ЯК НАВЧИТИ ГОСТИННОСТІ

Світовий досвід засвідчує: розвиток туризму неможливий без належного наукового і кадрового забезпечення. Це один із пріоритетів, на який орієнтує уряди країн світу Всесвітня туристична організація (ВТО). На жаль, в Україні кадрова проблема у цій галузі — одна з основних.

На базі Київського університету туризму, економіки і права відбувся міжнародний семінар, присвячений проблемам підготовки фахівців для туристичної сфери. Під час семінару обговорювалися найрізноманітніші навчальні плани і програми, розроблені провідними спеціалістами галузі з урахуванням досвіду навчальних закладів Німеччини, США, Греції, Росії, а також інших країн близького і далекого зарубіжжя. Сьогодні близько шістдесяти середніх та вищих навчальних закладів різних форм власності готують кадри для туристичної галузі. Про проблеми їхньої підготовки наша розмова з ректором університету, академіком УАПН Володимиром Федорченком.

— Система підготовки фахівців з туризму, що існувала донедавна, передбачала переважно лише підвищення кваліфікації її працівників, що саме по собі, за відсутності базової освіти, кадрових проблем не розв’язувало. Життя підтвердило необхідність створення галузевої системи підготовки, адже туристична діяльність — могутній чинник зростання економіки держави. До того ж процес підготовки спеціалістів для індустрії гостинності є органічною складовою сучасної системи освіти.

— Чи відбито у навчальних планах світовий досвід?

— Ознайомлюючись із ним, вивчаючи цей досвід, ми прагнутимемо трансформувати його в умовах нашої країни. Це надзвичайно важливо, оскільки в туристичній освіті ми практично робимо перші кроки.

— Але впродовж багатьох років ваш навчальний заклад підготував чимало різнопрофільних фахівців.

— Хоч як це дивно, однак досі підготовка спеціалістів для туристичної галузі та готельної справи велася за вісьмома напрямками. Це і географія, і зовнішньоекономічна діяльність та менеджмент, маркетинг, фізична культура і спорт і т. п. Нині все це сфокусовано безпосередньо в єдиному напрямі — туризмі...

Сьогодні вже затверджено 14 спеціалізацій, сюди ввійшли й ті, що існували раніше. Тепер можна захистити дисертацію за науковою спеціалізацією «туризм» і отримати стутність кандидата, поповнивши таким чином викладацько-педагогічний загін освітян туристичної галузі.

Для прикладу, у Німеччині зараз налічується близько 400 (!) тільки центрів професійної підготовки фахівців туристично-готельного бізнесу. Ми ж сьогодні говоримо про те, щоб у Києві створити хоча б один такий навчальний центр. Підкреслюю, один на всю Україну. Цю пропозицію вже внесено на розгляд Київміськради.

— Між вашим навчальним закладом і ЮНЕСКО існують тісні зв’язки…

—У нашому університеті за сприяння ООН створено кафедру ЮНЕСКО «Гуманітарна освіта та культурний туризм: за мир і розвиток». Кафедра виконуватиме різного роду проекти в рамках програм ЮНЕСКО, використовуватиме інтелектуальний та фінансовий потенціал цієї міжнародної авторитетної організації для розв’язання актуальних проблем освітянської науки і практики в Україні. Таким чином закладаються умови для того, щоб кваліфіковані вчені й дослідники з високим рівнем підготовки згодом поверталися до своїх країн.

Сучасна освіта має бути водночас і економічно ефективною, і гуманістично орієнтованою. До формування освітньої політики країни необхідно залучати широкі кола вчителів, викладачів, учнів, студентів, їхніх батьків.

— З ініціативи науковців вашого навчального закладу планується підготовка і випуск «Енциклопедії туризму»…

— Вже затверджено склад її головної редакційної ради, до якої увійшли відомі вчені, громадсько-політичні діячі, працівники культури, науки, освіти... Наш навчальний заклад видав невеличкий словник-довідник, а незабаром світ побачить енциклопедичний словник-довідник, який охоплюватиме приблизно 5000 термінів. Це й ляже в основу майбутнього видання. «Енциклопедію туризму» планується видати обсягом 170—190 друкованих аркушів. Вона представить туризм у політологічному, педагогічному, історичному, філософському, соціологічному, правознавчому, археологічному, релігієзнавчому, економічному, культурологічному, архітектурному, музеєзнавчому, мистецтвознавчому, краєзнавчому, етнографічному, демографічному, інформаційному та інших аспектах.