Закарпаття під Чехословаччиною: міжвоєнний «рай» очима очевидців

Останнім часом закарпатцям нав’язують міф мало не про райське життя часів перебування краю у складі Чехословаччини в міжвоєнне двадцятиліття.

Нещодавно мені до рук потрапила цікава стаття доктора Олексія Геровського «Карпатська Русь у чеському ярмі». Базується вона на матеріалах американської делегації, яка 1937 року відвідала Закарпаття на прохання заокеанських земляцьких організацій. Як відомо, саме американські закарпатці відіграли велику роль у приєднанні краю до Чехословаччини. І через двадцять років вирішили дізнатися про реальний стан справ на батьківщині, відрядивши туди своїх представників. Серед них був і Олексій Геровський, генеральний секретар Карпаторуського Союзу Америки.

У 1914 році разом із братом Георгієм утік до Росії. Повернувся в Чернівці «старшим чиновником з особливих доручень» при російському губернаторі. В 1915—1917 роках Геровський стає радником міністра іноземних справ Росії з проблем Австро-Угорщини та Балкан. Бере участь у поході Добровольчої армії Денікіна. Видає газету «Единая Русь».

На початку 20-х років опинився на Закарпатті. Гостро критикував уряд за невиконання обіцянки надати автономію краю. 1927 року висланий із Чехословаччини. Виїхав до Югославії, а звідти — до США.

Олексій Геровський був переконаним русофілом, а тому його важко запідозрити у симпатіях до українства. Тим ціннішими є його нотатки про подорож Закарпаттям у 1937 році. Ми цитуватимемо лише фактичний матеріал, бо факти, як відомо, річ уперта.

Колоніальна доплата

«Делегація констатувала, що празь­кий уряд не виконав жодного пункту Сен-Жерменського договору і що після 19 років у нашого народу нема ніякої автономії. До того ж він був розірваний на дві частини. У східній — господарювали чехи, а в західній, на Пряшівщині, — словаки. В обох частинах руський народ (давнє означення місцевого населення. — О.Г.) не тільки не мав особливих прав, які були йому гарантовані, а й мав їх ще менше, ніж усі інші народи республіки. Руські були на останньому місці — за німцями, угорцями та євреями...

Карпатська Русь була наводнена чеськими чиновниками, в чиїх руках перебувало все: адміністрація, суди, залізниці, школи і всі багатства краю. Як писала чеська урядова газета «Браз­да», в Карпатській Русі було десять тисяч чеських чиновників. Вони не володіли руською мовою і не хотіли її знати. Карпатська Русь була для них колонією. До платні чеським чиновникам, які тут служили, нараховувалася спеціальна, так звана колоніальна, доплата — kolonialny priplatek.

У губернатора Грабаря, руського, не було жодних прав. Постановою уряду від 1920 року всі права було передано віце-губернатору, яким завжди був чех. Губернатор мав тільки титул».

Неповага до мови

«Неповага до руського народу та руської мови були помітні повсюдно. Всюди були чеські написи, але руських — майже ніде. На лінії «Мукачеве – Воловець» наші кондуктори на свої гроші виробили руські написи «Для курців» і «Для не курців». Чеське начальство наказало їм їх зняти і пригрозило звільненням зі служби.

Поліцейські бланки у відділах для прописки в Ужгороді і Хусті були надруковані по-чеськи і по-мадярському. На пошті чеські «уржедніці» (чиновники) не вміли читати руських адрес.

Чехи взагалі вчитися руської мови не хотіли, зате багато їх старалися говорити по-мадярському й пишалися цим своїм знанням. Але всі руські на державній службі повинні були говорити чеською. Мимоволі згадується те, що висловив чеський публіцист Ярослав Гілберт в урядовій газеті ще в 1920 році: «Руський народ — це нижча, напівтатарська нація, не здатна до високої культури». А він був учнем Масарика і близькою до нього людиною».

Цензура

«У Карпатській Русі не було ні свободи слова, ні свободи друку. Чеський уряд залишив у силі всі угорські закони, якими обмежувалися свобода друку і слова. Особливо закон, за яким кожна газета мала внести завдаток, із якого поліція могла би вираховувати грошові штрафи за майбутні порушення. Була введена цензура. Поліція могла не тільки конфіскувати кожен окремий номер газети, а й призупинити її вихід на певний час або й назавжди.

Ужгородський «Русский Вестник» був конфіскований у 1937 році 17 разів. Коли наша делегація приїхала з Америки, ця газета нас захоплено привітала. Після цього чеська поліція призупинила її вихід на три місяці.

За кожне слово, яке не подобалося чехам, людей тягали по судах. Меджилабірського вчителя Владислава Колінку судили за його слова про те, що люди в Крайній Поляні ніяк не можуть добитися руської школи.

Жандармів і поліції в Карпатській Русі було вдесятеро більше, ніж за мадярів. Усі вони були чехами і не давали спокою нашому народу».

Школа

«Вищої школи в Карпатській Русі не було. Хоч організувати університет було дуже легко з допомогою університетських професо рів із Росії, яких жило багато в Чехословаччині, Сербії та інших країнах. Тільки в Белграді їх викладало в університеті 54 чоловіки. Серед них були всесвітньо відомі вчені. З їх допомогою в Уж­городі можна було створити не пересіч­ний, а першокласний університет. Ба­гато їх хотіли приїхати в Карпатську Русь, але чехи цього не бажали.

Коли ми були в Карпатській Русі, шкільними справами завідував Фран­тішек Хмелаж, чех. І до нього всі начальники «Шкільного реферата» були чехи: Йосиф Пешек, Антонін Гразділ, Йосиф Шимек, Вацлав Славік, Віктор Кліма. Ніхто з них не говорив по-руськи. За всі 19 років існування Чехословаччини шкільними справами жодного разу не керував руський, хоча в Сен-Жерменському договорі ясно сказано, що чеський уряд не має права втручатися у шкільні справи Карпатської Русі.

У 1938 році в краї було 463 початкові руські школи і 365 чеських (або змішаних). У руських школах навчалося 99731 дитина, а в чеських — 21325. Таким чином, на одного чеського вчителя припадало п’ятеро дітей, а на руського — 40.

Багатьох спокушали чеські школи й тим, що вони були значно кращими за руські. Чеські школи мали найліпші приміщення. Якщо чеська школа розміщувалася в одному приміщенні з руською, то кращі зали, парти, навчальні прилади були в чехів.

У Сваляві в новій споруді розміщувалися руська і чеська школи. Директор чех Гулка усе розділив «по-братськи»: чехам було відведено чотири зали, а руським дітям, яких було удвічі більше, – лише три».

Економічний стан

«Повсюди нас вражала жахлива бідність руського населення, особливо в ужанській Верховині, неподалік Ужгорода. За тридцять миль від Ужгорода, від розкішного особняка, в якому віце-губернатор Мезнік купався в мармурових ваннах і де для чеських чиновників вибудували сотні чудових квартир, руські селяни жили в такій неймовірній убогості, що її навіть важко описати. Там був вічний голод, вічне недоїдання. Ми бачили 18-річних юнаків із великими головами і малими тілами, як у дванадцятирічних дітей, блідих і хирлявих.

Доказом жахливої бідності було те, що майже всюди наші люди вживали «червону» сіль, тобто денатуровану, непридатну для їжі, бо в них не було грошей на білу».

«Чехи не дають нічого заробити місцевому населенню. Вони купують виключно у своїх, навіть видали для себе спеціальну книжку зі списком усіх чеських торговців та ремісників у Карпатській Русі. А якщо на місці не виявлялося чеського торговця чи ремісника, то вони все виписують із Праги».

Земельна реформа

«Більшість нашого народу в Карпатській Русі є хліборобами. Але землі у нього мало або взагалі нема. Земельну реформу проводив чеський уряд. Він відібрав частину земель у мадярських панів, щоб передати її... чехам. Нашому хліборобу від цих земель мало що дісталося. В середньому на кожного чеха і єврея припало 3,5 гектара, тоді як на кожного руського утричі менше — 1,1.

Поки господарював граф Шенборн, нашим людям дозволялося збирати в графських лісах сухостій, гриби і ягоди, пасти худобу. При чехах за все доводилося платити. Чеські гайдуки били дітей, котрі збирали гриби в колишніх графських лісах» .

Садівництво, виноградарство, скотарство

«У багатьох селах Карпатської Русі велике значення мало садівництво і виноградарство. При чехах роль садів і виноградників сильно підупала. Головна причина — нові кордони, які душили Карпатську Русь, закривши збут фруктів за Карпати — в Галицьку Русь, яка відійшла до Польщі.

Часто врожай узагалі неможливо було продати, і він гнив у садах. Цьому можна було зарадити, якби в Карпатській Русі створили консервні заводи. Але за 19 років не було побудовано жодного. Селяни полишали свої сади і навіть їх вирубували».

«У карпатських горах – прекрасні полонини, на яких можуть випасатися мільйони овець і рогатої худоби. Сири і бринза знайшли би собі збут за кордоном, і для самого народу в Карпатській Русі було би вдосталь молока, масла, сиру, бринзи та вовни для добротного і теплого одягу.

Але під чеським режимом скотарство не розвивалося. Поголів’я коней, корів, волів і навіть свиней з кожним роком зменшувалося».

Не дивно, робить висновок Олексій Геровський, що закарпатці більше не хотіли жити під чехами.