ЖОВТЕНЬ. МАЗІРБЕ

Пригадав екскурсію на досить відому в Балтії фірму «Вентспілс нафта». Не тому, що щиро зацікавився найсучаснішою системою безпеки, а тому, що літній чоловік, який проводив цю екскурсію, виявився лівом. У нашому світі легше познайомитись із якимсь нафтовим олігархом, ніж із лівом — тому що нафтових олігархів більше. А лівів, корінних мешканців балтійського узбережжя, залишилося всього кілька сотень — при цьому тих, хто вважає лівську мову рідною, всього кілька десятків, десь до двадцяти осіб...

Звичайно, асиміляція лівів тривала кілька сторіч. Однак навіть до Другої світової війни залишалося ще кілька тисяч лівів — маленький народ із власною мовою та культурою у кількох рибальських селищах на узбережжі Балтики. І ось тут ми підходимо до головного. Багато знаємо, як змагалися в радянські часи із великими за чисельністю народами — від українців до естонців та чеченців. Однак ці народи могли хоч якось опиратися маргіналізації їхньої мови, історії та культури — завжди залишався хтось, хто пам’ятав, і в українському багатомільйонному випадку рахунок йшов на мільйони. З лівами все було простіше: спочатку заборонили Спілку лівів, потім — запис національності лів у паспортах, селища на узбережжі оголосили прикордонною зоною й виселили звідти всіх, кого могли. І коли вже у незалежній Латвії лівів оголосили корінним народом держави й відновили їхню спілку, з’ясувалося, що відроджувати лівську мову та культуру вже майже ні для кого: тепер весь лівський народ може зібратися на центральному майдані старого рибальського селища Мазірбе на свій щорічний фестиваль. Мазірбе, до речі, залишається єдиним місцем на землі, де лівську мову викладають у школі, для дітей — щоправда, тепер факультативно. А ще на початку минулого століття цією мовою писали вірші, розмовляли, мріяли...Такий маленький народ не може витримати тиск такої великої держави. Однак, якщо подумати, в лівській історії, як у краплині води, віддзеркалилася і наша національна історія в імперії девальваторів. Всі ми ліви — українці, білоруси, казахи, євреї, росіяни — просто нас було більше, тому ми й вижили, хто з покаліченою ментальністю, хто з втраченою мовою... Ось я сам — класичний лів, хоча б тому, що пишу ці рядки українською, а не ідиш: так і багато хто з лівів сьогодні латиською звертається до співвітчизників. Масштаби іноді приховують історичну трагедію, і в маленькому селищі Мазірбе її відчуваєш навіть сильніше, ніж на безкрайніх просторах України...