ВСЯКА ВСЯЧИНА

Рецепт нещасливого шлюбу:
«тихий» чоловік і «голосна» дружина

Психологи з Техаського університету в Остині вже не перший рік вивчають, як комбінація стилів спілкування подружжя впливає на їхні взаємини. Зокрема, учені розробили набір питань, які вимірюють рівень відкритості прояву почуттів і балакучості, і протестували з його допомогою кілька сотень подружніх пар. Одночасно учасники опитування давали оцінку своїй вдоволеності шлюбом. Виявилося, що найщасливішими були пари, в яких рівень спілкування обох приблизно однаковий, хоч яким би він був. А найнещасливішими є пари, де дружина висловлює свої почуття і думки вільно й відкрито, а чоловік — непробивний мовчун.

Учені вважають, що мовчазність чоловіків швидше за все пояснюється сором’язливістю. На початку стосунків з ініціативною і говіркою жінкою «тихий» чоловік дуже цінує її комунікаційні таланти — адже, проявляючи їх, вона тим самим знімає з нього відповідальність за те, що він має її розважати. Однак згодом «тихий» чоловік починає втомлюватися від «гучної» жінки й дедалі більше заглиблюється в себе. Його партнерка намагається розбуркати його і робить це дедалі наполегливіше й гучніше. Спіраль взаємного невдоволення і психологічного дискомфорту закручується... Цікаво, що в парах, які складаються з мовчазної дружини і балакучого чоловіка, описаний процес роз’єднання спостерігається значно рідше.

Тим часом психологи не вважають пари «тихий» чоловік — «гучна» жінка безнадійними. Хоча звичайний психотерапевтичний підхід, що описується формулою «давай усе спокійно обговоримо», у таких парах і справді працює не дуже ефективно. Поради психологів учасникам таких шлюбів: «тихому» чоловіку треба зрозуміти, що дружина не вміє читати його думки, і тому йому нічого не залишається, крім як висловлювати їх уголос, а «гучній» жінці треба усвідомити, що чоловіку необхідні довші паузи в її монологах, під час яких він може вставити і своє слово.

Увага: в машині діти

У Великобританії провели опитування молодих матерів, котрі разом із дітьми їздять у своїх справах в автомобілі. З’ясувалося: під час таких поїздок жінки-водії дуже часто переживають сильний стрес, причина якого — їхні улюблені кровиночки. 30% малюків під час руху сперечаються з матусею з того чи іншого приводу, 21% влаштовують метушню і навіть б’ються, 10% намагаються понатискати на різноманітні кнопочки тощо. У результаті 79% мам за кермом безперестанку відвертають увагу від дороги, а 60% перевищують швидкість.

Отож англійські вчені настійно рекомендують брати дітей у поїздки якомога рідше.

Учені створили формулу кохання!

Американські вчені змогли створити формулу щасливого кохання. Спеціальний розрахунок показує з високим рівнем імовірності, яка з закоханих пар житиме довго й щасливо, а яку в недалекому майбутньому очікують сварка й розлука. Експериментальну базу для дослідження становили 500 людей, які нещодавно познайомилися. Підраховано кількість поцілунків за добу, а також тривалість статевого акту.

Потім нескладна формула дозволяла підрахувати, що приблизно шість поцілунків і 12 хвилин кохання в день здатні продовжити навіть найнестійкіший союз.

Розмаїття фізичних управ —
це не тільки засіб від нудьги...

...А й запорука того, що ви не облишите ними займатися. Про це свідчать результати експерименту, проведеного над групою добровольців у Флоридському університеті. Ті його учасники, котрі змінювали вид фізичної активності, а також порядок та інтенсивність управ не рідше, аніж раз на два тижні, демонстрували більшу витривалість, зазнавали менше травм і в цілому отримували більше задоволення від процесу, аніж ті, хто суворо дотримувався обраної схеми.

Малюків слід хвалити не за здібності,
а за старання

Загальновідомо, що позитивний відгук батьків на шкільні успіхи підвищує зацікавленість дітей у навчанні. Психологи з Колумбійського університету вирішили з’ясувати, яка саме похвала найбільш корисна. З цією метою вони запропонували п’ятикласникам, розділивши їх на три групи, розв’язати математичну задачу. Учасників першої групи хвалили за те, що вони «розумні», другої — за те, що вони «дуже постаралися», а третіх — просто за те, що вони добре впоралися із завданням. Потім усім дітям дали іншу задачу, причому цього разу усім було сказано, що вони розв’язали її значно гірше, аніж першу. Виявилося, що діти, котрих спочатку хвалили за те, як вони постаралися, охочіше брали аналогічні завдання додому, щоб попрактикуватися, частіше говорили, що розв’язувати такі задачі їм подобається, і показували кращі результати в наступних тестах.

Діти, яких хвалили за розум, проявили найнижчу стійкість до «невдачі». Вони з меншою охотою продовжували брати участь в експерименті, демонстрували результати нижчі від свого звичайного рівня і частіше прибріхували, коли однокласники запитували їх про отримані оцінки. Коментуючи результати експерименту, психологи підкреслюють, що діти, яких хвалять за вроджені риси, починають оцінювати себе за своїми досягненнями, і це робить їх дуже вразливими — будь-яка, навіть найменша невдача сприймається ними як підтвердження власної неспроможності.