Невігластво необхідно побороти, емоції — поважати.
Адам Міхнік
У серпні нинішнього року мене запросили виступити перед вчителями. На жаль, через не дуже добре самопочуття я не зміг при йти на цю зустріч. І справді таки — на жаль, оскільки організатори сказали, що наступним промовцем буде представник якогось чи то комітету, чи то руху «За правду історії». Мені дуже хотілося сказати вчителям: «Женіть тих, хто стверджує: «Лише я знаю історичну правду і зараз вам її повідаю!» Саме ті, хто каже так, не хочуть знати правду про минуле». Події, що ми їх згадаємо, є одним із підтверджень того, що це саме так.
Німецькі та радянські офіцери обговорюють план спільних дій на території Польщі. 1939 рік |
«Визвольний похід» Червоної Армії, «золотий» для Західної України вересень 1939 року, «братерське возз’єднання» — ці сталінські історико-політичні атавізми лунають і сьогодні. Спроби їх подолання викликають бурхливі ламентації на теми: «Сталін як об’єднувач українських земель», «Нас зустрічали квітами» тощо. Один уже немолодий науковець стверджує: «…Я був у Львові і своїми очима спостерігав «переділ» Польщі. Я вважаю, що пакт Молотова—Ріббентропа не був помилковим». Зверніть увагу на взяте у лапки слово «переділ». Це що — натяк на те, що ніякого переділу не було? А слова про те, що серпневий пакт 1939-го «не був помилковим»… Хіба може серйозний науковець за такими категоріями оцінювати змову двох тиранів, що поділили між собою сфери впливу від Балтійського до Чорного моря, від Фінляндії до Бессарабії, зокрема домовилися знищити Польщу як державу?
Утім, є інший коментар, також учасника походу у Західну Україну, ненауковця Олександра Довженка. У щоденнику він записав: «Вся наша нечулість, боягузтво, наше зрадництво і пилатство, і грубість, і дурість під час всієї історії возз’єднання Східної і Західної України є, по суті кажучи, цілковитим звинувачувальним актом, є чимось, чого історія не повинна нам простити, є чимось, за що людство повинно нас презирати, якщо б воно, людство, думало про нас».
У цьому матеріалі на вельми непросту і розлогу тему поставлю лише два запитання. Перше з них таке: 1 вересня 1939-го розпочалася Друга світова війна, а на чиєму, власне, боці тоді був СРСР?
З ким?
У пошуках відповіді не обійтися без вже згаданого пакта Молотова—Ріббентропа. Стверджують, що пакт дозволив відтягнути війну. На цьому комуністична пропаганда десятиліттями будувала основний аргумент проти закидів, що керівники СРСР вступили в аморальний альянс із нацистами. Тезу про відтягування війни не слід однозначно відкидати. Тимчасово було покладено межу просуванню нацистських збройних сил на Схід. Входження західноукраїнських земель до складу «великої України» і деполонізація суспільного життя, що супроводжувала цей процес, мали позитивне значення. Однак говорити сьогодні лише про це, — значить не бачити інших аспектів згаданих угод, не розуміти тодішньої складної історико-політичної амальгами.
Сталін та його соратники, укладаючи з Гітлером таємні угоди у вигляді секретних протоколів, порушували заповіти керівника, який для комуністів є авторитетом №1, себто, Володимира Леніна. Як відомо, у ленінському Декреті про мир було задекларовано, що більшовицький уряд відкидає будь-яку форму таємної дипломатії. Отже: вирішуючи долю третіх країн, сталінське керівництво діяло по суті тими самими методами, як і держави, що їх у СРСР було заведено називати «імперіалістичними».
А як можна забути протиправні, за формою хамські заяви Молотова у вересні 1939 року на сесії Верховної Ради СРСР проти Польської держави, яка, за його словами, впала під ударами німецької, а потім і Червоної Армії? 9 вересня 1939 року німецький посол у Москві надсилає до Берліна телеграму такого змісту: «Я щойно одержав від Молотова таку телефонограму: «Я одержав ваше повідомлення про те, що німецьке військо увійшло до Варшави. Будь ласка, передайте мої поздоровлення й вітання уряду Німецької Імперії. Молотов».
Унаслідок домовленостей із нацистами СРСР захопив значну частину території і населення тодішньої польської держави. Ось як у газеті «Правда» виправдовувалися ці дії: «Польсько-німецька війна виявила внутрішню неспроможність польської держави... З огляду на таку обстановку, радянський уряд віддав розпорядження Головному командуванню Червоної армії дати наказ військам перетнути кордон і взяти під захист життя та майно населення Західної України та Західної Білорусії».
Трохи пізніше «Правда» повідомляла: «Німецьке населення одностайно вітає рішення радянського уряду взяти під захист родинне радянському народові білоруське і українське населення Польщі, залишене напризволяще польським урядом, що втік. Берлін у ці дні набув особливо жвавого вигляду. На вулицях біля вітрин і спеціальних щитів, де розвішані карти Польщі, цілий день юрмляться люди. Вони жваво обговорюють успішні операції Червоної Армії. Просування Червоної Армії позначається на карті червоними прапорцями».
З точки зору міжнародного права це була відверта агресія, що порушувала низку міжнародних домовленостей. Ці факти не перекреслити розмовами про «золотий» для Західної України вересень 1939 року. Цей вересень був коричнево-червоного кольору, а СРСР був на нацистському боці.
26 грудня 1939 року, відповідаючи Ріббентропу на поздоровлення із 60-річчям, Сталін відзначив, що радянсько-німецьку дружбу скріплено спільно пролитою кров’ю. І справді, було багато чого спільного. Так, для реалізації домовленостей про спільні дії проти польського підпілля налагодили співпрацю гестапо і НКВД. У місті Закопане було створено спільний учбовий центр. У березні 1940 року тут відбулася зустріч працівників НКВД і Головного управління імперської безпеки, на якій обговорювалися згадані домовленості. У ході військових дій командири передових частин нацистської і радянської армій здійснювали обмін спеціальними офіцерами зв’язку. У Гродно, Бресті та інших містах відбулися спільні військові паради. Наприклад, у Гродно з німецьким генералом парад приймав командир корпусу В.Чуйков, а у Бресті — генерал Г.Гудеріан і командир бригади С.Кривошеїн.
Тепер — запитання друге: якими методами здійснювалося «братерське возз’єднання»?
Як це робилося
Напевно, найкращим епіграфом до цієї частини є слова незабутнього Чеслава Мілоша про трепет «перед Імперією, що простує й простує на захід, озброєна луками, списами, бетеерами, на «газиках», у папахах, з картотекою визволених країн…»
Завдяки недоступним раніше документам і матеріалам, можна зрозуміти, як готувалися події 17 вересня 1939 року. 8 вересня з’явився наказ наркома внутрішніх справ СРСР Л.Берії №001064 під дещо загадковою назвою «Про оперативні заходи у зв’язку зі здійснюваними учбовими зборами». Цей наказ зобов’язував наркомів внутрішніх справ України І.Сєрова та Білорусії Л.Цанава на 22 годину 9 вересня зібрати відповідно у Києві та Мінську по 50 осіб оперативних працівників НКВД і по 150 осіб оперативно-політичних працівників прикордонних військ. Крім того, начальник Управління НКВД Ленінградської області С.Гоглідзе повинен був відрядити до Києва 30 оперативних працівників УНКВД і 30 оперативно-політичних працівників прикордонних військ, а з Москви, з центрального апарату НКВД, до Києва і Мінська мали прибути відповідно 10 і 15 оперативних працівників.
Наказом створювалося дев’ять оперативно-чекістських груп: п’ять у Київському особливому військовому окрузі (по 50—70 осіб у кожній) і чотири у Білоруському особливому військовому окрузі (по 40—55 осіб у кожній). Наказ зобов’язував виділити із військ Київського і Білоруського прикордонних округів у розпорядження оперативно-чекістських груп для виконання спеціальних завдань по одному батальйону чисельністю у 300 осіб кожний. Інший заступник Берії С.Круглов повинен був забезпечити резерв із територіальних органів НКВД чисельністю 300 осіб.
Невдовзі Сєров доповів Берії про виконання одержаних вказівок. 15 вересня до Києва з Москви надійшла шифрограма, що містила суворо таємну директиву Берії у зв’язку з майбутнім входженням Червоної армії на територію Західної України і Західної Білорусії. Цей документ відбиває масштаби наперед запланованих репресивно-каральних дій, дає можливість зрозуміти, для чого, власне, під виглядом учбових зборів створювались оперативні групи, а саме: «з просуванням наших військ та зайняттям тих чи інших міст будуть створюватися тимчасові управління (тимчасовий орган влади), до складу яких увійдуть керівники опергруп НКВД».
Працівники НКВД мали здійснювати роботу у контакті з військовим командуванням і під керівництвом тимчасових управлінь. Саме опергрупи повинні були створювати на місцях апарат НКВД шляхом виділення зі складу основної опергрупи невеликих груп чисельністю, що залежала від значущості даного населеного пункту. До цього додавався невеликий загін прикордонників.
Однак без перебільшень сенсаційна та частина директиви, яка містила конкретні вказівки. Процитую її мовою оригіналу:
«1. Немедленно занять все учреждения связи: телеграф, телефон, радиостанции и радиоузлы, почты, поставив во главе органов связи надежных людей.
2. Немедленно занять помещения государственных и частных помещений банков, казначейств и всех хранилищ государственных и общественных ценностей и взять на учет все ценности, обеспечив их хранение.
3. Оказать всяческое содействие политотделам армии и прикомандированным к ним работникам в немедленном занятии типографий, редакций газет, складов бумаги и налаживании изданий газет.
4. Немедленно занять все государственные архивы, в первую очередь архив жандармерии и филиалов 2 Отдела Генштаба (экспозитуры, пляцувок — органов разведки).
5. В целях предотвращения заговорщической предательской работы — арестуйте и объявите заложниками крупнейших представителей помещиков, князей, дворян и капиталистов.
6. Арестуйте наиболее реакционных представителей правительственных администраций, руководителей местных полиций, жандармерии, пограничной охраны и филиалов 2 Отдела Генштаба, воевод и их ближайших помощников, руководителей к(онтр)р(еволюционных) партий...
Аресты духовных лиц пока не производить, особенно католиков.
7. Занять тюрьмы, проверить весь состав заключенных. Всех арестованных за революционную и проч. антиправительственную работу освободить, использовав при этом мероприятия для вербовки агентуры и проведения политработы среди населения. Организовать новую тюремную администрацию из надежных людей во главе с одним из работников НКВД, обеспечив строгий режим содержания арестованных.
8. Одновременно с проводимыми операциями разверните следствие заключенных, к/р организаций с задачей вскрытия подпольных к/р организаций, групп и лиц, ставящих целью проведения диверсии, террора, повстанчества и к/р саботажа. Лиц, изобличенных следствием в организации политических эксцессов и открытых к/р выступлениях, арестовывать немедленно.
9. Приступите к созданию агентурно-осведомительной сети с расчетом охватить в первую очередь государственный аппарат, к/р буржуазные помещичьи круги и политические партии.
Особое внимание уделить быстрой организации осведомительной сети в редакциях газет, в культурно-просветительских учреждениях, продскладах, в штабах, рабочих гвардиях и крестьянских комитетах.
10. Принять меры к выявлению и аресту агентов провокаторов, жандармерии, политической полиции и филиалов 2 Отдела Генштаба, использовав для этого изъятый архив.
11. Обеспечить четкую организацию охраны общественного порядка. Организовать надежную охрану электрических станций, водопроводов, продовольственных складов, элеваторов и хранилищ горючего. Организовать борьбу с грабежами, бандитизмом, спекуляцией. Организовать работу по противопожарной охране, назначив нач. пожарных команд надежных людей.
Провести регистрацию и изъятие у всего гражданского населения огнестрельного оружия (нарезного), взрыввеществ и радиопередатчиков.
12. Опергруппам НКВД необходимо занять помещения, соответствующие требованиям работы НКВД. Для содержания подследственных арестованных организуйте внутренние тюрьмы, обеспечив их охрану и обслуживание.
13. В целях обеспечения безопасности и бесперебойности работы ж.д. транспорта работникам дорожно-транспортных групп НКВД на каждой крупной станции организуйте агентурно-оперативную работу по борьбе с диверсией, шпионажем и к/р саботажем, проводя эту работу под руководством начальников опергрупп НКВД. Соместно с комендантом и комиссаром станции организуйте охрану станций, депо ремонтных заводов, станционных складов водокачек, желдормостов, путей и связи.
14. Работникам НКВД принять активное участие в подготовке и проведении временных Управлений народных собраний — украинского, белорусского и польского. Для обеспечения усиленного проведения народных собраний наладить необходимую агентурно-оперативную работу по выявлению и репрессированию к/р организаций, групп и лиц, противодействующих и срывающих организацию новой власти.
15. Принять активное участие в организации временного управления рабочей гвардии и крестьянских комитетов, обратив при этом серьезное внимание на предотвращение проникновения в их состав, во враждебных целях, к/р и провокаторских элементов.
16. Конфискации фуража и продовольствия у населения избегайте. Необходимый фураж и продовольствие покупайте у населения за наличные в советских рублях, объявив населению, что стоимость (курс рубля) равняется стоимости (курсу) злотого».
Отже, режим фундаментально готувався до «визволення». Не випадково на похід знадобилося всього дев’ять днів.
Визволення?
З оперативних зведень Генштабу Червоної Армії, що друкувалися у пресі з 17 до 25 вересня, лише одне містило фразу про те, як місцеве населення захоплено зустріло червоноармійців. У подальших повідомленнях цей сюжет був відсутній. Його замінили репортажі про зайняті міста, переможні марші (30—40 км на день), захоплених полонених.
Вступ Червоної армії на територію Західної України викликав неоднозначну реакцію у місцевого населення: хтось сприймав її як панацею, а хтось — як окупацію. Значна частина польських державних службовців: офіцерів, інженерів, лікарів, адвокатів та члени їх сімей із перших днів подалися в еміграцію. Лише до окупованої німцями частини Польщі, за приблизними оцінками, перебралося від 20 до 30 тисяч українців і поляків. Переважно це були молоді люди.
Згадана директива Берії несла в собі зародок майбутніх трагедій, серед яких розстріли поляків у Катині, Харкові і Твері, знищення ув’язнених у тюрмах України і Білорусії. Маючи величезний досвід у боротьбі з «ворогами народу», НКВД почав масові розправи. Опергрупи НКВД і прикордонників (на початок жовтня в них на Білоруському фронті було близько 90 тисяч, а на Українському фронті — близько 105 тисяч осіб) здійснювали тотальні арешти. Для залякування взятих у полон опергрупи широко застосовували селективні розстріли. На 6 жовтня 1939 року військо Українського фронту взяло у полон 304 334 особи, Білоруського — 60 202 особи. Після закінчення військових дій арешти та затримання не припинялися, хоча в’язниці були переповнені.
Уже з грудня 1939 року розпочалася підготовка до депортації населення західних областей України і Білорусії до віддалених районів СРСР. Перших мешканців було депортовано у лютому 1940 року разом із родинами польських військових осадників і лісничих. Друга депортація у квітні 1940 року охопила родини репресованих. Третя і четверта відповідно у червні 1940-го і у травні-червні 1941 року — переважно біженців. Всього депортовано було близько 320 тисяч осіб. Дотепер не підраховано кількість померлих у транспортах, в’язницях, таборах та розстріляних на підставі різних вироків. Крім того, після початку радянсько-нацистської війни у 1941 році були розстріляні тисячі в’язнів і військовополонених.
Одне слово, — як би це сказати? — «золотий вересень» і «визволення»…