами...

Рятуючись від кривавого терору, насильства і грабежів, родина Котіних утекла з Павлограда до Харкова, але й тут її переслідували нещастя: дочки перехворіли на тиф, старша — Ганна — померла 1921 року... У ті роки Жозеф мріяв про одне: ситно поїсти. Тринадцятирічним хлопчаком пішов на Харківську біржу праці. Брався за будь-яку роботу. Тільки 1924 року вдалося влаштуватися слюсарем котельно-механічного заводу «Труд». Тоді ж Котін закінчив вечірній робітфак. Батьки мріяли: син стане священиком або лікарем. Вступив до медичного інституту, але його вабила техніка. Перевівся на автомобільний факультет Харківського політехнічного інституту, проте після третього курсу всіх відмінників навчання направили до Військово-технічної академії РРЧА (м.Ленінград).

Зі спогадів Ж.Котіна: «Диплом в академії я захистив успішно, але минуло кілька днів, і раптом начальник факультету повідомив, що призначено повторний захист. Виявляється, в академію приїхав командувач Ленінградського військового округу Тухачевський, ознайомився з роботами слухачів, відібрав ті, які його зацікавили, і вирішив особисто послухати, як ми захищатимемо свої проекти. Мій другий захист виявився успішним. Мене залишили в академії і призначили військовим інженером-конструктором науково-дослідного відділу».

Досліджуючи бронетанкову техніку, Котін з власної ініціативи почав удосконалювати певні вузли й агрегати бойових машин. Керівництво академії підтримало ініціативу молодого інженера — наказом по академії Жозефа Котіна призначили начальником створеного ним самим проектно-конструкторського сектора.

Через два роки закінчила академію й Наталя Поклонова. Жозеф привітав кохану з червоним дипломом, а батькам надіслав фотографію Нати: «Любі! Суворість обличчя — це необхідність для поєднання з військовою формою. Знайомтеся: майбутнє прізвище цього товариша — Котіна-Поклонова».

Молодята одружилися і відразу... роз’їхалися: Ната — на танковий завод військпредом, Жозеф — на випробування 45-тонного п’ятибаштового танка Т-35 до Харкова.

«...Як тобі відомо, — писав Котін дружині у грудні 1933 року, — я працюю на об’єкті Т-35. Перший об’єкт уже випробовується, причому проходить стадію генеральних випробувань: перевіряють роботу механізмів і виявляють конструктивні недоліки зразка. Робота цікава, таких випробувань я ще не бачив. Ти, люба, уяви собі «дредноут», що працює на вертикальних перепонах. Видовище колосальне. Майже через день я в пробігах, решту часу — на зборці».

Майже все, з чим зіштовхувалася творча натура Котіна, завершувалося цікавими інженерними рішеннями та відкриттями. Працюючи на Харківському котельно-механічному заводі «Труд», молодий слюсар удосконалив слюсарні лещата і несподівано для себе отримав на них патент. У лютому 1933 року Комітет із винахідництва при Раді праці та оборони СРСР видав конструкторові Ж.Котіну авторське свідоцтво на винахід снігоочисника.

На прохання фахівців науково-дослідного інституту, Котін одночасно з основною роботою над «танковими проблемами» працював над створенням спеціальних пристроїв для визначення ступеня стійкості до льотних перевантажень. Котінські тренажери послужили базою для розробки випробувальної техніки.

Дружба з медиками і льотчиками-випробувачами цим не обмежилася. Герой Радянського Союзу льотчик-випробувач Петро Стефановський у книжці «Триста невідомих», розповідаючи про перші випробування з десантування малих плаваючих танків Т-37 і Т-38 на воду, наголосив: «Ця серйозна, відповідальна і, відверто кажучи, небезпечна робота виконувалася під керівництвом відомого інженера-конструктора бронемашин Ж. Я. Котіна».

— Про це я довідалася через тридцять років, 1968-го, коли вийшла книжка Стефановського, — зізналася авторові Наталя Петрівна. — Тоді, 1935 року, чоловік казав, що у нього вперше з’явилася можливість політати і навіть поплавати в робочий час. Знала б, що то були за «польоти» і «плавання», — вжила б заходів, адже в нас 1 січня тридцять п’ятого народився Фелікс.

Продовжуючи розвивати «авіаційну» тему, Котін став розробляти танк повітряного десанту. Тема виявилася досить перспективною, і наказом по академії її затвердили як основну під час підготовки кандидатської дисертації.

Несподівано молодого конструктора викликали до Кремля. Там він отримав завдання над­звичайної важливості: у якомога стислі терміни розробити нові зразки важких танків протиснарядного бронювання.

У травні 1937 року Жозефа Котіна призначають начальником спеціалізованого конструкторського бюро (СКБ) найбільшого у країні Кіровського заводу (м. Ленінград).

Становище там було критичне: колишніх керівників, зокрема директора заводу і головного конструктора, заарештували як «ворогів народу», новий директор М.Тер-Асатуров не приховував занепокоєння — заводові пропонували модернізувати серійний танк М-28 і розпочати підготовку до випуску важких бойових машин із посиленим броньовим захистом, а їх, виявляється, навіть близько немає, і невідомо, коли будуть у кресленнях. На нового начальника СКБ Жозефа Котіна надій мало: замолодий, йому немає ще й тридцяти, і хоча він брав участь у випробуваннях п’ятибаштового танка Т-35, досвіду створення важких танків не мав. До того ж розробку аналогічного танка одночасно доручили відомому танковому конструкторові Миколі Барикову — керівникові Ленінградського заводу дослідного машинобудування. Тобто з самого початку роботам надали конкурсного характеру, щоб на озброєння взяти справді найкращий танк.

Багато сил і енергії Котін віддав створенню конструкторського бюро, організації його роботи, добору фахівців, удосконаленню методів проектування.

Біда спіткала зненацька. Восени тридцять сьомого у шкідництві запідозрили військового представника автобронетанкового управління, військового інженера третього рангу Наталю Поклонову — дружину Котіна, якій він довіряв більше, ніж самому собі. Тільки він знав, що Ната досягла всього сама. Легенда про особисте заступництво наркома оборони за свою землячку так і залишилася легендою.

У березні 1936 року за заслуги у зміцненні обороноздатності країни першу в країні жінку бронетанкіста нагородили орденом «Знак пошани» — це було одне з перших нагороджень новим орденом. Коли Поклонова стала матір’ю, вона брала крихітку Філю з собою на роботу. Заводчани його так і називали — «малий військпред». Розслідування тривало довго. Через вісім місяців Н.Поклонову поновили на роботі на посаді військпреда-інженера. Колеги вирішили: отже, є справедливість. Лише Наталя та її чоловік знали, чого варто було довести свою невинність у ті страшні роки...

Тридцять восьмий приніс й інші важливі новини. СКБ Котіна зі старого дерев’яного барака переїхало в нове капітальне приміщення. Директором Кіровського заводу призначили 32-річного Ісаака Зальцмана. Що було далі — добре відомо. Кіровці розробили два варіанти важких танків на замовлення автобронетанкового управління — трибаштовий СМК і, з власної ініціативи, — однобаштовий КВ. 19 грудня 1939 року — в один рік і день — Кіровський КВ і Харківську «тридцятьчетвірку» взяли на озброєння. І не винні головні конструктори Жозеф Котін та Михайло Кошкін, що на початку війни цих танків виявилося мало у військах, а всі «кавалерійські», яких випускали тисячі, армія втратила в перші місяці війни...

Цікава історія назви котінських танків: СМК і КВ. Трибаштовий важкий танк СМК назвали на честь С.М.Кірова, ім’я якого присвоїли колишньому Путиловському заводу. 9 грудня 1938 року на спільному засіданні Комітету оборони і політбюро ЦК ВКП(б) Котін доповів про основні тактико-технологічні характеристики майбутньої машини, не приховуючи своїх сумнівів у доцільності створення трибаштового танка. Після обговорення проекту Сталін підійшов до дерев’яного макета танка СМК і запитав:

— Товаришу Котін, навіщо на танку три башти?

— Це замовлення автобронетанкового управління, — відповів головний конструктор. — Потужне озброєння: одна гармата 76 мм і дві по 45 мм.

— Нічого робити з танка «Мюр і Меріліз»! — сказав Сталін. («Мюр і Меріліз» — дореволюційна назва універмагу в Москві. — Авт.).

Сталін підійшов до макета, зняв з нього задню башту з 45 мм гарматою і запитав головного кон­структора:

— Скільки я зняв?

— Три тонни, — відповів Котін.

— Посильте за їх рахунок броньовий захист, — сказав Сталін. — Треба орієнтуватися на потовщення броні та посилення захисту екіпажу. (Зі спогадів Ж.Котіна. — Авт.)

Так на засіданні Комітету оборони було вирішено проблему, яка турбувала кіровців. Але ніхто не скасував попереднього завдання уряду, і кіровці почали одночасно виготовляти трибаштовий танк СМК й однобаштовий КВ. Журналістська чутка про те, що конструктор Котін до дня одруження з донькою Ворошилова подарував майбутньому тестеві новий танк, названий ім’ям наркома, є вигадкою: у Ворошилова не було доньки Наталі Поклонової, вона взагалі не була родичкою наркома. Одружився Котін за п’ять років до створення танка КВ, і ніколи нарком оборони не був «хрещеним батьком» четвертої дитини Котіних, у яких було... двоє дітей. Назву танку КВ вигадали військові, яким дуже хотілося догодити наркомові оборони.

Знадобилися неймовірні зусилля, щоб різко збільшити випуск бойових машин, необхідних фронту. Захопивши Київ, Мінськ, німці рвалися до Москви, підійшли до Ленінграда, а Кіровський завод день і ніч продовжував випускати танки. Вони йшли в бій прямо із заводських цехів. За цей подвиг І.Зальцман і Ж.Котін стали першими Героями Радянського Союзу серед танкобудівників (указ від 19 вересня 1941 року. — Авт.). Пізньої осені сорок першого Кіровський завод евакуювався на Урал. У глибокому тилу було створено Танкоград. Головним конструктором цього гіганта призначили Ж.Котіна. Всю війну Танкоград поставляв фронту бойову техніку, її випуск довели до фантастичних цифр: понад сто тисяч різних типів танків і самохідних артилерійських установок! Створений під керівництвом Ж.Котіна важкий танк ІС-2, озброєний потужною 122 мм гарматою, з бронею 120 мм, було визнано найпотужнішим танком Другої світової війни.

Цікава історія його назви. У перші роки війни було створено кілька моделей танків КВ. До 1943 року конструктори провели глибоку модернізацію важкого танка КВ, що отримав індекс КВ-13.

Всебічні випробування нового танка засвідчили — саме про такий танк мріяли у військах. В історію війни він увійшов під індексом «ІС» (Йосиф Сталін).

* * *

Створюючи нову техніку, вдосконалюючи її, Котін значно розширив уявлення про професію конструктора. Його постійно бачили в конструкторських відділах, у цехах Танкограда і скрізь, де відбувалися найбільші танкові бої. З документів воєнного часу: «СРСР. РАДА НАРОДНИХ КОМІСАРІВ. 15 лютого 1942 р. №МВ-100. Москва. Кремль. Це посвідчення видане заступникові народного комісара танкової промисловості генерал-майору тов. Котіну Ж.Я. у тому, що він командирується на Південний фронт за особливим завданням уряду. Заступник голови Ради народних комісарів Союзу РСР В.Малишев».

Після розгрому найбільшого німецького угруповання під Корсунь-Шевченківським (січень-лютий 1944 р.) командувач військ 2-го Українського фронту, маршал Іван Конєв ознайомив Котіна з цікавим документом: таємний наказ велів німецьким військам «уникати зустрічного бою з танком ІС і стріляти по ньому тільки із засідок та укриттів».

Усі роки війни Жозеф Котін був одночасно головним конструктором Танкограда і заступником наркома танкової промисловості, його внесок у створення бойової техніки прирівняли до виграшу великих військових битв, нагородивши полководницькими орденами Суворова першого і другого ступенів. Двома орденами Червоної Зірки й орденом Вітчизняної війни відзначили і дружину Котіна, яка всю війну пропрацювала військпредом Танкограда. Сорок п’ятий рік для Котіних став подвійно щасливим: це був рік Перемоги і народження любимої доньки Наді.

Навесні сорок п’ятого генерал-лейтенанту Ж.Котіну виповнилося тридцять сім — вік дерзань і відкриттів. Розпочався новий період у творчому житті конструктора. У післявоєнні роки було створено трелювальний трактор КТ-12, плаваючий танк ПТ-76 і потужний колісний трактор К-700, тривав випуск бойової техніки.

Запустивши у серію новий важкий танк Т-10, Котін розпочав модернізацію раніше створених машин, подовжуючи в такий спосіб їхнє бойове життя. Несподівано головного конструктора викликали до Москви. Новий міністр оборони СРСР і заступник голови Ради Міністрів СРСР маршал Микола Булганін, вислухавши доповідь головного конструктора про стан роботи над новими об’єктами, подякував за коротку докладну доповідь і раптом запитав: «Скільки вам років, Котіне?»

— Сорок сім.

— Золотий вік, — зауважив Булганін. — А здоров’я як?

— Дякую, товаришу маршал! Поки що не скаржуся.

— Саме так — поки що! — Булганін наголосив на котінському «поки що», забарабанив пальцями по столу, — а в мене, Жозефе Яковичу, є інші відомості.

Булганін підвівся, повільно пройшовся по кабінету. Хвилину-дві помовчав.

— Товаришу Котін, ви розумієте, що коїте злочин? — різко сказав Булганін. — Так, так, я не обмовився. Мені стало відомо, що останніх 17 років ви не були у відпустці. Як накажете це розуміти?

Такого повороту подій головний конструктор явно не чекав. Він почав пояснювати, як усе вийшло.

— Мені не потрібні виправдання, — наголосив Булганін. — Немає потреби нагадувати, за що ви несете персональну відповідальність. Чого очікувати від Головного конструктора, який не знає, що створення техніки вимагає колосальних сил, мужності і здоров’я. Негайно беріть путівку в санаторій на всю сім’ю. Відповідні розпорядження вже зроблено. Термін відпустки — два місяці. Це — наказ!

— Гадаєте, Жозеф був у відпустці повних два місяці? — усміхається Наталя Петрівна. — Аж ніяк! Він щодня телефонував на роботу, тижнів через два полетів до Ленінграда — там щось не «клеїлося» з новим «виробом». Потім знову з’явився в санаторії, знову відлетів. Але ми були щасливі: для нас і наших дітей — Фелікса й Надійки — це була найкраща відпустка в житті!

У червні 1953 року було створено Міністерство середнього машинобудування (МСМ), під дахом якого об’єднали всіх творців ядерної зброї. Очолив нове міністерство В’ячеслав Малишев, колишній танковий нарком, міністр важкого машинобудування. У роки війни спільна справа зблизила Малишева й Котіна, дружили вони родинами, а їхні доньки були мов рідні сестри.

Очоливши «атомне» міністерство, Малишев розпочав чергову «атаку» на Котіна: «Жозефе, все життя ти займався танками, але епоха танків минула, оборона країни лягла на плечі атомників і ракетників. Чому ти такий упертий, чому не хочеш зайнятися новою справою?»

Після війни Котіну надійшло багато цікавих пропозицій, але він не покинув створене ним КБ і залишився танковим конструктором. Навіть створюючи суто мирну техніку, Котін робив її, як і бойові машини, — максимально надійною. Перший його трактор КТ-12 для трелювання лісу випускався серійно понад десять років, а легендарний степовий богатир К-700 «Кіровець», відзначений найвищими нагородами на багатьох міжнародних виставках, став гордістю вітчизняного тракторобудування.

Напередодні Міжнародного геофізичного року відомий дослідник Арктики Михайло Сомов звернувся до конструктора з проханням створити всюдихід, здатний витримати надзвичайно низькі температури. Сім «Пінгвінів», створених на Кіровському заводі, дозволили добратися до Полюса неприступності і Південного геомагнітного полюса, забезпечити надійну роботу трьох радянських наукових станцій за програмою Міжнародного геофізичного року.

Котін був сповнений нових ідей і задумів, але новітніх важких танків країна вже не отримала — лідер партії і країни Микита Хрущов, захопившись ракетами, припинив усі нові розробки танків, літаків, надводних кораблів...

10 березня 1958 року Жозефу Котіну виповнилося 50 років. Привітати ювіляра до Ленінграда приїхав Сергій Корольов, у ті роки фантастично засекречений головний конструктор міжконтинентальних балістичних ракет. Сергій Павлович вручив Ж. Котіну привітальний адрес від колективу ОКБ-1 і сувенір «Перший у світі штучний супутник Землі». «Наш перший супутник, — наголосив Корольов, — виведений у космос ракетою Р-7, до якої ви, Жозефе Яковичу, маєте безпосередній стосунок. Працюючи у складі комісії, яка проводила наукову експертизу ескізного проекту ракети Р-7, ви були одним із перших, хто дав «добро» нашій розробці».

Дружба Корольова з Котіним тривала довгі роки. Після польоту в космос Валентини Терешкової до Сергія Павловича звернулася дружина Котіна Наталя Петрівна:

— Запишіть мене в загін космонавтів, свого часу я була першою у країні жінкою-бронетанкістом.

Корольов, хитро усміхнувшись, запитав:

— Жозеф Якович не заперечуватиме?

— Що ви, Сергію Павловичу, у нас рівноправність!

— У нашій родині також! Але запишу вас до загону космонавтів після Ніни Іванівни: по-перше, вона перша у черзі, по-друге, не хочу розлучення, — сказав Корольов і, задоволений жартом, розсміявся.

Під науковим керівництвом С.Корольова було розроблено перші у країні рухомі ґрунтові комплекси з ракетним озброєнням. І тут не обійшлося без кіровців: самохідні пускові установки — «об’єкти 280, 281, 282, 287» створювалися на базі дослідних танків конструкції Ж.Котіна. Славетний конструктор виявився не тільки конструктором танків, він був видатним і універсальним конструктором: під керівництвом Ж.Котіна було створено більш як десять установок і агрегатів для тактичних, оперативно-тактичних і стратегічних ракет.

Жозеф Котін довго й успішно співпрацював із Сергієм Корольовим, потім доля його звела з Михайлом Янгелем. Розповідає Володимир Федоров, проектант КБ М.Янгеля, заслужений винахідник України:

— Ми приїхали на Кіровський завод, щоб узгодити документацію на транспортний візок під «місячну ракету» Янгеля. Зустрілися з головним конструктором Кіровського заводу Жозефом Котіним. Документацію узгодили швидко, а Котін каже: «Ну, що це за робота для нашого КБ — візок робити? Ось якби у вас була ракета тонн на тридцять, ми б зробили рухому ракетну установку». Я сказав, що така ракета в нас є. «Передайте Михайлу Кузьмичу, що я хотів би працювати з ним над цією темою».

Ідеї Котіна і Янгеля збіглися: почалася розробка першого у світі рухомого ракетного комплексу РТ-20П с міжконтинентальною ракетою 8К99. Котін кілька разів прилітав у Плесецьк на північний ракетний полігон, де відбувалися льотні випробовування нової ракетної зброї. Вага рухомої установки із заправленою ракетою становила 78 тонн. Швидкість руху по шосе — до 40 км/год, по бездоріжжю — 15 км/год. Запас ходу, за конструкцією танка, — 15 тис. км. Котіну було особливо приємно: цей ракетний комплекс складали у його рідному місті Павлограді.

Несподівано для всіх, зокрема й для розробників, рухомий ґрунтовий ракетний комплекс РТ-20П показали на військовому параді 1967 року. Установка викликала ажіотаж серед закордонних дипломатів і військових аташе: ніхто не думав, що такі ракети можуть літати на міжконтинентальну дальність, а коли дізналися, що це можливо, комплекс назвали «залізною дівою». Унікальна самохідка Ж.Котіна стала останньою розробкою головного конструктора Кіровського заводу. 1968 року генерал-полковника інженерно-технічної служби Ж.Котіна призначили заступником міністра оборонної промисловості СРСР.

Засвоївши тяжкі уроки минулої війни, Жозеф Якович сформулював власне бачення завдань, які стоять перед конструкторами зброї: війна — це не хто кого перестріляє, а хто кого передумає. Доктор технічних наук, професор Ж.Котін опублікував низку статей про майстерність конструктора, читав лекції в інститутах, редагував військово-технічний журнал… На відміну від багатьох конструкторів і воєначальників, Котін не взявся за спогади й роздуми: за нас і про нас повинні говорити наші справи…

21 жовтня 1979 року Ж.Котіна не стало.

На території Кіровського заводу відкрито пам’ятник головному конструктору. Ветерани КБ, соратники й учні Ж.Котіна видали про нього книжку «Конструктор бойових машин» (1988 р.)

Свято шанують пам’ять про свого земляка в Павлограді: у краєзнавчому музеї розгорнуто експозицію про його життя й діяльність, на високому п’єдесталі встановлено один із котінських важких танків — ІС-З. 1986 року альпіністи Дніпропетровська здійснили сходження на безіменний пік 4820 м у районі Туркестанського хребта Тянь-Шаню і назвали підкорену ними вершину на честь славного сина України. На меморіальній дошці, встановленій на вершині, відлито у бронзі слова: «ПІК КОТІНА. Названий на честь радянського конструктора танків, Героя Соціалістичної Праці, чотириразового лауреата Державної премії СРСР Котіна Жозефа Яковича».

Павлоград—Харків—
Санкт-Петербург—Москва.