З повагою до минулого, з надією до майбутнього

Страстотерпець хірургії Микола Амосов і фізіолог світового масштабу Платон Костюк, лицедій століття Аркадій Райкін і рятівник Київського медичного інституту в роки війни Левко Медведь, перший Том Соєр радянського кінематографа Костянтин Кульчицький і творець учення про вітаукт, резерви молодості в старості Володимир Фролькіс, соліст оркестрів оперного театру в Києві та Большого театру, шкільний друг Олег Буданков і свідок трудів і днів К.Паустовського Валерій Дружбинський... Цю «чудову вісімку» у масштабній мемуарній панорамі двотомника Ісаака Трахтенберга «Остановиться, оглядеться», яка нещодавно побачила світ у видавництві «Авіценна», я виділив зовсім не тому, що вони — із кола близьких серцю автора. Швидше, це синопсис письменницької роботи відомого вченого-токсиколога — академіка АМН і члена-кореспондента НАН України, який представляє, без перебільшення, своєрідний літопис часу, дивовижну енциклопедію особистостей і подій.

Зворушливі портрети Олександра Семашка і Федора Кроткова, Миколи Стражеска й Олексія Кримова, Олек­сандра Марзєєва і Льва Громашевсь­кого, Ростислава Кавецького і братів Михайла та Олексія Коломій­ченків, Василя Комісаренка і Георгія Фольборта, Єжи Гофмана та Івана Козловського, Ірини Молостової і Бориса Каменько­вича, Івана Дзюби і Григорія Кіпніса — це далеко не повний перелік персоналій, адже у двотомнику їх понад дві тисячі!

Мемуари — немов сума складників: авторового потягу до пера, системності, притаманної світу науки, широкої освіченості та культури, але, голов­не, його просвітленої доброзичливості. І.Трахтенберг сповідує принцип: «Добро має бути з добрим оком». Ісак Михайлович зібрав цілу колекцію
праць чудових учених-медиків і книжок про них. На мемуарних сторінках подано фото монографій про М.Пи­рогова, О.Богомольця, М.Стражеска, Д.Забо­лот­ного, «Спогадів судового медика» Ю.Сапожникова, записок Н.Пучковсь­кої «Епоха і моє життя», опублікованих після її смерті, які вперше пролили світло на обставини загибелі видатного українського хірурга-отоларинголога О.Пучковського у зловісному тридцять сьомому.

Пристрасть до словесності проявилася в Ісака Михайловича ще в юні роки, коли, закінчивши 44-ту київську школу, він вступив на філологічний факультет університету імені Т.Г.Шевчен­ка. І хоча І.Трахтенберг не належав до медичної сім’ї, інтерес до науки Гіппо­крата виявився сильнішим — невдовзі він перевівся до медичного інституту. Почалася війна, і першокурсник Трахтенберг після участі в зведенні обо­ронних укріплень на підступах до столиці та пішої евакуації студентської колони до Харкова, потім переїзду товарними ешелонами до Челябінська вже не міг вибрати іншу долю — у медично­му вузі його та однолітків у суворі воєнні роки готували для гуманної місії. А потім повернення в alma mater. Отримавши у сорок шостому лікарсь­кий диплом із відзнакою, двадцятитрирічний волонтер несподівано для колишніх однокурсників обирає запобіжну медицину й поринає у сферу, яка не обіцяла ні побутових пільг, ні достатніх заробітків. Ним керує прагнення виправдати твердження мудрих попередників — краще (хоча, як правило, складніше) запобігти недузі, ніж її лікувати. Захистив­ши кандидатську та докторську дисертації в галузі профілактичної медицини, понад два десятиліття І.Трахтенберг викладає в рідному медичному вузі. А в 1972 році переходить до нинішнього академічного Інституту гігієни праці та профзахворювань (згодом — Інститут медицини праці), де організував лабораторію промислової токсикології.

Саме тут вийшло у світ більш як два десятки наукових книг, монографій і посібників, а також «Книга про отрути та отруєння. Нариси з токсикології» українською та російською мовами. Наприкін­ці дев’яностих раптом з’являються мемуари Ісака Михайловича — «Запізнілі нотатки». Насправді ж вони не запізнилися. На адресу автора почали надходити численні відгуки колег і незнайомих читачів, часто у вигляді зворушливих новел. Опрацювавши нові матеріали, І.Трахтенберг опублікував продовження «Нотаток» у вигляді п’яти циклів. При цьому спостереження збагачувалися матеріалами з домашніх і службових архівів.

Зрозуміло, головні сюжети нинішнього двотомника зосереджуються навколо медицини. Так, до 165-ліття Націо­нального університету імені О.Бого­мольця учений, на пропозицію ректора і колеги по АМН В.Москаленка, випускає книжку «Слово про alma mater», у якій факти історії цієї однієї з найстаріших вищих шкіл набули нового, яскравого, образного звучання. Останнє стосується, приміром, галереї творчих портретів друзів-подвижників: Андрія Ромоданова, видатного нейрохірурга, який пройшов фронтовий шлях від Москви до Берліна; академіка Російської академії наук, біохіміка та генетика Рудольфа Салганика, також солдата Великої Вітчизняної; старшого і давнього товариша Микити Маньковського, видатного невролога. Неодноразово й емоційно звертається І.Трахтенберг до різних аспектів життя та діяльності Миколи Амосова і Володимира Фролькіса як неповторних медичних мислителів.

Не менш емоційні й зворушливі сторінки книжки — це спогади про Тарасівську, рідну вулицю автора. Вони, зрозуміло, ностальгійні і навіть щемливі, як і рядки про однокласників із 44-ї школи на Жилянській. Крута Тарасівська в обрамленні садів — прихисток письменників і лікарів. Тут, наприклад, жили знамениті медики — уролог Андроник Чайка і засновник сучасної хірургії в Києві Микола Волкович, а з зірок на поетичному небосхилі — Леся Українка, Анна Ахматова, Семен Гудзенко.

…Вночі тридцять сьомого року прийшли заарештовувати літню жінку, яка жила в сусідньому будинку, оголошену ворогом народу. Це була бабуся шкільного друга Ісака Михайловича — Олександра Шлаєна, котрий став згодом відомим кінодокументалістом, публіцистом, істориком Бабиного Яру. Коли працівники НКВС під’їхали до її будинку, побачили, що вікна світилися тільки в її квартирі. Виявилося, за кілька годин до їхнього приїзду жінка померла й арешт не міг відбутися. Така невигадана історія — один із сумних штрихів тодішнього часу. Розповідь спонукає читача співпереживати, ставати небайдужим свідком тодішніх реа­лій разом з автором. «Сентиментальність, яку не всі приймають? Можливо. Але вона зворушує...», — так завершує автор свій нарис про вулицю свого дитинства та її мешканців.

Роздуми про життя, наукову творчість, політику і суспільство багато втратили б без авторської позиції. Є тема, де автор безкомпромісний: у розділі «Тривожні роздуми» з епіграфом із Бруно Ясенського — «Бійтеся байдужих» автор виступає проти расової ненависті та ксенофобії.

Виникає запитання — звідки в І.Трах­тенберга, у чомусь обмеженого нау­ковим середовищем, з’явився калейдоскоп епізодів про зустрічі, спілкування та діалоги з артистами, режисерами, художниками, письменниками — Данилом Лідером, Сергієм Параджановим, Ро­маном Балаяном, В’ячеславом Криш­тофовичем, Володимиром Куніним, Едуардом Митницьким, Миколою Рушковським, Давидом Бабаєвим? Річ у тім, що донька і зять Ісака Михайловича Ксана Медведь і Сергій Хотимський — професійні художники театру і кіно, спів­автори відомих стрічок і театральних постановок. Їхні творчі захоплення і звершення втягували у своє коло й автора, адже багато чого намічалося й відбувалося в його гостинному домі. Класик польського кіно Єжи Гофман — близька цій сім’ї людина. Його дружина — двоюрідна сестра Ісака Михайловича Валентина, яка так рано пішла з життя, муза творця багатьох відомих фільмів, зокрема стрічки «Вогнем і мечем». Саме вона, польська киянка, надихнула Єжи на цю картину, була ініціатором запрошення Богдана Ступки на одну з головних ролей. Валентині Трахтенберг і Єжи Гофману присвячено чимало хвилюючих сторінок.

Творчі устремління в сім’ї, притому в різних сферах — науці, мистецтві, літературі, стали традицією. Син Ісака Михайловича Володимир, який здобував досвід дослідницької діяльності в науковій школі академіка Фролькіса, поєднує нині свою професійну клінічну роботу з публіцистикою.

Дилогію завершує історичний фоторяд. У ці рідкісні знімки потрібно уважно вдивитися. Професор І.Трах­тен­берг здавна підтримує приятельські зв’язки з безліччю своїх колишніх студентів-медиків. Серед них Володи­мир Гажиєв (нині працює в Донецьку), фронтовик, епідеміолог і художник, один із творців легендарної в повоєнному Києві медінститутської стінної газети «Крокодил у халаті». Серію малюнків Гажиєва, надісланих учителеві, читач побачить у виданні: портрети легендарних українських патріархів медичної науки Л.Громашевського, Г.Фольборта, В.Іванова, О.Марзєєва, виконані з натури, очевидно, прямо на лекціях.

…Лише в 1966-му І.Трахтенберга знайшла медаль «За оборону Києва». Вже понад півстоліття Ісак Трах­тенберг стоїть на сторожі моральності, гуманності, не такої вже й частої в наш час любові до ближнього. А до слави він ставиться дещо скептично, адже недарма іноді повторює слова Марини Цвєтаєвої: «У другій половині життя не так важливий успіх, як важливо встигнути».