Занедбаний інтерактив, або Інтернет-прибамбаси

Політичні сили занедбали свої офіційні сайти у плані зворотного зв’язку з аудиторією. Про це свідчать підсумки дослідження сайтів політичних партій та їхніх лідерів, проведеного Інформаційно-аналітичним центром «Publicity».

Відкритість, оперативна реакція та увага до громадської думки — важливі чинники успіху сучасної політичної партії. У цьому сенсі Інтернет відкриває широкі можливості щодо налагодження ефективного зворотного зв’язку із прихильниками та потенційними виборцями тієї чи іншої політичної сили. З допомогою веб-сайта можна не тільки інформувати аудиторію (одностороння комунікація), а й залучати її до обговорення важливих питань, вивчати громадську думку, отримувати зріз довіри до лідера і багато іншого. Інакше кажучи, сьогодні є всі технічні можливості для створення повноцінної двосторонньої комунікації між політичними силами та електоратом. Чи використовують ці можливості українські політики?

Щоб отримати відповідь на це запитання, ІАЦ «Publicity» протягом вересня 2009 року проводив моніторинг сайтів політичних сил та їхніх лідерів у загальній кількості 31 веб-ресурс (включаючи сайти 18 політичних сил та 10 сайтів лідерів). До списку увійшли всі основні політичні гравці та незалежні кандидати, що братимуть участь у поточних президентських виборах.

На першому етапі дослідження фахівці центру проаналізували вказані сайти за такими параметрами: регулярність оновлення інформації (новин); інтерактивність (наявність форм зворотного зв’язку); мультимедійність (використання відео та аудіо); присутність у соціальних мережах.

За результатами моніторингу, регулярне оновлення інформації в розділі «Новини» відбувається на 84% проаналізованих сайтах, при цьому 42% оновлюються щодня і стільки ж — не кожного дня, але регулярно. Відповідно, 16% сайтів оновлюються нерегулярно. Найпопулярнішими інтерактивними формами на сайтах політичних сил є форуми, форми зворотного зв’язку, опитування та можливість залишити коментар.

Моніторинг також підтвердив, що на сайтах наявні мультимедійні форми. Так, відеоматеріали використовують майже 50% сайтів, аудіо- — 3% сайтів. На 48% сайтів, які були вивчені в ході дослідження, не виявлено мультимедійних форм.

Варто зазначити, що 60% відеоматеріалів — це, як правило, рекламні ролики та привітання із різноманітними святами, 40% — виступи лідерів партій на ТБ, зборах та мітингах.

На деяких сайтах задіяно нестандартні форми інтерактиву. Так, наприклад, на сайті «Фронту змін» — інтерактивна форма із числом, що відображає кількість людей, які підтримують даний рух («Нас уже...» ). На сайті БЮТ є заставки й картинки, які можна скачати на робочий стіл ПК. На сайті КПУ — форма «Читати на iPhone».

Цікаво також, що переважна більшість політичних сил (78%) так чи інакше присутня в соціальних мережах (наприклад, у вигляді розміщення відео або особистої сторінки лідера партії).

Найбільш вдало та широко представленим у соціальних мережах (за кількістю ресурсів, де наявна інформація, та якістю цієї інформації), на думку більшості експертів, можна вважати Сергія Тігіпка, інформація про якого представлена на Twitter, FaceBook, YouTube, Flickr, LiveJournal, вКонтакте, Одноклассниках.

Також добре представлений у соціальних мережах Арсеній Яценюк, який, наприклад, вів особистий блог у Twitter та в livejournal.

Щодо кількості відвідувачів сайта, то станом на другу половину вересня, найбільш рейтинговими були офіційний сайт лідера БЮТ та сайти «Громадянської позиції» та «Народної самооборони».

Що ж до мови сайтів політичних сил, то спостерігається певне розмаїття підходів. Мономовними є третина сайтів (українська). Більшість інтернет-ресурсів, які брали участь у дослідженні, є мультимовними — тобто мають більше однієї мовної версії.

Серед мультимовних ресурсів більшість — тримовні (мають українську, російську та англійську версії).

Варто відзначити гумор лідера громадянського об’єднання «Свобода». Три мови його сайту — українська, білоруська та французька...

У цілому «мовне питання» на сайтах політичні сили вирішують, виходячи з ідеології. Наприклад, сайти політичних сил національного та правого спрямування — зазвичай тільки українською мовою. Сайти політиків та громадських рухів, що мають «прозахідний» або «євроінтеграційний» вектор, часто є тримовними (українська, російська і обов’язково англійська).

Другий етап дослідження — це тестування форм зворотного зв’язку з метою отримання відповідей. Запити було надіслано 18 партіям, а також 10 лідерам, що мають особисті сайти.

Всього було надіслано по два запитання: від імені фізичної особи особисто лідеру партії та від редакції інформаційного сайта прес-службам партій. Питання були різними.

На перше запитання («Як Ви ставитеся до руху феміністок?») відповідь надійшла тільки від одного лідера. Анатолій Гриценко відповів наступного ж дня після запиту.

На друге запитання — від імені інформаційного сайта, адресоване прес-службам партій («Що планує зробити Ваша партія/рух у сфері захисту інформаційного простору України?»), — протягом п’яти робочих днів не надійшло жодної відповіді (чи іншої змістовної реакції), хоча отримання повідомлення було підтверджене чотирма партіями: СПУ, «Народна самооборона», «Фронт змін», НДП. Також надійшла низка технічних повернень, у яких було зазначено, що вказані у вихідному повідомленні адреси не існують або не обслуговуються.

Те саме питання було самостійно опубліковане на форумах сайтів, де була така технічна можливість. Проте це не змінило загального результату. Більше того, через деякий час інформація була видалена з форумів сайтів КПУ та партії «Пора», ймовірно, адміністраторами сайта.

Висновки за підсумками дослідження в цілому неоднозначні. З одного боку, очевидно, що політичні сили намагаються бути достойно представленими в інтернет-середовищі, мають свої веб-сайти, де подано різноманітну інформацію, та в цілому регулярно їх оновлюють. На більшості сайтів присутні інтерактивні форми, що дають користувачеві змогу певним чином реагувати (поставити запитання, надіслати повідомлення, висловити свою думку, проголосувати тощо).

У більшості політичних сил є не тільки сайт партії, а й особистий — лідера, що дозволяє персоніфікувати бренд партії і сприяє просуванню лідерів. При цьому в деяких політичних сил сайти лідерів є менш розвиненими, ніж сайти партій, а в інших — навпаки. Деякі кандидати ще не мають оформлених політичних структур, тому їхні сайти є водночас і особистим сайтом лідера і громадського руху.

Політичні сили та окремі кандидати, особливо молодші, намагаються задіяти новітні технології та методи представлення інформації в Інтернеті — це мультимедійні форми (передусім відео), а також присутність у соціальних мережах, на популярних відеосервісах, ведення особистих блогів тощо. Такі політики мають набагато більше шансів вважатися «відкритими», «прогресивними» з точки зору активних користувачів Інтернету та молоді.

З іншого боку, інтерактивні форми, присутні на сайтах, не виконують своїх функцій, заради яких, власне, вони й існують. А саме: отримання користувачем реакції на своє запитання, коментар і т.ін.

Зв’язок із політиком чи політичною силою, який мав би формуватися з допомогою таких інтерактивних форм, поки що майже відсутній. Причому не тільки з технічних причин, а й через небажання реагувати. В такій ситуації «почути кожного» навряд чи вдасться…

До того ж низка сайтів має «неробочі» форуми, давно не оновлені запитання для голосування, а спроби надіслати повідомлення прямо з сайта ускладнюються технічними проблемами.

Показовою також є реакція на запитання, що були поставлені в ході дослідження. Варто зазначити, що дослідники свідомо обрали запитання про ставлення до феміністок. Нескладно здогадатися, що ця тема не є сьогодні аж надто актуальною в українському суспільстві, до того ж, ураховуючи, що абсолютна більшість лідерів політичних сил — чоловіки, ймовірно, така проблематика навряд чи їм близька. Але ж для певного конкретного виборця ці питання можуть бути дуже суттєвими, і, приймаючи рішення «за кого голосувати», йому важливо знати ставлення політиків до них…

Щодо питання про інформаційну безпеку країни, то його навряд чи можна віднести до «неактуальних» чи «неважливих». Проте політичні сили не вважали за потрібне зреагувати якимось чином. Найімовірнішою причиною тут може бути відсутність чіткої схеми реагування на запитання ЗМІ будь-якого виду (ТБ, преса, Інтернет, радіо), рейтингу чи статусу. Враховуючи наявність прес-служб та прес-секретарів, можна було очікувати на професійну реакцію, але, на жаль, цього не сталося.

Повертаючись до питання ролі Інтернету в президентських перегонах, що офіційно стартували цими днями, а фактично вже тривають чи не з початку року, варто згадати про феномен Барака Обами. Як відомо, його перемога на президентських виборах у США стала реальністю значною мірою завдяки використанню інтернет-технологій. Політичні сили в Україні також пожвавили свою роботу в Інтернеті. Але, крім традиційного «зливу компромату», поширення чуток, відеожартів та карикатур (почасти неетичних, а то й непристойних), замовних обговорень на форумах та блогах, справжнього діалогу з виборцями поки що не спостерігається. На сьогодні потенціал офіційних сайтів, які мають бути основним джерелом інформації про політичні сили та їхніх лідерів, задіяний недостатньо. Ці ресурси поки що не є основними майданчиками для спілкування з політиками. Це наштовхує на думку, що інтернет-технології, скоріше, розглядаються як «модні прибамбаси», а не ефективний інструмент інформування та формування довіри виборців.