ЖЕРТВИ МОВЧАННЯ

Коли Ігор і Вікторія вперше переступили поріг київського Центру психотерапії, всі фахівці — від лікарів до медсестер і санітарок — одразу ж помітили, яка це гарна й гармонійна пара. Молоді люди прекрасно підходили один одному й за характерами, і зовнішньо. Здавалося, в їхньому спільному житті мають панувати мир і кохання. Та враження було оманливим... У кабінеті лікаря подружжя довго не наважувалося розпочати розмову, надто тонкою і делікатною була їхня проблема. Нарешті, слово взяв Ігор: «Лікарю, ми з Вікою кохаємо одне одного, одружилися за взаємною згодою, живемо разом уже рік, але дотепер не можемо... перейти до інтимних стосунків».

Початок сімейного життя нерідко пов’язаний з певними складнощами. Одні швидко знаходять порозуміння, інші з перших кроків шлюбу зіштовхуються з суперечностями, а то й із нездоланними перешкодами. Саме це сталося з Ігорем і Вікою. Молодий чоловік був делікатний та уважний, але всі його спроби зблизитися з дружиною закінчувалися невдачею. Причина — нездоланний страх перед статевою близькістю, який відчувала дівчина.

— Подібні ситуації в перші дні шлюбу зустрічаються не так вже й рідко. У цей час відбувається взаємне психологічне та сексуальне пристосування подружжя, виробляється індивідуальний ритм статевого життя, вибудовуються критерії інтимних стосунків, — каже завідуючий Центром психотерапії та медичної психології з відділенням пограничних станів Київської психоневрологічної лікарні №1 Леонід Юнда. — У цей час причиною статевої байдужості в жінок можуть бути страх, хвилювання чи груба поведінка партнера. Та при достатньому такті й чуйності подружжя ці проблеми звичайно долаються самі по собі, без допомоги фахівців. Проте в Ігоря та Вікторії така ситуація тривала майже рік! Фізичних відхилень у молодих не виявили. Отже, причиною сексуальної дисгармонії були психогенні чинники. Поговоривши з Вікою, ми з’ясували, що в її житті був один неприємний епізод, про який вона всіма силами намагалася забути...

Усе розпочалося дуже банально. Незадовго до випускного вечора Віка разом із подругою-однокласницею вирішила потай від батьків піти на дискотеку. Дівчата випили кілька коктейлів, розслабилися, і тут до їхнього столика підсіли двоє незнайомих хлопців. Виникла розмова, молоді люди пригощали вчорашніх школярок морозивом, запрошували танцювати. Після закінчення дискотеки запропонували підвезти додому. Ні Віка, ні її подруга Олена не відчули пастки й погодилися сісти в машину до нових знайомих. Ну, а далі все сталося, як у кримінальному бойовику. Їх завезли на околицю міста, згвалтували. А коли дівчата спробували пручатися, стали кликати допомогу, їх жорстоко побили, після чого викинули на узбіччя. Перелякані, зруйновані, вони бували в повному розпачі та розгубленості. Обидві не знали, як вчинити: може, зателефонувати до міліції? Та потім подруги подумали, що місто в них маленьке, про згвалтування швидко довідаються, поповзуть чутки, плітки... І дівчата вирішили «мудро» — повернутися додому й нікому нічого не казати.

Віка переживала те, що сталося, дуже тяжко: понад місяць боялася виходити з дому. Зрозуміло, про жодні іспити в інститут не могло бути й мови: тепер у кожному чоловікові, якого вона зустрічала, їй ввижався гвалтівник. Дуже хотілося поділитися з кимось своїм лихом, але було страшно, що її засудять. Реакцію батьків вона знала заздалегідь. Напевно, вони стали б лаяти її: «Навіщо пішла на дискотеку, замість того, щоб готуватися до іспитів? Навіщо погодилася сісти в машину до незнайомих хлопців?» Поступово синці та садна зажили, небажаної вагітності вдалося уникнути, венеричних захворювань теж не виявилося. Здавалося б, цю історію можна забути, як страшний сон. Незабаром Віка познайомилася з Ігорем. Чемний юнак нічим не нагадував покидьків, яких вона зустріла на дискотеці, й дівоче серце розтануло. Зрозуміло, вона не зізналася нареченому в тому, що її згвалтували. Сподівалася, що він ні про що не довідається. Незабаром вони відіграли весілля, та першої ж шлюбної ночі дівчину охопив такий жах, що вона забилася в куток кімнати. Чоловік не міг зрозуміти, чому дружина поводиться так дивно. А Віка не наважувалася розповісти йому, чому так боїться чоловіків.

— На жаль, це досить типова ситуація: дівчата, що пережили насильство, звинувачують у всьому себе і соромляться розповідати про те, що сталося. Вони не звертаються по допомогу, переживають на самоті, сподіваючися, що час — кращий лікар. Але така психологічна травма не може минути безслідно, — продовжує Леонід Юнда. — І якщо вчасно не пройти курс психологічної реабілітації, то біль і образа закорінюються в підсвідомості й починають керувати всім подальшим життям жінки, стосунками з чоловіками. Наслідки можуть бути найнесподіванішими. У когось розвивається комплекс неповноцінності, інші звинувачують себе в усіх смертних гріхах. Деякі намагаються заглушити біль спиртним. Багато хто поспішає швидше вийти заміж, сподіваючись у такий спосіб позбутися важких спогадів. Та й у шлюбі виникають проблеми. Саме це й сталося з Вікою. Після згвалтування в неї порушилася базова довіра до світу, розвився невроз, і як результат його — страх інтимної близькості.

Молоді люди опинилися сам на сам зі своїми проблемами, розповісти будь-кому про все було соромно. Намагалися лікуватися різними методами: дивилися еротичні журнали, фільми, ходили до ворожок і знахарів. Ті знімали з молодої дружини пристріт і «вінець безшлюбності», давали пити якісь травички від пристріту, проводили магічні обряди — нічого не допомагало, страх не минав. Ігор і Віка ходили на прийом до місцевої сімейної консультації. Та сексопатолог і гінеколог, оглянувши пару, тільки руками розвели: в обох усе гаразд! Подружжя здорове, повне сил, отже, про жодну фізичну несумісність не йдеться. На жаль, у невеличкому містечку не знайшлося грамотного спеціаліста-психолога, який зміг би визначити, що причина дисгармонії — у важкій душевній травмі, пережитій дівчиною. Відсутність порозуміння робило їхнє спільне життя безрадісним і болісним. І лише через рік «незайманого» шлюбу вони, нарешті, переступили поріг Київського центру психотерапії...

Лікарі поставили перед дівчиною лише одну умову: щоб з’ясувати причини страху, вона має нічого не приховувати. Саме тоді Віка вперше відверто розповіла про згвалтування. Навіть через рік спогади виявилися настільки важкими, що вона більше плакала, ніж говорила. І це стало першим кроком до лікування. Попереду була відверта розмова з близькими людьми. Адже і молодий чоловік, і батьки весь цей час тривожилися за неї, тож заслуговували на те, щоб знати правду. Віка дуже боялася, що вони засуджуватимуть її за легковажність. Та близькі підтримали, переконали, що в тому, що сталося, немає її провини. Побачивши, що ніхто її не засуджує, не звинувачує, дівчина відчула полегшення. Тепер вона має пройти тривалий курс психологічної реабілітації. Лікарі знають з досвіду, що лікування буває значно успішнішим, якщо його проходить подружжя, тому запропонували Ігореві залишитися в стаціонарі разом із дружиною. На його згоду надто не розраховували. Як свідчить той самий досвід, часто партнери не хочуть витрачати на це час. Та в даному випадку молодий чоловік відклав усі справи — і роботу, й навчання на заочному відділенні інституту, аби бути поруч із коханою.

— Не всі розуміли мотиви поведінки молодого чоловіка, готового чекати й терпіти настільки незвичну ситуацію, — продовжує Леонід Юнда. — Рідні та знайомі, які багато чули про їхні проблеми, повсякчас підливали масла у вогонь: мовляв, навіщо тобі така дружина, якщо можна знайти здорову? Та Ігор і Віка справді кохали один одного й були готові на все, щоб створити повноцінну сім’ю. Адже стосунки між людьми засновані не лише на сексі. Є ще духовна близькість, розуміння, повага, співчуття. Те, що Ігор не залишив дружину, а підтримав її у важкий для неї період життя, свідчить про мужність цього хлопця, зрілість його почуттів. Саме це багато в чому й допомогло видужанню Вікторії.

Відчувши підтримку близьких людей, Віка потрохи стала позбуватися депресії, страху й недовіри. Допомагали сеанси холотропного дихання, аутотренінг, заняття з психологом. Та найголовніше — повсякчас поруч був її чоловік. Він дарував Віці квіти, підтримував словом та увагою. Його лицарська поведінка в настільки делікатній ситуації поступово завоювала дружину. Крок за кроком, разом із лікарями, молоді люди вибудовували свої взаємини, вчилися знаходити спільну мову. Незабаром лід розтанув. Наприкінці курсу реабілітації молодим людям удалося розпочати повноцінне подружнє життя.

Цікаво й те, що такий випадок — далеко не єдиний. Нещодавно в стаціонарі лікувалася ще одна подружня пара, яка прожила в «незайманому шлюбі» понад рік. Причиною стала схожа психологічна травма, пережита молодою дружиною. Незадовго до одруження вона піддалася насильству і теж посоромилася комусь зізнатися в цьому. У результаті розвився важкий невроз, що зробив статеву близькість неможливою. Після курсу реабілітації подружжя змогло налагодити стосунки, і незабаром у них народилася донечка.

І все ж, на думку фахівців, ситуація в цих сім’ях не загострилася б настільки, якби жертви насильства вчасно звернулися за психологічною допомогою. Серйозною проблемою є те, що велика частина людей, що пережили подібну трагедію, усіляко приховують такі факти власної біографії. Особливо насторожує те, що дівчина соромиться розповісти про насильство навіть матері! Це свідчить про серйозне моральне неблагополуччя в сім’ї, відсутність порозуміння, людського тепла.

Мати має бути завжди уважною до дочки. І якщо поведінка дівчини раптом змінилася — вона пригнічена, нещасна, відчуває незрозумілий страх чи занепокоєння, — слід відверто поговорити з нею. Переконайте її, що вона може висловити вам всі свої переживання й у будь-якому випадку ви будете на її боці. Довідавшися, що сталося насильство, не панікуйте і не демонструйте переляку — це лише погіршить ситуацію. Необхідно дати дівчині можливість виговоритися, розповісти про все, що її хвилює і турбує. Обов’язково скажіть, що вірите їй і зробите все, аби така ситуація ніколи більше не повторилася. Дуже важливо, щоб вона відчувала емоційну підтримку з боку близьких. А потім зверніться за допомогою до фахівців. Сьогодні достатньо терапевтичних засобів, аби важкі наслідки звести до мінімуму. Важливо не пускати ситуацію на самоплив. Інакше насильство може відгукнутися згодом.