Якість життя: на шляху до адекватності

Виміряти змістовність і повноту життя нашої людини непросто: крім об'єктивних показників, які підтверджують її "пересування" у боротьбі за гідне місце в усіх сферах життєдіяльності, слід враховувати й показники суб'єктивні, розраховані за самооцінками соціологічних досліджень. А інтегральний індекс якості життя, що його розробляє ще з початку 70-х років минулого століття доктор економіки та соціології Юрій Саєнко, повинен, як свідчать дослідження, стати головним критерієм оцінювання суспільного стану країни.

- Від чого залежить якість життя наших громадян?

- Я доводжу, і це моя громадянська позиція, яку я хочу перетворити на державну, що інтегральний індекс якості життя має бути реалізований, причому не тільки в нашій країні, а й у світі, - розповідає вчений. - У цьому індексі поєднуються відібрані об'єктивні (статистичні) та суб'єктивні (соціологічні) показники, - всі вони мають доповнювати один одного. Хто може це реалізувати? Два академічних інститути - Інститут соціології й Інститут демографії та соціальних досліджень. Кабінет міністрів повинен прийняти індекс як основний показник стану і розвитку суспільства. Адже не ВВП на душу населення має очолювати його оцінювання, - наша людина далека від розуміння, що це таке і як він впливає на її життя. Вона переважно безпосередньо відчуває всі негаразди й радощі свого житія.

У ситуації об'єктивації й суб'єктивації відчуття людиною життя інколи велику роль відіграють об'єктивні показники, такі як житло, зарплата, а інколи на перший план виходять суб'єктивні показники, навіть духовний стан людини. Пріоритети того чи іншого показника в кожній ситуації різняться. За об'єктивні показники відповідає Держстат. Суб'єктивні мусить забезпечити спеціальний соціологічний моніторинг якості життя. Саме спеціальний моніторинг. Бо, по-перше, багато показників розосереджено по різних соціологічних галузях. А по-друге, всі вони сукупно не забезпечують повноти розкриття змісту якості життя.

Так, наприклад, аби показати можливість розрахунку індексу якості життя, я вибрав відповідні дані щорічного моніторингу "Українське суспільство" Інституту соціології НАНУ та моніторингового порівняльного міжнародного проекту "Європейське соціальне дослідження" (ESS), що охоплює 26 європейських країн.

- Якість життя людини визначається рівнем адекватного відображення всіх сторін буття її власним інтелектом, відчуттями, зусиллями та прагненнями.

- Якщо говорити просто, то якість життя визначає рівень комфорту, в якому перебувають індивід і суспільство. До зростання комфорту та добробуту сліпо веде людину і соціум комфортно-споживацький синдром: потрібно виробляти постійно нове й краще. Комфорт і добробут - річ двосічна. З одного боку, людині добре, а з іншого – чим краще для людини, тим гірше для природи. Тому якість життя - це і рівень нашого комфорту, і рівень нашої загибелі. Ще нікому не вдавалося зупинити каток комфортно-споживацького синдрому.

- Судячи з вашого дослідження, якість життя залежить насамперед від суспільно-політичної системи, досягнутого рівня розвитку продуктивних сил, панівних у суспільстві суспільно-політичних відносин, системи нормативно-ціннісних координат суспільства.

- Це означає, що кожна соціально-політична система дозволяє певний рівень і характер якості життя. Попри все моє бажання жити як на Заході, в мене це не вийде, як і в населення в масі своїй. Нинішня кримінальна-олігархічна система не дозволить. Хочеш жити краще й інакше - змінюй цю систему. Ви скажете – у Януковича в Межигір'ї виходить так жити. Але це в нинішніх можновладців заведено на локальному рівні, вони ж не західні підприємці, які дотримуються закону та моральних цінностей. Вони перебувають у видимій ілюзорній, спотвореній моделі якості життя. Що зробила Прибалтика, захотівши західної якості життя? Вона одразу змінила соціально-політичну систему.

- Які сфери життя мають охоплювати виміри його якості?

- Система показників якості життя населення має охоплювати, як мінімум, такі сфери: здоров'я громадян, добробут, зайнятість, житлово-побутові умови, екологічну ситуацію, безпеку, дозвілля та відпочинок, освіту, демократичне управління, участь у громадському житті, соціальну захищеність, задоволеність життям. До речі, Європейський моніторинг 26 країн частково й далеко не повно покриває дев'ять із дванадцяти названих сфер. Задля експерименту, щоб показати дієвість індексу якості життя, я вибрав чотири країни, доля яких пов'язана з Російською імперією. Це Фінляндія, що посіла достойне місце серед розвинених країн. Польща - країна, що успішно розвивається. Україна, яка все не зважиться розірвати імперсько-російську пуповину. І, нарешті, Росія - імперська прамати цих трьох таких різних нині країн.

Якість життя фінів та поляків – вища за середній рівень (5,7 й 5,2 балів відповідно), росіян і українців - нижча (4,7 й 4,0 відповідно). Країни, котрі вирвалися з російського імперського ярма, живуть краще.

Впадає в око "загартованість" росіян станом демократичного управління в неоімперській Росії - 4,2 із 10 балів, тоді як фіни (класичні демократи!) сягнули тільки 5,9 бала, а поляки - 4,5. Чесно і об'єктивно оцінили демократичність управління українці - 2,7.

- Розвиток демократії враховується у розрахунках ваших показників. Однак насторожує, що тільки 13% населення, за даними моніторингу Інституту соціології НАНУ, задоволені ним, а незадоволені – 59%. Протягом 20 років моніторингових досліджень більш як половина населення вважала, що люди в Україні можуть вільно висловлювати свої політичні погляди. Протягом останніх двох років ця оцінка почала різко падати: у 2010-му так вважали 68% населення, у 2011-му - 52, у 2012-му - 46%. Все це позначається на якості життя громадян, адже, на мою думку, головні критерії "вдалого" суспільного життя - демократія і соціальна реалізація людей.

- Демократія означає свободу слова, свободу вибору та забезпечення самореалізації. Причому кожен показник в індексі має вагу. Те, про що ви сказали, в розрахунках повинне мати найбільшу вагу. Як показники, так і всі сфери якості життя вишиковуються в ієрархію за рівнем важливості для людини. В індексі враховуються всі соціальні тонкощі та нюанси.

Україна має зараз усі шанси здійснити інноваційний прорив не тільки у своїй країні, а й у масштабах європейської спільноти. Для цього потрібно зробити такі кроки: 1) розробити методику розрахунку індексу якості життя; 2) розробити інформаційну модель індексу; 3) заснувати і впровадити в практику управління соціологічний моніторинг якості життя; 4) виконати розрахунки індексу та внести корективи;
5) запропонувати європейській спільноті узяти в практику роботи досвід України з наступною адаптацією до особливостей інших країн.

Україна має належний інтелектуальний та управлінський потенціал для реалізації такого інноваційного проекту.

Тернистий шлях наукового методу

- Як розроблений вами індекс увійде в сонм численних і різноманітних інших індексів, прийнятих для того, аби окреслити якусь частину життєдіяльності людей?

- Наразі соціальних індексів скільки завгодно - з їхньою допомогою виміряються рівень свободи, політичної й економічної, свободи слова, прав людини, рівня корупції... Крім того, є один традиційний індекс, прийнятий ООН ще в 60-х роках ХХ ст., - це індекс людського розвитку. Розрахований він для всіх країн і складається з трьох показників. Перший - рівень ВВП на душу населення. Але, повторюю, людина в житті не керується цим показником, бо не він, а характер достойної якості життя зрозумілий навіть безхатченку. Другий показник - середня тривалість життя. Вона в нас украй низька, трохи перевищує 60-річну межу, до того ж чоловіки живуть на десять років менше від жінок, тоді як у цивілізованому світі - на чотири-шість років. Чи керується людина у своєму житті цим показником? Ні. Живе доки живеться. Третій показник - кількість років навчання на душу населення. Він дуже добре розраховувався, але потім цей показник замінили на рівень грамотності, що звело його до примітиву. Чи розраховує людина у своєму житті на цей показник? Ні, звичайно. Набагато важливіший рівень освіти, професія та досвід роботи.

Я доходжу висновку, що головним критерієм стану і розвитку суспільства має бути критерій якості життя, оскільки саме за ним людина орієнтується у всій своїй поведінці. Навіть виїжджаючи на роботу за кордон, людина вважає, що може там реалізуватися, що там зовсім інші умови життя, там забезпечене зростання вченому або менеджерові. У примітивному авторитарному радянському суспільстві якість життя залежала не від людини, а від держави. А в розвиненому демократичному суспільстві людина відповідає за все сама, її "підхоплює соціалка" у разі хвороби або безробіття. У нас ті ж таки "чорнобильці" отримують символічну допомогу. 2,3 млн людей покинуті напризволяще, на постраждалих територіях діє модель "самовиживання"... Ці-то люди відчувають на собі, що таке злиденні рівень і якість життя.

- Я переконана, що немає суто економічних способів виживання у цьому світі, - вони завжди соціально-економічні і соціокультурні.

- Я багато років досліджую наслідки Чорнобильської катастрофи й давно дійшов висновку, що головні критерії її подолання - соціокультурний, соціально-економічний, соціально-психологічний. Доти, доки ми не виведемо ці 2,3 млн людей зі стану "потерпілих назавжди" і не перетворимо частину з них на активних громадян, наслідків катастрофи не буде ліквідовано.

Наша держава байдужа до долі потерпілих. Це вона з 2007 р. обірвала моніторинг соціальних наслідків для всіх категорій "чорнобильців", які Інститут соціології вів з 1992-го. Немає даних про страждання, занедбаність і забуття мільйонів життів - немає й проблем! Згадайте сталінське "Немає людини - немає проблеми!".

Апріорі передбачається, що "чорнобильці" у гіршому становищі, ніж "чисті" (жителі сільської місцевості). Виявилося, що і ті й інші - у жахливому стані. Про яку якість життя можна говорити , коли 71% перших і 80% других не в змозі вирішувати свої проблеми! Чим довше живеш, тим більше настраждаєшся.

Одного разу на науковому семінарі у Швейцарії до мене підійшли двоє симпатичних людей і сказали: "Порятунок "чорнобильців" треба починати з того, щоб вони пили чисту воду, а ми привозитимемо її прямо зі Швейцарії". Я запитав, чи безплатно. Вони відповіли, що за гроші. Я заперечив, що чорнобильці - люди бідні. Тоді благодійники запропонували розгорнути рекламу: ви будете довше жити, вживаючи чисту воду. Але можна уявити собі відповідь цих людей: на якого дідька нам це собаче життя, та ще й дуже довге?

- А яка історія питання про появу в науці інтегральних індексів? Чи можна було "приживити" такі методи дослідження в заідеологізованому радянському просторі?

- На початку 70-х минулого століття я зацікавився тим, що означають рівень і якість життя народу за радянської влади. Тоді я завідував сектором в Інституті економіки Держплану України. Взяли для вивчення статистику за рівнем і якістю життя за 125 показниками, по міській і сільській місцевості кожної області. Проаналізувавши цей колосальний масив, зупинилися на 78 показниках. Зіштовхнулися з дивними фактами. Наприклад, смертність дітей віком до одного року в Миколаївській області була вищою, ніж по всій Україні. Виявилося, що в області діяли великі військові заводи, і молоді робітниці-матері віддавали дітей у ясла вже з тримісячного віку. Рівень смертність населення в сонячному Криму був вищий, ніж у задимленому Донбасі. Виявилося, що в Крим масово їхали військові пенсіонери "доживати" свого віку. У цьому дослідженні було дуже багато непрямих показників, розшифровувати їх доводилося буквально методами Шерлока Холмса...

Тоді за підсумками дослідження я зробив три висновки. По-перше, за 15 років, починаючи з 1960-х, ніякого "вирівнювання" рівня життя між регіонами не відбулося. Модне тоді гасло про "вирівнювання" міста й села не працювало. Навпаки, Донбас і Київ за рівнем добробуту відривалися від решти регіонів. У великому занепаді перебувала Західна Україна. Бо, як за капіталізму, "послуга йшла за капіталом": чим вищим був рівень промислового розвитку областей, тим більше коштів виділялося там на сферу послуг. На Західній Україні промисловість практично не розвивалася, і виявилося, що на момент нашого дослідження в Рівненській області забезпеченість дитячими дошкільними установами була нижча, ніж в Англії 1798 р. (саме там зародилися дитячі дошкільні установи всіх різновидів). Так я зробив другий висновок - "послуга йде за капіталом", а соціалізм не в змозі зупинити цю ходу. А третій висновок був такий: в ефективність розвитку народного господарства України потрібно вводити людський чинник, з огляду на якість життя населення.

Уперше в СРСР я розробив індекс рівня і якості життя. Результати дослідження довелося два дні захищати на вченій раді інституту. Їх не прийняли. Закрили й навіть засекретили. Мені зробили запис у трудовій книжці про те, що я професійно непридатний...

Десять років тому Держстат звернувся до нас із пропозицією розробити індекси рівня і якості життя. Я їм показав, як поєднувати статистичні й соціологічні показники в єдиний індекс. Статистики не сприйняли нашого підходу і перестали мати з нами справу...

Тепер я знову повернувся до цієї теми і впевнений, що серед безлічі різноманітних індексів інтегральний індекс якості життя поряд із соціологічним моніторингом якості життя посяде чільне місце, оскільки якість життя - це основний критерій оцінювання стану суспільства. Використання цього індексу дасть реальну картину суспільства, та й населенню він буде зрозумілий. А поки що народ гірко жартує: "В Україні рівень і якість життя так швидко зростають, що все менше й менше людей до них дотягуються"...