Зазирнімо за «лаштунки»…

Слово «фобія» походить від грецького phobos і означає страх, нетерпимість, боязнь. Фобіки (саме так називають людей, які перебувають у лещатах страху) можуть боятися будь-кого, будь-чого і будь-коли. Є навіть такі, що панічно бояться всього — це панафобіки. А в сучасних словниках описано понад 100 різновидів фобій.

Страх — звичайна захисна функція, без якої ніколи не спрацює інстинкт самозбереження, а це, своєю чергою, може призвести до сумних наслідків. Саме тому для нормального психічного розвитку людини наявність страху необхідна.

Фобія — такий страх, що його не можна пояснити. Він нічим не обґрунтований, абсолютно не вмотивований і не потрібен для виживання, тобто некорисний, марний, даремний. Абсолютно доведено, що у 99,9% випадків людина, яка потерпає від фобій, боїться того, що вочевидь безпечно. Через якісь переживання, коли страх цілковито оволодіває всією свідомістю, людина втрачає здатність нормально, логічно мислити й адекватно діяти, внаслідок чого й виникають «неабиякі» фобії. Треба прикладів? Будь ласка: дехто панічно боїться бородатих — це погонофобія; дехто ж, навпаки, мастить п’яти скипидаром, ще здалеку угледівши лисих — це пеладофобія.

А одна з найпопулярніших у світі фобій — це тріскаїдекафобія (побоювання числа 13). Існує навіть ціла низка теорій походження цієї фобії. Найпоширеніша пов’язана з останньою зустріччю Ісуса Христа і 12 апостолів, унаслідок чого й виникла асоціація з невідворотністю загибелі одного з учасників компанії з 13 осіб. У Франції, наприклад, можна «зафрахтувати» професійного 14-го «гостя» в разі, якщо прийшли-таки втринадцятьох. А у Великій Британії на бенкетах заведено посадити на 13-те крісло іграшкового плюшевого ведмедика, якого забирають лише тоді, коли всі гості розсядуться.

Психіатри у цьому зв’язку часто наводять приклад із американцем, котрий усе життя панічно боявся числа 13. На 13-му році подружнього життя він таки розлучився, хоч і не мав для цього, крім свого нестямного страху, жодних вагомих причин (заради справедливості треба зазначити: коли «лихий», фобійний 13-й, рік минув, подружжя знову побралося).

Існують фобії, під які підпадає дуже мало людей. Одна з них — аурорафобія — страх північного сяйва. Відомі й зовсім безглузді страхи, пояснити які практично неможливо. Наприклад, страх сміху (геліофобія) або побоювання почути хорошу звістку (євпофобія). А от справжнісінька відмазка для ледарів і дармоїдів — ергазіофобія (страх будь-якої роботи, дії або руху). Не менш «привабливою» є кліноманія — нав’язливе бажання сховатися під ковдрою без будь-яких об’єктивних підстав. Дуже поширеною є копролалія — така фобія частенько дається взнаки переважно в громадському транспорті, а особливо — у години пік. У фобіків такої категорії відбувається імпульсивне вимовляння матюків, тобто людина на може стримати бажання лаятися у присутності великого скупчення людей. У фільмі «Наречена-втікачка» героїня Джулії Робертс щоразу «робить ноги» з власного весілля. Виявляється, цьому є пояснення на ймення гамофобія — це страх одруження. На думку психіатрів, найкумеднішою є дейпнофобія — страх розмов під час обіду, ба більше того — страх самого обіду (зауважте: тільки обіду, а не сніданку, підвечірку чи вечері!).

А ще відомі: айхмофобія — боязнь гострих предметів; арахнофобія — боязнь павуків; герпетофобія — боязнь змій; гленофобія — боязнь погляду ляльки або особливих ситуацій; агорафобія — боязнь відкритого простору; антропофобія — боязнь людей, натовпу; сифілофобія, інсультофобія, інфарктофобія, канцерофобія, кардіофобія; гіпсофобія — боязнь висоти; гоміцидофобія — боязнь убити; дентофобія — боязнь стоматолога; дерматофобія — боязнь шкірних захворювань; клаустрофобія — боязнь замкненого простору; маніофобія — боязнь божевілля; мізофобія — боязнь забруднитися; монофобія — боязнь самотності; нозофобія — боязнь покалічитися, невиліковно захворіти, заразитися; оксіфобія — боязнь гострих предметів; ситофобія — боязнь приймати їжу; скоптофобія — боязнь видатися кумедним, привернути до себе увагу; суїцидофобія — боязнь вчинити самогубство; танатофобія — боязнь раптової смерті; тафефобія — боязнь бути похованим живцем; фобофобія — боязнь страху; ерейтофобія — боязнь почервоніти.

Про панафобію (тобто про нав’язливу боязнь уся і всіх) ми вже згадували вище.

Погляд «за лаштунки»

Загальновідомо, що немає наслідку без причини. Будь-яка наша емоція (зокрема й страх) таки чимось обумовлена. Тому щоб ефективно боротися зі страхами, що дуже заважають жити, необхідно відповісти на запитання: «Чому я боюся?». І зробити це не так легко, як видається на перший погляд.

Закладений у нас мудрою матінкою-природою інстинкт самозахисту змушує боятися висоти, змій і пожеж. Логічно, що немає жодної необхідності долати ці страхи, якщо ви не мрієте про кар’єру висотника, герпетолога чи пожежника.

Одначе якщо цей страх дошкуляє так, що заважає жити, без сумніву — це привід серйозно заопікуватися душевним здоров’ям.

Страх ускладнює життя, але не підпорядковує його повністю. Фобія змушує людину змінювати спосіб життя, аби лиш уникнути предмета остраху. Наприклад, ви боїтеся бджіл чи ос і саме тому не полізете до вулика, обходитимете десятою дорогою пасіку або ятку з фруктами, над якою в жарку пору зазвичай кружляють ці «шприци» з крилами. Це страх. Але якщо через побоювання надибати бджолу ви відмовляєтеся від прогулянки парком або взагалі від перебування на свіжому повітрі — це фобія. І, відповідно, сигнал, що треба звернутися до фахівця.

Крім того, різниця між страхом і фобією — в інтенсивності емоцій. У людини, що потерпає від фобії, ситуація, коли виникає відчуття страху, спричинює паніку. А це, зазвичай, неможливість вдихнути на повні груди, запаморочення, посилене серцебиття, часто — порушення серцевого ритму, холодний піт, блювання чи шлунково-кишкові розлади, біль у грудях, «ватні» ноги, відчуття, що божеволієш тощо.

Фобії, без сумніву, треба лікувати, бо вони страшенно вимучують. Не завадить звернутися до психоаналітика. Якщо ж через певні причини відкладаєте візит до фахівця, почніть із найпростішого. Боїтеся бджіл — збризніть носовичок спеціальним репелентом проти комах і носіть у кишені. Боїтеся сідати в ліфт, піднімайтеся на свій поверх пішки або придбайте квартиру на першому поверсі, але у будь-якому разі обов’язково шукайте причину своїх страхів.

Родом із дитинства?

Страхи умовно можна поділити на такі, що мають пояснення, і такі, що не мають пояснення. З першими все зрозуміло: людина пережила неприємну ситуацію і побоюється її повторення. Щодо других… Напевно, кожному із нас доводилося відчувати тривогу, внутрішній тремор у момент, коли нібито нічого й не загрожує. Інколи сама ця непоясненність спричинює виникнення стійкої боязні ситуації, схожої на ту, коли ця тривога навідалася до нас уперше. І все ж, стверджують фахівці, причина є завжди, тільки докопатися до неї буває складно. Часто ми не можемо осягнути її тому, що вона десь за межами нашого свідомого досвіду — у ранньому дитинстві. А хто з нас пам’ятає себе у віці до трьох років? Тимчасом це — період колосального накопичення інформації, і він дуже серйозно впливає на наше подальше життя.

Більшість страхів, як мовиться, — «родом із дитинства». Але деякі мають ще глибше коріння. Багато дослідників стверджують, що в підґрунті багатьох страхів — генетична пам’ять наших предків. Це пам’ять часів, коли світ був таємничим, незрозумілим, безконечним і небезпечним. Причину дитячих страхів допомагає виявити класичний психоаналіз. А «генетичних» — хіба що регресивний гіпноз (занурення в минуле життя). Одначе якщо нібито безпідставний страх ще не став нав’язливим, можна обмежитися просто усвідомленням того, що ви несете його з дитинства, коли будь-яка дурниця могла налякати вас до ікавки. Або взагалі: цей страх — не ваш, а вашого далекого пращура, якого вкусив динозавр, а ви чогось боїтеся слонів.

Три в одному

Страх — це проблема, а всі проблеми в цьому сенсі виникають через три причини.

1. Впродовж життя людина накопичує безліч уявлень, що засмічують мислення. Дуже багато страхів обумовлені саме зніченістю думки. «Мудрість мови» підводить нас до причини страху: німецьке слово angst (страх) походить від латинського angusfus, що означає вузький, тісний. Тобто в тисняві, у вкрай обмежених умовах, ми відчуваємо страх. На це вказує й латинське слово angor, що означає звуження, а також страх, неспокій. Інше латинське слово angere ще прозоріше, подвійне значення страху і звуження проявляється тут чіткіше, бо слово перекладається і як тиснути, обмежувати, стискати, і як лякати, мучити, турбувати. Отож тільки-но ми починаємо обмежувати себе, відділяти, ізолювати, перестаємо бути природною частиною цілого, маємо справу зі страхом. Він є неминучим наслідком вузької орієнтації свідомості людини на зовнішній світ.

2. У кожного з нас є певні поняття, переконання, принципи, згідно з якими ми чинимо так чи інакше. Інколи ці переконання перетворюються на пута — обмежники нашої поведінки. І чим більше таких обмежників, тим більше комплексів у людини, відповідно — й страхів.

3. Інколи ми не помічаємо, здавалося б, очевидних рішень просто через те, що звикли чинити за шаблоном. Тому в незапланованих ситуаціях губимося і панікуємо. Відмова від рамок передбачає підключення творчих здібностей, закладених у кожному із нас, і пошукову активність. А коли ми діємо і вирішуємо — нам нема коли боятися. Намагаймося здолати страхи — життя таке коротке!

Автор дякує за сприяння у підготовці матеріалу психотерапевту Надії Долішній.