Як привчити дитину до спорту

Останніми роками медики відзначають тривожну тенденцію: сучасні діти стають дедалі менш тренованими, малорухомими. Вони не шанують фізкультуру, віддають перевагу «сидячим» розвагам — перегляду телепрограм, комп’ютерним іграм. І, як наслідок, до 14—15 років нерідко обзаводяться цілим букетом хвороб: короткозорістю, сколіозом, серцевою недостатністю тощо. На думку фахівців, вихід тут один — звичку займатися фізкультурою треба прищеплювати дітям із перших років життя. І робити це має передусім сім’я.

Зрозуміло, всі батьки хотіли б бачити своїх дітей гармонійно розвиненими, сильними та спритними, а головне — здоровими. Ось тільки як цього досягти? Головне питання, яке хвилює багатьох: у якому ж віці слід розпочинати заняття спортом? Деякі тренери запевняють: щоб домогтися високих результатів, дітей треба віддавати в секції якомога раніше, уже з трьох-чотирьох років. Але ця теза правильна лише в тому випадку, якщо йдеться про виховання професійного спортсмена. Проте переважна більшість дітей не мріє про чемпіонські лаври, а займається фізкультурою просто для здоров’я та власного задоволення. У такому разі зовсім необов’язково вести малюка до професійного тренера. На думку фахівців, до 6—7 років здоровій і активній дитині цілком досить просто гратися у дворі з однолітками і займатися фізкультурою під керівництвом батьків. Приклад дорослих у цьому віці дуже важливий. Якщо вони весь вільний час проводять на канапі біля телевізора, то й діти звичайно засвоюють саме таку модель поведінки і в майбутньому не цікавляться спортом. Тому частіше вибирайтеся всією сім’єю на стадіон, у басейн або на тенісні корти. Зовсім не обов’язково зупинятися на якомусь одному виді спорту, змінюйте їх, залежно від сезону: влітку плавайте, восени займайтеся легкою атлетикою в закритих спортзалах, взимку катайтеся на лижах і ковзанах. Важливо, щоб малюк відчув радість руху, звик до помірних навантажень і фізкультура стала природною, а головне — приємною частиною його життя.

— Намагаючись прилучити дітей до спорту, дорослі часто «перегинають палицю» і в результаті домагаються прямо протилежного результату. Сьогодні я хотіла б зупинитися на найтиповіших помилках батьків, — каже спортивний психолог Ірина Нефедова. — По-перше, не слід записувати дитину до секції чи до спортивного гуртка відразу ж, щойно вона піде у перший клас. Адже в такому разі їй доведеться одночасно пристосовуватися до двох різних колективів, а це серйозне психологічне навантаження. Тому малюк втомлюється, вередує, йому незрозуміло, чому тренер вимагає одне, а вчитель — інше. У результаті може виникнути стійка відраза до фізкультури. Набагато розумніше почекати до середини навчального року або до кінця третьої чверті. Як свідчить практика, саме в цей час першокласники цілком адаптуються до нових умов, тепер можна підшукувати й спортивний гурток. Але робити це слід правильно. Вибираючи секцію, батьки часто керуються власними смаками, а часто й рівнем престижності того чи іншого виду спорту. Проте молодшим школярам важко зрозуміти аргументи дорослих, чому займатися тенісом чи, наприклад, гімнастикою модно і перспективно. Головний критерій у дитини: подобається — не подобається. І якщо тренування не приносять задоволення, то жодні аргументи не примусять її на них ходити. Тому для початку слід визначити, до якого виду фізичної активності тягнеться ваша дитина. Поспостерігайте, у що вона грається з однолітками. Зазвичай переваги визначаються уже в ранньому дитинстві: тому більше подобається стрибати через скакалку, той найшвидше бігає, третьому до душі шахи тощо. Набагато складніше, якщо малюк не виявляє очевидних переваг. У такому разі ініціатива має виходити від вас. Разом відвідайте кілька спортивних товариств, посидьте на заняттях. Можливо, побачивши східні єдиноборства, змагання з волейболу чи легкої атлетики, ваша дитина теж перейметься бажанням займатися ними. Однак у будь-якому разі не нав’язуйте своєї думки, рішення має прийняти вона сама. Обов’язково поцікавтеся кваліфікацією тренера. Важливо, щоб він мав досвід роботи саме з дітьми, оскільки вони потребують принципово іншого підходу, ніж дорослі. Молодші школярі набагато легше витримують навантаження, якщо тренування проходять в ігровій, захоплюючій формі.

Як свідчить практика, відразу ж знайти «свій» вид спорту вдається далеко не всім. Тому не лякайтеся, якщо ваша дитина часто змінює секції, ні на чому не може зупинитися. Це абсолютно нормально. Головне, щоб у неї не зник інтерес до фізкультури, а перерви у тренуваннях не перевищували одного-двох місяців. Зазвичай до 12—14 років більшість підлітків методом спроб і помилок усе-таки знаходять оптимальний для себе вид фізичної активності й зупиняються на ньому. Але тепер з’являються зовсім інші проблеми. Типова помилка багатьох дорослих — націлювання дітей на високі результати. Вони ревно стежать за тим, як прогресують юні спортсмени, які місця посідають на змаганнях, відчитують, якщо ті не здобувають медалей і почесних грамот. Чуючи закиди на кшталт: «Ми стільки грошей витрачаємо на твою секцію, а ти ще жодного турніру не виграв!», дитина мимоволі починає почуватися невдахою. Насправді ж, займаючись фізкультурою, вона в кожному разі залишається у виграші. Нехай не буде медалей і розрядів, головне — вона навчиться володіти своїм тілом, зміцнить здоров’я, виробить гарну поставу.

Зазвичай у старших класах навчальні навантаження зростають. Найчастіше виникає необхідність у додаткових заняттях з іноземної мови, інформатики та інших предметів. Але де знайти на це час? Адже графік сучасного школяра й так заповнений ущерть. У такій ситуації батьки найчастіше вирішують пожертвувати спортом. Міркують приблизно так: «Ну навіщо йому (їй) витрачати стільки часу на тренування, адже все одно не стане другим Андрієм Шевченком (Аліною Кабаєвою)! Нехай краще сидить над підручниками». На думку фахівців, різке відлучення підлітка від спорту навряд чи піде на користь успішності. Зате може призвести до серйозного внутрісімейного конфлікту. У розумінні багатьох батьків, тренування — річ другорядна, їх завжди можна заборонити, перервати, відкласти. Це не заняття в школі, яких не можна пропускати в жодному разі. Але підліток вважає інакше. Адже в секції в нього залишилися друзі, та й із тренером склалися теплі стосунки. І тут дорослі в односторонньому порядку вирішують позбавити його всього цього!

— Перш ніж приймати таке радикальне рішення, слід ще раз проаналізувати ситуацію, що склалася. Далеко не завжди в погіршенні шкільної успішності винне захоплення спортом. Передусім підрахуйте, скільки часу ваша дитина витрачає на тренування, — радить Ірина Нефедова. — Якщо старшокласник відвідує спортивну секцію двічі-тричі на тиждень, тренуючись там від півтори до трьох годин, то це навантаження цілком можна вважати оптимальним. І воно жодним чином не може негативно позначитися на навчанні. Швидше за все, причина низьких оцінок полягає в чомусь іншому. Можливо, підліток просто недостатньо організований або ж у нього відсутній інтерес до навчання. Тому обов’язково порадьтеся з класним керівником, шкільним психологом. Цілком можливо, вам удасться вирішити цю проблему, не жертвуючи заняттями спортом. Майте на увазі: у складному перехідному віці фізична активність необхідна підлітку для скидання агресії, зайвої енергії. Переривати тренування не варто навіть під час іспитів. До речі, у багатьох сім’ях ще за кілька місяців до цієї події перебудовують життя випускників, заявляючи: «Відклади все до останнього іспиту!» Це неправильний підхід. Не можна змінювати звичний, усталений режим дня — це тільки посилює стрес і дискомфорт, які відчуває школяр. Набагато ефективніше, якщо він житиме так само, як звик упродовж усього навчального року. Єдине, про що слід пам’ятати: знання найшвидше засвоюються з ранку й до обіду. Тому сидіти над підручниками найкраще саме в цей час. А ось пополудні мозок уже з труднощами засвоює інформацію, отже, ефективність такої підготовки невисока. Саме час вирушати на тренування. Гарненько попрацювавши фізично, підліток ляже спати спокійно, із впевненістю в завтрашньому дні і з хорошим настроєм зранку продовжить підготовку до іспитів.