Вчимося? Наука нам у поміч

Традиційні підходи до організації навчального процесу побудовані на здоровому глузді, закріплені досвідом поколінь і здаються очевидними. Останнім часом за них узялися когнітивні психологи (вивчають пізнавальні процеси людської свідомості), які для початку вирішили перевірити ефективність усталених уже рішень. Як це буває, результати досліджень викрили одні з них і підкріпили інші. Головне ж, з’ясувалися нові, часто контрінтуїтивні техніки (само)навчання, які можуть допомогти не тільки школярам та їхнім батькам, а й людям будь-якого віку і становища, від студентів до пенсіонерів, хоч би який предмет вони вивчали.

Несподівана користь зовнішніх перешкод

Типові вимоги до місця для виконання уроків - воно має бути тихим і спокійним, щоб ніщо не відволікало від занять. Дослідження, однак, показали: якщо вивчати щось нове як мінімум у двох різних місцях, за умови, що хоча б одне із цих місць відволікає, вивчене зберігається в пам’яті значно довше й краще, ніж якщо навчання відбувається в тиші й спокої.

У класичному експерименті, вперше поставленому ще в 70-х роках минулого століття, двом групам учнів давали завдання вивчити набір нових іноземних слів за два заняття. Перша група обидва рази займалася в одній тій самій добре ізольованій кімнаті, а друга у двох різних: першого разу в ізольованій, а вдруге - в кімнаті з великими незавішеними вікнами, які виходять у шумний двір. Дивно, але факт: кращі результати показали ті, хто займався у двох різних кімнатах, включаючи шумну і з відволіканнями, - вони запам’ятали чи не вдвічі більше слів, ніж ті, хто обидва рази перебував у тиші й спокої.

У чому тут річ? Щоб відповісти на це запитання, треба згадати, що процес навчання - це не механічне вкладання нових знань на мозкову полицю. Щоб якась інформація залишилася в голові, мозок створює асоціації між тим, що він спеціально вивчає, та сигналами, які йдуть від середовища - як усвідомленими, так і неусвідомленими. І що більше такої зовнішньої ментальної кострубатості й зачіпок, то міцніше засяде в мозку інформація, яка надходить на їхньому тлі. На фізіологічному рівні можна сказати, що множинні асоціації допомагають досліджуваній інформації створити більше нейронних зв’язків.

Практичні висновки звідси можуть бути різними і залежать від конкретних обставин учнів та їхніх сімей. Навряд чи варто відмовлятися від організації тихого й рутинного місця для уроків і читання. Це річ корисна, особливо для першого знайомства з досліджуваним матеріалом. Але не менш важливо організувати можливість повторення досліджуваного матеріалу у нестандартному середовищі. Наприклад на спільній прогулянці з татом або очікуючи молодшу сестру з тренування.

Замість штучних типологій - різноманітність контексту для всіх

Нинішня мода на розкладання людей по поличках, від гороскопів до соціоніки, на рівні теорій навчання виражається зазвичай у розподілі людей на візуалів і аудіалів або на
право- і лівопівкульних з таким обґрунтуванням, що до кожної із цих груп потрібен свій специфічний підхід: для аудіалів краще працює текст і звук, для візуалів - картинки й мультики, для лівопівкульних - логічні побудови, а для правопівкульних - художні образи.

Усе це звучить наукоподібно і набуває популярності серед батьків і навіть учителів. Тим часом метааналіз багатьох (понад сімдесяти!) досліджень на цю тему виявив нуль доказів на користь такого роздільного підходу до навчання. Хоч би як ми відрізнялися одне від одного, для успішного освоєння нового матеріалу всім нам потрібно одне й те саме: різноманітність контексту, в якому цей матеріал нам подається.

Простіше кажучи, всім потрібні і слова, і картинки, і логіка, і образи. Що багатший і цікавіший контекст, який супроводжує досліджуваний предмет, то легше він засвоюється, а от процес витіснення отриманих у такий спосіб знань (забування вивченого), навпаки, уповільнюється.

У цьому сенсі добре працює комбінація різних типів матеріалу, досліджуваного за один раз. Наприклад, коли заняття іноземною мовою містить у собі і вивчення нових слів, і читання, і розмовні навички. Цей корисний трюк більше стосується не домашніх завдань (тут уже що задали, те й доводиться виконувати), а організації навчального процесу в школі. І, загалом кажучи, у багатьох дисциплінах цей підхід уже використовується. Зокрема, саме так традиційно тренуються музиканти і спортсмени: за одне тренування виконують багато різних вправ.

Кластерний підхід замість лінійного

Існуюча парадигма навчання передбачає лінійне просування вперед: взяли тему, вивчили, повторили, перевірили й пішли далі. Виявилося, що краще працює кластерна стратегія навчання, коли в кожен окремий період часу вивчається не одна конкретна тема, а серія різних, але близьких тем.

Поясню на прикладі. В одному з досліджень групу четвертокласників навчали чотирьох способів обчислення площі бічної поверхні призми. Половина з них вчилася за типовою послідовною схемою: спочатку виводилася і закріплювалася з допомогою вправ одна формула, після її освоєння переходили до другої і так далі. Другій половині учнів подали всі чотири формули відразу, і вони вирішували задачки з їх застосуванням упереміш.

Результати тесту, проведеного наступного дня, показали, що учні, які навчалися за змішаною методикою, показали набагато кращі результати: 77% правильних розв’язків порівняно із 38% у тих, кого навчали послідовно. Схожі результати вийшли і в аналогічних експериментах з дітьми іншого віку, які вивчали інші предмети, і з дорослими теж.

У чому тут річ? Та в тому, що коли люди отримують низку завдань одного типу, та ще й відразу ж після того, як їх навчили найкраще розв’язувати ці завдання, вони знають стратегію розв’язку, ще не розпочавши його. Оскільки їм не треба вибирати, яку формулу застосувати, то розв’язок практично не залишає слідів у голові. При змішаному підході для розв’язання кожного тренувального прикладу доводиться вибирати, яка формула підійде краще, - отже, треба думати й робити свідомий вибір так само, як на справжньому іспиті.

Схожі результати показали експерименти з навчання інтуїтивно-естетичних речей. В одному з них люди пенсійного віку, які бажають заповнити прогалини в художній освіті, вчилися визначати індивідуальні стилі 12 не знайомих їм художників. Результати істотно поліпшувалися, якщо вони розглядали картини всіх художників відразу - порівняно зі сценарієм, коли роботи кожного художника розглядали й вивчали по черзі.

Забудькуватість - подруга пам’яті

Важливим доповненням до кластерного підходу є принцип інтервальності - повернення до вже пройденого матеріалу через невеликий, але досить відчутний проміжок часу. Приміром, якщо займатися якоюсь темою годину сьогодні, а потім іще годину через тиждень, то в підсумку в пам’яті залишиться значно більше інформації і вона запам’ятається міцніше, ніж якщо присвятити цій темі дві години поспіль і більше до неї не повертатися.

Незважаючи на те що цей ефект виявився вже в десятках різних експериментів, ніхто поки що не може його до ладу пояснити. Робоча гіпотеза будується на припущенні, що коли мозок повторно зустрічається з інформацією, яку він «знав, але забув», процес її опанування відбувається на вже підготовленому ґрунті, що складається зі шматочків інформації, які зачепилися в мозку першого разу. Ці шматочки закріплюються ще дужче, плюс до них додаються пропущені першого разу знання. Виходить, що наша забудькуватість допомагає нам краще запам’ятовувати.

Слід зауважити, що принцип інтервальності суперечить популярній методиці інтенсивного й глибокого занурення в досліджуваний предмет. Ця методика може привести до успіху - але, як правило, досить короткочасного. Наприклад, якщо завтра треба скласти іспит з незнайомого предмета, то хочеш чи ні, а сьогодні необхідно поринути в його вивчення з головою. Погано те, що через тиждень-другий від вивченого мало що залишиться. Але якщо ми хочемо, щоб вивчене залишалося при нас і допомагало нам у нашому житті та роботі, то краще гнатися не за глибиною занурень, а за їх повторюваністю.

До слова, ще одна гіпотеза, що пояснює ефективність принципу інтервальності, побудована на метафорі складання речей у валізу. Інтенсивне занурення в цьому сенсі схоже на поспішне запихання всього, що потрапить під руку, за один раз, а принцип інтервальності - на ітераційний процес, при якому частину речей кладуть, потім виймають, складають по-іншому і додають до них нові. У результаті валізу складено більш систематично, і в ній елементарно більше вміщається.

Найкращий учитель - іспит

Мало хто любить контрольні роботи, іспити й тести (написала б «ніхто не любить», але знаю, що бувають дуже нетипові люди). Проте ці інтелектуальні тортури дуже корисні для процесу навчання. І не стільки з огляду на свою пряму мету - з’ясувати рівень знань, скільки з огляду на те, що процес такого з’ясування сам по собі допомагає краще запам’ятати здаваний матеріал.

Користь від іспиту в цьому сенсі навіть перевищує ту, що дає повторне заняття (пам’ятаєте принцип інтервальності?), особливо якщо порівнювати результати пізніше ніж через тиждень. І закономірність тут така, що чим важчим здавався нам іспит, тим більшу отримано від нього користь. Тому, якщо ми хочемо засвоїти щось якнайкраще, і при цьому нас не мучать зайвими тестами в школі (інституті), є сенс улаштовувати домашнє (само)екзаменування.

Причина ефекту іспиту пов’язана з тим, що коли ми відповідаємо на запитання або розв’язуємо задачі, мозок не просто дістає потрібну нам інформацію з чарунки, а й одночасно міняє спосіб зберігання цієї інформації, забезпечуючи зручніший доступ до неї наступного разу.

Як бачимо, описані вище техніки успішного навчання - альтернативне середовище для занять, змішаний контекст, кластерний підхід, принцип інтервальності та регулярне (само)екзаменування - відрізняються від традиційних підходів до організації навчання тим, що є науково обґрунтованими та перевіреними експериментально. Вони були сформульовані не вчора, але, на жаль, поки що слабко впроваджуються в щоденну практику сім’ї і школи навіть у США, де про них давно пишуть і говорять. Нічого не вдієш, людям важко розпрощатися зі звичними забобонами, навіть коли сотні вчених стверджуватимуть, що вони хибні...