ЯК ВІДРІЗНИТИ ЖІНКУ ВІД ЧОЛОВІКА?

Коли далекого вже 1970 року проходив перший марафонський пробіг вулицями Нью-Йорка, то жінкам, за правилами легкої атлетики, дозволяли бігати дистанції не довші 1500 метрів. Тому жодних проблем із реєстрацією рекордів у жіночому марафоні не виникало. Потім серед десятків тисяч учасників пробігів вулицями міст жінок ставало дедалі більше, і тепер вони становлять, природно, як і годиться, кращу половину учасників.

Траси пробігів вулицями Чикаго, Нью-Йорка чи Парижа були давно вивірені, і спочатку жінок просто запускали разом із чоловіками з одного місця старту і при одному місці фінішу. Біда в тім, що спільні змагання чоловіків і жінок у легкій атлетиці заборонені правилами, і жодних винятків для марафонців не передбачено. Також категорично заборонена стороння допомога бігунам — подача харчування не на обумовлених пунктах, лідирування сторонніми людьми на дистанції. А реально відбувалося, що, біжучи разом, жінки й чоловіки встигали за більш аніж дві години перебування на дистанції потоваришувати, познайомитися і перейнятися думкою допомагати одне одному. До речі, існує думка, дуже схожа на правду, що принаймні половина не дуже кваліфікованих учасників та учасниць і біжать марафон потихеньку саме з метою познайомитися й потоваришувати.

І виявлялося, що чоловіки, які поки що залишаються сильнішими в марафоні, можуть реально підтримати, підбадьорити й допомогти слабкій статі показати вищий результат. Ось і виходило, що ближче до фінішу переможницю й призерок жіночого марафону супроводжують на дистанції, змінюючи один одного, чоловіки, або кожну веде рівний за силами учасник.

З цієї причини почали не затверджувати рекордів пробігів і світових рекордів жінок, називаючи їх вищими досягненнями. Фактично, всі ці досягнення, скажімо, нинішньої рекордсменки Тегли Лерупе з Кенії, було встановлено з допомогою чоловіків.

Нині все це враховано, чоловіки й жінки стартують окремо, та все ж реально в недавньому нью- йоркському марафоні траси дотикалися одна до одної, і чоловіки мали можливість якось підтримати слабку стать. До речі, ця «слабка» стать досить давно вже бігає швидше, ніж це робив майже п’ятдесят років тому великий Еміль Затопек, тобто перевищують його переможний результат на Олімпіаді в Гельсінкі 1952 року — 2 години 23 хвилини 03,2 секунди.

Зараз у Нью-Йорку, невдовзі після старту, зі звичайного натовпу кенійців вирвався і повів біг марокканець Абдель Кадер Ель-Моазиз. Він відносно невдало виступив на недавніх Іграх у Сіднеї, посівши сьоме місце, але в пробігу мегаполісом випередив найближчого супротивника на 2,5 хвилини, показавши час 2 години 10 хвилин 9 секунд. Він здобув нагороду у вигляді чека на 65 тисяч доларів, до яких додали ще 10 тисяч за результат, який перевищує 2 години 11 хвилин.

Дуже рідко в спорті успіхи жінок оплачуються вище, ніж досягнення чоловіків. Цього разу організатори марафону й спонсори проявили себе джентльменами, видавши першій в історії пробігу росіянці, котра перемогла решту жінок, Людмилі Петровій із Сиктивкара, також 65 тисяч доларів, але великі заохочувальні призові за перевищення межі 2 години 26 хвилин — 25 тисяч доларів. Крім того, їй подарували автомобіль «Понтіак-Ацтек» і швидкісний моторний човен. Петрова в Сіднеї не бігла, вона мати двох дітей і обіцяла віддати автомобиль чоловікові, якщо він гарно поводитиметься.