ЯК НАШІ РЯТУВАЛИ «ТІГРІС»

Минулого четверга у віці 87 років помер відомий норвезький мандрівник, дослідник і учений Тур Хейєрдал. Усесвітньо відомим він став 1947 року, коли для підтвердження своєї теорії початкового заселення островів Тихого океану проплив з екіпажем на плоту «Кон-Тікі» від Перу до Полінезії. Згодом Тур Хейєрдал здійснив кілька подібних експедицій: 1970 року на папірусному човні «Ра» від Африки до островів Центральної Америки, 1977—78 років на очеретяному човні «Тігріс» за маршрутом Ірак — Сомалі (по Індійському океану). Мета експедиції — довести, що давні шумери здійснювали далекі морські походи. Членом міжнародного екіпажу «Тігріса» був незмінний ведучий телевізійної програми «Клуб мандрівників», лікар Юрій Сенкевич. Автору цих рядків пощастило 1983 року на острові Сахалін зустрітися з Юрієм Олександровичем. Коли Сенкевич дізнався, що журналіст із Херсона, то передусім попросив: «Будете в Херсоні, за нагоди передавайте вітання вашому земляку, радисту суховантажу «Славськ» Роману Липському. Завдяки йому «Тігріс» було почуто і врятовано». На жаль, «по-гарячому» передати вітання не вдалося. За що ж Юрій Сенкевич, як, утім, і весь екіпаж «Тігріса» були так вдячні старшому радисту «Славська»?

Роман Липський з юних літ захопився радіоспортом (зв’язок на коротких хвилях) — відвідував радіоклуб «Електрон» при обласній станції юних техніків. По закінченні Херсонського морехідного училища торгового флоту пішов у «моря» радистом. «Тігріс» підтримував зв’язок на одному з короткохвильових радіоаматорських діапазонів. Переговори екіпажу ловили сила-силенна радіооператорів. Роман Липський не був винятком. У радіорубці «Славська» один із зв’язкових радіоприймачів був постійно налаштований на хвилю радіопередавача «Тігріса». Несподівано радіостанція мандрівників замовкла. Минає година, друга, третя — експедиції в ефірі не чути. З лихими передчуттями Роман проконтролював міжнародну частоту сигналу біди (600 метрів) і виявив ледве чутний сигнал «SOS», який подавав «Тігріс». Згодом стало відомо, що сигнал небезпеки передавався з допомогою вкрай малопотужного аварійного передавача (зв’язкова радіостанція вийшла з ладу). За інструкцією, про прийнятий сигнал небезпеки було повідомлено капітану. А далі інформація пішла по ланцюжку (як мало бути за радянських часів) аж до МЗС СРСР. І ось із Москви надійшло «добро» на порятунок «Тігріса». «Славськ» змінив курс... Виявилося, що «Тігріс» втратив управління й остійність, вітром його несло на рифи. З великими труднощами морякам «Славська» вдалося завести буксирувальний трос і на малій швидкості (3 вузли) транспортувати «Тігріс» до берега. Роман Липський брав особисту участь у наданні допомоги екіпажеві очеретяного судна, неодноразово бував на його хиткій палубі з фотоапаратом у руках. Радянські моряки безплатно доставили «Тігріс» на ремонт до островів Бахрейну. Невдовзі експедиція продовжила свій небезпечний шлях.

Так сталося, коли «Тігріс» боровся з океанськими хвилями, «Славськ» стояв під розвантаженням у Херсонському морському порту. Одного разу Роман зайшов у радіоклуб «Електрон». Його керівник, майстер спорту СРСР з радіоспорту Микола Задорожний каже: «Тігріс» зараз в ефірі, працює Сенкевич, але радіоаматорам не відповідає (зв’язатися з експедицією було захоплююче і престижно. — Прим. автора). Може, ти спробуєш». Роман бере мікрофон у руки і прямо (без позивного): «Юрію Олександровичу, вас кличе Роман Липський». У відповідь: «Чую тебе, Ромо. Як ти там?» А в кінці розмови: «Привіт тобі від Тура!» Через п’ять місяців «Тігріс» досяг африканських берегів Джібуті. Експедиція завершилася.