Підтримати
Інфраструктура Краматорська - як у райцентрі. Серед будинків пастельних кольорів незвично людно. Відчуття жвавості посилюють активна робота комунальників та асфальтування доріг. Подекуди на вулицях міста чути англійську. Після того як сюди переїхала Донецька обладміністрація, тут облаштувалася низка міжнародних організацій.
Нацстратегія з прав людини зобов'язала уряд інтегрувати переселенців у громади. Оцінюючи інтеграцію мігрантів і внутрішньо переміщених осіб, фахівці аналізують, наскільки їхня поведінка наближається до поведінки місцевих за різними показниками, зокрема за розміром заробітної плати, ймовірністю знайти роботу, користуванням соціальною допомогою, частотою спілкування із сусідами, участю у виборах, наявністю власного чи орендованого житла. Ми відвідуємо Краматорськ, аби зрозуміти, як місто працює з переселенцями.
Краматорськ пережив окупацію незаконним збройним формуванням Донеччини. Протягом трьох місяців краматорці жили під владою "ДНР". За цей час, як повідомляє Нацполіція України, у місті через бої загинула 31 цивільна людина. Нині у Краматорську спокійно. Лінія розмежування - приблизно за сто кілометрів. Тут не почуєш пострілів чи вибухів.
Окрім 200 тисяч місцевих мешканців, у Краматорську офіційно зареєстровано 47 тисяч переселенців. Але, за оцінками радника МінТОТ Олександра Ворожка, у самому місті їх близько семи тисяч. Усі інші громадяни зареєструвались у Краматорську, щоб мати змогу отримувати пенсії. У міській раді наводять дані про 26 тисяч зареєстрованих переселенців-пенсіонерів, і лише 14 тисяч з них отримують пенсію.
Після того як місто набуло обласного значення, оренда нерухомості тут подорожчала. Тепер квартири в Краматорську коштують від трьох тисяч гривень. "Поряд із невідповідною заробітною платою - це одна з причин, чому українці повертаються на окуповані території", - каже Олександр Ворожко.
Про відсутність житла як найголовнішу проблему для переселенців у місті говорить і заступник голови Краматорська Юрій Люлька: "Місто за своїми бюджетними можливостями не спроможне забезпечити переселенців житлом. Для цього потрібна державна програма, а її немає або вона не працює".
В Україні для переселенців та учасників ООС є така програма. "Доступне житло" відшкодовує при купівлі помешкання до 50% його вартості. Але для цієї програми на 2018-й і 2019 роки в держбюджет заклали всього по 100 млн гривень. На цю суму до кінця 2018 року допомогу отримали усього 300 родин. Тоді як за даними Держмолодьжитла, на участь у програмі по всій країні зареєструвалися понад дев'ять тисяч громадян. 70% з них - родини ВПО. Влада так і не дослухалася до вимог переселенців, які 2018-го пікетували Кабмін з вимогою збільшити фінансування програми до 900 млн гривень.
Частково житлове питання місцева влада намагається вирішити за рахунок коштів ЄС. Місто отримало грант - 1,85 млн євро. Із цієї суми влада витратила кошти на заміну системи очищення води гіпохлоритом натрію і на навчання 172 переселенців з метою адаптувати їх до місцевого ринку праці. У міській раді кажуть, що переселенців навчали ведення бухгалтерського обліку (30 людей), основ реабілітації та оздоровчого масажу (20), бізнес-планування, підприємницької діяльності (40), керування проектами (10). Крім цього, вивчили на кравців (8), перукарів (20), візажистів (10) і майстрів нігтьового сервісу (15).
Водночас із гранта ЄС 1,1 млн євро Краматорськ витратив на реконструкцію трьох гуртожитків для найуразливіших переселенців.
Місцева влада щойно завершила роботи в раніше законсервованому гуртожитку на вулиці Уральського, 5. Його переобладнали на малосімейні квартири. У кожній є санвузол, кухня і одна кімната. На першому поверсі дві квартири облаштували для людей з інвалідністю.
Міська комісія за участі громадськості приймає документи від охочих і ухвалює рішення про тимчасове надання соціального житла сім'ям переселенців. На таку квартиру можуть претендувати сім'ї, де дохід на одного члена сім'ї менший за прожитковий мінімум.
"Комісія заселила близько 230 людей. Вона не схвалила лише 10% від поданих заяв, бо дохід сімей дозволяв їм орендувати помешкання в місті самостійно. Переселенець здавав довідку від міграційної служби про перетин кордонів, з якої видно, де людина перебуває більше - на підконтрольній чи на окупованій території.
Крім цього, переселенці подають довідку про доходи, довідку з реєстру прав нерухомості, щоб комісія побачила, чи є житло в родини на підконтрольній території", - каже керівниця грантового проекту ЄС "Забезпечення житловими умовами найбільш вразливих ВПО та жителів Краматорська, які опинились під впливом конфлікту" Наталя Капуста. З мешканцями гуртожитку укладають договори на півроку. У міській раді запевняють, що переселенці можуть продовжити договір, якщо підтвердять своє фінансове становище. Комунальні послуги вони оплачують самостійно. Але на всіх соціальних квартир не вистачить, бо всього їх у трьох гуртожитках - 85.
Такі гуртожитки мають бути першою допомогою для переселенців, а самі вони повинні знайти роботу й інтегруватись у громаду, вважає місцевий журналіст та координатор Центру громадського контролю "Дій-Краматорськ" Андрій Романенко: "Складна ситуація з інтеграцією у Святогірську.
Там у пансіонати розселили переселенців, а благодійні організації возили їм їжу. Часто такі поселення перетворюються на гетто: люди не хочуть з них виїжджати, працевлаштовуватися і розвиватися". Переселенці отримують від держави адресну допомогу залежно від того, чи повнолітня людина і чи працевлаштована. Ті, хто працює, і діти - 442 грн, пенсіонери - 1000.
Працевлаштування
Значна частина мешканців у місті не поспішає офіційно працевлаштовуватися, покладаючись на допомогу від держави. "У місті немає проблем з роботою, - розповідає Андрій Романенко. - Є люди, які зареєстровані на біржі праці і при цьому неофіційно заробляють близько п'яти тисяч гривень. Вони так роблять, щоб отримати субсидію та інші види допомоги від держави".
У Краматорському центрі зайнятості не виокремлюють статистики працевлаштування переселенців через їхню мобільність. 6 грудня 2018-го на облік стали 20 переселенців, але водночас 30 анулювали свої довідки ВПО, переїхавши до іншого населеного пункту.
У центрі зайнятості кажуть, що роботи вистачає. Щодня в базі центру - понад 400 вакансій, а підприємства в будь-якій промисловості переживають кадровий голод.
Підприємствам у місті потрібні висококваліфіковані фахівці, пояснює заступниця міського голови з питань фінансів та економіки Світлана Ніконенко: "Аналіз ринку праці показав, що запитувані спеціальності вимагають тривалого професійного навчання. До прикладу: у машино-будівній індустрії потрібні слюсарі. Тому короткостроковими курсами потреб роботодавців не задовольниш".
За словами співробітників центру, підтримувати переселенців додатковими пільгами під час працевлаштування зобов'язує закон про зайнятість. Так, наприклад, роботодавець має право на компенсацію зарплати, якщо прийме на роботу переселенця. Якщо ж центру зайнятості вдалося знайти вакансію в іншому місті, то переселенцеві оплатять переїзд. Окрім цього, центр компенсує вартість медичної комісії та підвищення кваліфікації.
За даними 11 раунду Всеукраїнського опитування переселенців, яке провела МОМ, 87% ВПО заявили про труднощі з пошуком роботи. Найчастіше вони згадували нестачу вакансій загалом (69%) і низьку заробітну плату на пропонованих вакансіях (57%).
Успішний досвід бізнесменів
Олександр Ворожко говорить про патерналістські настрої як місцевого населення, так і переселенців. Люди не хочуть створювати бізнес і використовують першу ж можливість виїхати на заробітки за кордон. Утім, у міській раді відзначають розквіт малого бізнесу. Запевняють, що в Краматорську вже складно орендувати приміщення для підприємств.
Ветеран АТО і переселенець з Донецька Сергій Свириденко щодня виробляє 30 кг м'ясних та сирних смаколиків. Для свого підприємства в селі Іванопілля на Донеччині чоловік отримав бізнес-грант - 500 тис. грн від облдержадміністрації в межах програми "Український донецький куркуль". Ця програма, яка діє лише на Донеччині, - австрійський досвід. У такий спосіб в області підтримують малий бізнес, який виробляє товари і надає послуги. Щоб бюджетні кошти використовувались ефективно і підприємець був зацікавлений в успіху проекту, він обов'язково має його співфінансувати. За перші вісім місяців 2018 року конкурсна комісія програми розглянула 251 проект на загальну суму 108,5 млн гривень.
У Сергія Свириденка працюють три робітники, але серед них немає переселенців. Відповідаючи на запитання про причини, він каже про небажання людей працевлаштовуватись і сумлінно працювати: "Мені потрібен помічник на сироварні й іще одна доярка, але мешканці неохоче йдуть на роботу. Я сам сім років був трудовим мігрантом у Португалії і переконаний - працьовиті люди давно вже виїхали за кордон, а тут багато тих, хто не хоче працювати. Хтось отримує допомогу по безробіттю, субсидію на комунальні послуги. Хтось щасливий отримувати три тисячі гривень і не працювати. Таких у нас багато. Усе це ще від СРСР".
З ним погоджується й Артур Баранов, який виїхав з окупованого Алчевська Луганської області і продає в Краматорську будівельні матеріали: "У мене на підприємстві є місцеві, які отримують три тисячі гривень, а є й ті, хто в чотири рази більше. Вони працюють поряд, але переконати таку людину відмовитися від держдопомоги і самостійно заробляти більші гроші - складно". На підприємстві Баранова працюють 26 людей, десять з них - переселенці з Алчевська, Горлівки й Донецька. Бізнесмен наголошує, що переселенці на його підприємстві - одні з найкращих працівників: "Ті, хто приїхав з окупованих територій, кажуть, що треба триматися. Лихо дає їм імпульс для розвитку. Але через те що в державі немає ефективної програми, яка б вирішила житлове питання, і через дорогу оренду квартир на окупованій території лишилося багато колишніх співробітників. А їх хотілося б забрати на роботу".
Сергій Свириденко думав, що окупація триватиме до двох місяців і навіть не вивіз із собою речей, які коштують дуже недешево. Тепер він вважає, що окупація триватиме, доки в регіон не введуть миротворців ООН на умовах України або допоки не "розвалиться імперія зла".
За даними опитування МОМ, близько двох третин (62%) ВПО сказали, що перебувають у нинішньому місці проживання понад три роки. 38% респондентів заявили, що навіть після врегулювання конфлікту не збираються повертатися додому. Частка таких людей у Київській, Чернігівській, Волинській та Чернівецькій областях становить 60% і більше. Кількість ВПО, які хочуть повернутися додому після врегулювання конфлікту, за останній рік зменшилася на 8%: з 32% у вересні 2017-го до 24% у вересні 2018-го.
Психологічна допомога, медицина, освіта
У Краматорську немає міських програм психологічної реабілітації внутрішньо переміщених людей. У міській раді кажуть, що переселенці "вже втікають від психологічної допомоги".
"Її особливо було багато в місті у 2016-2017 роках. Але люди кажуть, що нам потрібна істотніша допомога, ніж із кимось поспілкуватися", - коментує Наталя Капуста. У місті також діє Центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, який супроводжує родини, що опинились у складних життєвих обставинах. Психологи центру надають безоплатну психологічну допомогу. Його співробітники навіть допомагають збирати документи для адмінпроцедур, якщо переселенці з якихось причин не можуть самі їх зібрати.
Крім цього, у міськраді кажуть, що жодних обмежень немає для ВПО в користуванні медичними та освітніми послугами. Переселенці, як і будь-які інші громадяни, мають право на освіту та охорону здоров'я. "Я сам переселенець, мій син вчиться в школі тут,- каже Юрій Люлька. - У кожній школі з дітьми переселенців працюють психологи. У закладів охорони здоров'я міста - велике навантаження. Краматорськ посідає перше місце в області за використанням коштів на охорону здоров'я".
"Державний бюджет у своїй субвенції не враховує кількості переселенців, тому місто бере на себе навантаження з фінансування витрат на медицину", - додає Світлана Ніконенко.
Водночас, хваляться у міськраді, якщо згідно з українським законодавством у школах безоплатно годують учнів перших-четвертих класів і дітей з малозабезпечених сімей, то в Краматорську до цього списку додали ще й усіх дітей-переселенців.
Без права вибору
Оксана Муравльова за освітою вчителька української мови. Через бойові дії в серпні 2014 року жінка разом із чоловіком виїхала з Ясинуватої. У Краматорську в розмовному клубі "Файно" вона тепер безоплатно навчає всіх охочих української мови і вишиває обереги-вишиванки для військових ООС. Нарікає, що в переселенців немає права голосу на місцевих виборах: "Я і мій чоловік навіть подавали до суду. Він родом з Краматорська, 18 років тому поїхав з міста, а 2014-го знову повернулися сюди. Було образливо, коли ми не могли обирати мера міста".
"Коли громадські організації порушували питання про право голосу для переселенців, то політичні актори в Україні звинувачували їх у тому, що вони працюють в інтересах Росії, - згадує голова правління Громадської мережі "ОПОРА" Ольга Айвазовська. - Вони наголошували, що переселенці не настільки патріотичні, щоб їм надавати право голосу на місцевих та парламентських виборах у межах одномандатних мажоритарних округів".
Розв'язати проблему з виборчими правами переселенців та трудових мігрантів має законопроект №6240. Але він з 3 березня 2017 року в профільному комітеті з питань правової політики і правосуддя.
"Протягом лише 2018 року комітет збирався аж вісім разів і так і не розглянув законопроекту, який забезпечив би переселенців виборчими правами", - нарікає Ольга. Водночас вона нагадала про 22-й Керівний принцип ООН з питань внутрішнього переміщення, яким заборонено дискримінувати переселенців під час реалізації права голосу та участі у веденні державних і господарських справ.
Невирішеність питання виборчих прав суперечить думці українців. Так, за даними другого соціологічного дослідження "Що українці знають і думають про права людини: оцінка змін", яке провів фонд "Демократичні ініціативи", 63% українців виступають проти дискримінації переселенців.
Керівник аналітичного напряму в Українській Гельсінській спілці з прав людини Олег Мартиненко розповідає, що його організація зустрічалася з переселенцями в різних містах, і повсюдно люди впевнені в тому, що влада не пускає їх на вибори через те, що вони голосуватимуть за тих кандидатів, які обстоюють інтереси переселенців: "У Дніпрі переселенці казали, що їх неможливо гречкою підкупити на виборах, тому що вони злі на народних депутатів. Депутати це знають і не хочуть надати їм право голосу на виборах".
За словами юриста Регіонального центру з прав людини Сергія Зайця, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) об'єднав у єдину справу заяви українців з окупованого Криму й Донбасу, яких позбавили виборчих прав. Суд у Страсбурзі додаватиме до цієї справи й інші заяви, якщо ті будуть визнані прийнятними.
Негативна міграція
Українські правозахисники відзначають, що Верховна Рада не приділяє належної уваги нагальним питанням переселенців. Активісти громадських організацій, що опікуються їхніми правами, скептично ставляться до перспектив розв'язання найгостріших проблем переселенців у 2019 році. У парламенті зареєстровано понад десяток законопроектів, ухвалення і виконання яких можуть поліпшити життя ВПО і громадян України, які лишилися на окупованих територіях.
Адвокаційна менеджерка Центру інформації про права людини Альона Луньова називає найнагальніші і найважливіші законопроекти: проект закону про забезпечення виплати пенсій - №6692 і законопроект про реалізацію виборчих прав переселенців на місцевих виборах - №6240. Але документи поки що без руху, і навряд чи найближчим часом ситуація зміниться.
"Коаліція організацій має свою дорожню карту законопроектів, які ми просуваємо або, навпаки, закликаємо відхилити. Ми усвідомлюємо, що перед виборами цих питань не порушуватимуть, тому цього року ще більше активізували нашу роботу з міністерствами та службами, які своїми рішеннями можуть полегшувати життя постраждалим від збройного конфлікту", - каже Альона Луньова. Вона переконана, що одне з перших завдань влади - змінити систему отримання соціальних виплат для переселенців. Ідеться насамперед про зміну або скасування постанови Кабміну №365, частину якої правозахисники визнали дискримінаційною. Норму цієї постанови про перевірку помешкань переселенців досі використовують навіть після рішення суду.
"Ми виступаємо за повне скасування перевірок місць проживання переселенців - тобто за забезпечення отримання ними соціальних виплат і пенсій нарівні з іншими громадянами України. Крім того, вважаємо, що в разі, якщо переселенець уже інтегрувався, придбав житло, вона або він повинен мати змогу відмовитися від довідки про взяття на облік ВПО без жодних наслідків для отримання соціальних виплат чи пенсії. Для цих змін достатньо внести правки до постанов Кабміну та до постанови правління Пенсійного фонду. І тоді ми не тільки забезпечимо недискримінаційний порядок отримання виплат переселенцями, а й зможемо організовувати виплати пенсій мешканцям окупованих територій, не вимагаючи від них довідки ВПО", - пояснює Альона Луньова.
Правозахисниця відзначає важливість, зокрема, розробки механізму компенсації вартості пошкодженого і зруйнованого внаслідок конфлікту майна, запровадження адмінпроцедури реєстрації фактів народження та смерті на окупованих територіях, спрощення процедур отримання паспорта громадянина України для переселенців і мешканців окупованих територій. Частину цих питань може вирішити уряд, а частину - парламент.
У вирішенні питань переселенців влада має орієнтуватися на практику ЄСПЛ, який неодноразово розглядав спори про їхні права. У цьому переконана директорка Українського інституту з прав людини Валерія Лутковська: "Правова позиція суду в Страсбурзі не змінюється протягом багатьох років. Він розглядав справи з Грузії, Азербайджану, Вірменії. Суд розглядав справу проти Сербії, у якій ця країна, як і Україна, казала, що не може виплачувати пенсії переселенцям. ЄСПЛ сказав: "Вибачте, але це маневр. Людина протягом свого життя сплачувала кошти у Пенсійний фонд, а відтак має право отримувати пенсію. Тим більше що це не заборонено сербським законодавством, як сьогодні й українським. Якщо ви не можете придумати механізм виплати пенсій - це ваша проблема. Але пенсії мають виплачуватися".
Експерти вказують, що нові виклики та погіршення економічного становища спонукають українців мігрувати з країни. За два роки 2,7 мільйона громадян виїхали з України. Ці дані наводить завідувач сектору міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ Олексій Позняк. Однак, вказує експерт, крім збільшення кількості тих, хто виїжджає з України, їхня міграція набула негативної тенденції. Якщо раніше українці виїжджали за кордон на заробітки тимчасово, то тепер - цілими родинами, з метою залишитися там назавжди. Фахівцям складно виміряти, скільки загалом громадян повернулося на Батьківщину, але вони вказують, що кількість грошових переказів у Україну з роками зменшується.
"Очевидно, влада недостатньо реагує на виклики в країні, а отже має зробити все можливе, щоб подолати негативні тенденції міграції", - наголошує Олексій Позняк.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google