ЖОВТЕНЬ. МОСКВА

Залишав російську столицю з тяжким серцем. Уперше за багато літ я відчув реальність не вигаданого, не зрежисованого, а цілком реального російсько-українського конфлікту. Скажуть — на порожньому місці. Звісно, важко було уявити, що проблема Керченської протоки настільки загострить відносини між двома, на перший погляд, схожими країнами і між двома елітами-близнюками... Але той, хто уважно стежив за розвитком югославського конфлікту, теж пам’ятає, що все починалося з конфліктів на порожньому місці, з алогічних, на перший погляд, територіальних зазіхань, з постійного пошуку приводу для конфлікту... Днями я писав некролог, присвячений пам’яті першого голови президії Боснії Алії Ізетбеговича, — і знову згадав, як це все було... Очевидно, коли Слободан Мілошевич і Франко Туджман домовлялися про розділення Боснії, вони й уявити не могли масштабів майбутньої війни. Чому? А насамперед тому, що обидва були впевнені: Боснія — не справжня держава, а босняки — не справжня нація... І тому ця республіка і її населення слухняно приймуть долю, накреслену в кабінетах проводирів справжніх націй...

Без жодних аналогій, звісно... Та все ж маємо усвідомлювати: для досить великої частини російської політичної еліти Україна — не справжня держава, а, швидше, вигадка. Вигадка місцевої політичної еліти, яка створила собі зручний дах для заробітку. І чому це, скажіть, справжня держава і її справжні бізнесмени мають сплачувати гроші цьому дахові? Тим більше, що й самі українські керівники роками переконували своїх шановних сусідів, що вони такі ж самі, що вони тільки граються, а насправді засинають під балалайку... І так довго переконували, що коли написали велику книжку «Україна — не Росія», ніхто не те щоб не повірив, а навіть не прочитав...

І тут ми бачимо зустріч корпорації з державним організмом. Тобто насправді це б мала бути зустріч двох корпорацій, розподіл азовських грошей. Однак виявилося, що якщо російська корпорація переможе українську — це поставить під сумнів сам сенс існування Української держави як такої. Навіщо її створювали, якщо вона не може захистити власних кордонів? І якщо не може — то тут потрібно або змінити дах, або подумати про оновлення керівництва, яке сидить на цьому даху... А цього вже українська політична еліта допустити ніяк не може. Зрештою, це ж її дах. Її рідний дах, її неподільна територія... І далі за текстом...

Усього цього в Росії щиро не розуміють — і щиро дивуються українській «істериці». Ну, якась там дамба, якась затока, якісь мільйони доларів — чого лементувати? В Росії не спроможні усвідомити, що атакують сам український державний організм, тому що не впевнені у самому існуванні цього організму... В цьому й полягає небезпека нинішнього конфлікту — те, що задумувалося Москвою як черговий тур боротьби корпорацій, переросло у конфлікт двох держав, одна з яких уперто не бажає погоджуватися якщо не з фактом, то з сенсом існування сусідки...