Життя після SARS-CoV-2: Середньовіччя чи Ренесанс?

06 сiчня, 2021, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

У минулому практично кожне покоління отримувало свій досвід епідемії, й іноді не один раз. Часто спалахи інфекції мали тривалі політичні наслідки.

Життя після SARS-CoV-2: Середньовіччя чи Ренесанс?
© Wikimedai Commons / @clogz

У відносно недавньому минулому епідемії були не винятком, а, радше, нормою в житті людства. Та й у наш час, ще до пандемії коронавірусу, на вулицях Лондона чи Нью-Йорка часто доводилося бачити туристів з Азії з масками на обличчях. Для більшості нас це було екзотикою, а для декого — приводом поглузувати з дивакуватих азійців. Тим часом ще у 2003 році країни, так би мовити, китайського світу — материковий Китай, Гонконг і Тайвань — зазнали першої хвилі коронавірусної хвороби, що маркується як SARS-CoV-1. Відтоді місцеве населення засвоїло навички, які допомагають йому краще давати собі раду й під час пандемії SARS-CoV-2. Ті самі навички, певно, тепер ще довго залишатимуться й з нами.

У минулому, практично, кожне покоління отримувало свій досвід епідемії, й інколи — не по одному разу. Часто спалахи інфекції мали тривалі політичні наслідки. Наприклад, під час епідемії в Афінах у 429 році до Р.Х. помер Перикл. Із його смертю розпочався занепад давньогрецької демократії. Під час так званої Антонінової чуми (названої на честь імператора Антоніна Пія), що тривала з 169-го по 194 рік, помер «філософ на троні» Марк Аврелій (180 року). Його смерть, спричинена, швидше за все, віспою, підбила риску під добою «п’яти добрих імператорів». Римський престол успадкував популіст і шоумен Коммод. Аби подобатися римській публіці, він брав особисту участь у найпопулярнішому шоу свого часу — гладіаторських боях у Колізеї. (В дужках слід зазначити, що всі бої велися за заздалегідь написаним сценарієм, але публіка про те не хотіла знати). Коммод не лише не став шостим «добрим імператором», а й поклав край Pax Romana — «Римському миру». Після нього імперією опанували руїна і майже безперервні громадянські війни, які тривали понад століття. Дослідники зазначають, що серед причин римської руїни III століття, крім популізму і некомпетентності імператорів, були наслідки Антонінової чуми.

У християнську добу найбільш задокументованою епідемією стала так звана чума Юстиніана. Її перша хвиля тривала всі 540-ві роки і накрила собою здебільшого східну Римську імперію, яку ми тепер знаємо як Візантію, та її найзапеклішого ворога на сході — Сасанідську імперію. Її названо ім’ям видатного імператора Юстиніана, який сам перехворів на цю чуму і дивом вижив. Юстиніан відомий тим, що за його правління східна православна Римська імперія охопила найбільшу за свою історію територію. Це був пік глобалізації у добу, яку Пітер Браун назвав «пізньою античністю».

Від часів Антонінової та юстиніанівської чуми кожна наступна пандемія супроводжує чергове пришвидшення процесів глобалізації. Не стала винятком і пандемія SARS-CoV-2. В Америці, наприклад, першими і найбільшими ареалами її поширення стали найбільш космополітичні міста і транспортні хаби, такі як Нью-Йорк із його JFK та Лос-Анджелес із його LAX. У добу Юстиніана найбільше були уражені аналогічні центри тогочасної глобалізації, такі як Александрія (звідки епідемія стала поширюватися по всьому Середземномор’ї) та Константинополь. Кожен п’ятий мешканець столиці Візантії тоді загинув від інфекції.

Дослідження «Чума та кінець античності», видане Кембриджським університетом у 2007 році, дійшло висновків, що юстиніанівська пандемія, яка розпочалася у 540-ві роки і тривала з різною інтенсивністю аж до середини VIII століття, стала однією з причин трансформації античного суспільства у середньовічне. Середньовіччя в чомусь було рафінованою версією античності, а багато в чому— його редукцією. Внаслідок такої редукції, зокрема, в політичних системах того часу посилилися тенденції того, що ми тепер називаємо авторитаризмом і стратифікацією—розшаруванням суспільства на класи та віддалені соціальні групи.

Та сама бактерія, котра викликала чуму Юстиніана, yersinia pestis, повернулась у Європу в 1340-х роках. Вона спричинила другу глобальну чумну пандемію, що стала відомою як «чорна смерть». Ця смерть прийшла на Захід зі степів Центральної Азії. Однією із зупинок на її шляху став Крим, де спалах бубонної чуми зафіксували в 1346 році. Наступного року такий самий спалах стався у Константинополі. Звідти чумна бактерія поширилася далі на захід і на схід.

Як юстиніанівська чума зробила свій внесок у формування Середньовіччя, так «чорна смерть» маркувала початок кінця середньовічної доби. Сучасні дослідники вважають, що вона стала одним із тригерів Відродження та навіть Модерну. Хоча більшість пандемій минулого, які змінювали історичні парадигми, були бактеріальними — на відміну від вірусного ковіду-19, ймовірних паралелей між минулим і теперішнім це не скасовує. Очевидно, що світ після закінчення пандемії коронавірусу також буде інакшим. Вірус, якщо не сам змінить світ, принаймні стане каталізатором наявних тенденцій.

Усвідомлення цього для багатьох стало несподіванкою. Адже багато хто був повірив, що епідемії більше не впливатимуть на розвиток суспільства. Це, зокрема, проголосив і черговий ідол українського суспільства — Ювал Харарі. У книжці Homo Deus він заявляв, що, порівняно з пандеміями минулого, сучасні епідемії не матимуть для людства помітних наслідків. У критичному нарисі про Харарі в журналі The New Yorker (від 17–24 лютого 2020 р.) було підкреслено популярність цього ізраїльського автора саме серед українських політичних еліт. Вони, як, власне, і їхні виборці, хочуть швидко та без особливих зусиль отримати всі відповіді на складні запитання. Харарі задовольняє таку потребу, що й зробило його одним із найпопулярніших авторів нон-фікшн, зокрема в Україні. Він сам іронічно зауважив, що його твори популярні серед тих, хто читає одну книжку на рік.

Підрихтовуючи своє невдале пророцтво щодо пандемії, Ювал Харарі тепер намагається змоделювати, як зміниться людство після ковіду. На його думку, криза пандемії — це ще й нагода для змін на краще. Я би переформулював цю цілком слушну тезу так: як і колись внаслідок юстиніанівської чуми та «чорної смерті», так і тепер людство може або піти шляхом нового Середньовіччя, або зробити вибір на користь Ренесансу. Пандемія наразі створює передумови для обох шляхів. Яким шляхом ми підемо, залежить від нас.

Про можливість нового Середньовіччя попереджає, зокрема, журнал The Economist. За оцінками його аналітиків, однією з найбільших загроз світу після пандемії стане процес згортання демократичних перетворень у країнах, що розвиваються. Це стосується насамперед африканських країн, де під приводом боротьби з пандемією влада бореться з опозицією, проте такі зловживання можливі і в Україні. Багато хто і у світі, і в нас боїться, що уряди під час пандемії отримали нові компетенції контролю та обмеження прав своїх громадян. Вони зможуть використовувати ці компетенції й після пандемії — особливо у країнах зі слабкими демократичними традиціями. Коронавірус може посилити хронічні політичні хвороби. Ще до пандемії міжнародна солідарність потерпала від тенденції до націоналізму та ізоляціонізму. Ця тенденція тепер впливає на перебіг пандемії, з якою кожна країна опинилася сам на сам. Заможніші країни вже почали вакцинацію, а бідніші ще довго стоятимуть у черзі. Серед останніх опинилася й Україна. На додачу до тривалішого очікування вакцинації, нам слід підготуватися до нових корупційних схем на розподілі вакцини.

Майже весь 2020 рік світ навчався онлайн. Якість отриманої таким чином освіти впала. Але її можна поліпшити, вдосконалюючи технології та методи дистанційного навчання. Очевидно, світова освіта зосередиться на цьому й після пандемії. Вона остаточно перейде до гібридної форми, поєднуючи онлайн і офлайн навчання. Така форма має свої переваги, зокрема доступність. Наприклад, якщо раніше мої студенти мали сидіти в аудиторії в Лос-Анджелесі чи Стокгольмі, тепер вони можуть одночасно перебувати у Нью-Йорку, Глазго чи Франкфурті. Раніше я десь раз на рік на півмісяця приїздив до Китаю, долаючи великі відстані, щоби прочитати лекцію аудиторії на тридцять осіб. Цієї весни я сподіваюся зробити те саме в Zoom одночасно для студентів декількох університетів.

Так ми переходимо до опції можливого Ренесансу внаслідок пандемії. Завдяки більшій доступності освіти ми стали більше займатися тим, що називають «навчання впродовж життя». Ми стали більше читати, у тому числі на світоглядні й екзистенційні теми. Завдяки пандемії багато хто з нас став менше поспішати. Час наче призупинився. В моєму каліфорнійському університеті перед пандемією проходила кампанія «повільний час». Вона випливала з єзуїтських духовних вправ і була спрямована на те, щоб студенти намагалися наче загальмувати біля себе час, зосереджуючись не на багатьох предметах зразу, а на чомусь одному.

Коли час трохи призупиняється, ми починаємо звертати увагу на дрібні деталі навколо себе. Усвідомлення дрібних деталей — це те, що індійська письменниця Арундаті Рой хотіла описати у своєму букерівському романі «Бог Дрібниць». Вміння звертати увагу на дрібні речі, про яке писала Рой, споріднене з умінням ставити собі те, що в Америці називають «великими запитаннями»: що таке людина, який сенс її буття, куди вона продовжує прямувати, коли її життя зупиняється? Пандемія дає нам нагоду ставити собі ці запитання та шукати відповідей на них.

Наша однакова уразливість до коронавірусу нагадує нам, що всі ми — рівні в найглибшому, онтологічному сенсі. Гігієнічні рекомендації примушують нас дотримуватися соціальної дистанції. Тим часом пандемія скорочує соціальні дистанції у класичному соціологічному сенсі цього терміну — тобто відстані між класами і соціальними групами. Вірус таким чином стає ефективним еквалайзером-зрівнювачем та емансипатором, зокрема в Україні. Так він протидіє тенденціям феодальної стратифікації нашого суспільства.

Зелена хвиля накотила на Україну під гаслами служіння народу — як обіцянка відновити втрачені аспекти рівності. Зокрема рівності всіх перед одним законом. Ця хвиля наразі розбивається об класичне орвеллівське: «Всі тварини рівні, але деякі рівніші за інших». Натомість коронавірус зміг зробити дещо з того, що «слуги народу» обіцяли й не виконують. Наприклад, тепер учитель і президент нарешті рівні — в уразливості до нього. І хоча президент, як і раніше, може лікуватися в окремому боксі у Феофанії, а більшість учителів — розраховувати максимум на ліжко в райлікарні, жодна лікарня у світі не гарантує видужання від ковіду. Феофанія, до речі, стала своєрідним символом українського лицемірства. Бо тут лікувалися не лише ті, хто обіцяв бути як учителі, а й ті, хто проповідував серед своїх парафіян не перейматися коронавірусом.

Ще один важливий наслідок пандемії — зміни у ставленні до свого життя у світлі того, що кожен у будь-який момент може померти, і ради на це немає. Що стисло описується класичним «пам’ятай про смерть» (memento mori). Про усвідомлення цього говорили ще Демокріт і Платон; воно особливо наголошується у християнстві. Саме усвідомлення нашої беззахисності та раптової смертності вповільнює час довкола нас, примушує нас регулярно зазирати і в духовний мікроскоп, і в духовний телескоп, аби побачити як те, що у звичайному житті нам здається дрібницями, так і те, що залишається за обріями нашої повсякденної метушні.

 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК