«ВКонтакте» із суспільством: варіанти «норми»

16 березня, 2012, 16:40 Роздрукувати Bипуск № 10, 16 березня-23 березня 2012р.
Відправити
Відправити

Слідами миколаївської трагедії.

Моторошна історія 19-літньої дівчини з Миколаєва, яку три ґвалтівники спочатку намагалися задушити, а потім живцем спалити, облетіла цього тижня всі ЗМІ. Трагедія привернула загальну увагу й зачепила за живе багатьох ще й тому, що, незважаючи на показання жертви, яка дивом вижила, її катів, серед яких виявилися діти «непростих» батьків, невдовзі по затриманні відпустили. І лише після бурхливого протесту миколаївців та погроз учинити самосуд злочинці опинилися в СІЗО.

Ми спеціально не торкатимемося тут правового аспекту. Про вибірковість права в Україні - вседозволеність і безкарність для одних та обов’язковість дотримання законів для інших - сказано чимало. Поговоримо про інше.

У ці дні в Інтернеті легко можна знайти відео, зняте під час дачі показань одним зі злочинців, на якому він відчужено й буденно, не пропускаючи деталей, розповідає про свої звірства. Від цієї доволі гладкої й грамотної мови, спокійного голосу стає особливо моторошно. Під відеосюжетом, розміщеним на одному з інформаційних ресурсів, - коментар відвідувача: «...Увімкнув це відео. Подивився. Покурив. Подумав... Може, зараз скажу страшну річ. Ні, звісно, це покидьки, які не заслуговують прощення. Які мають бути покарані і судом, і Богом. Але... людина справляє враження абсолютно нормальної. Більше скажу - звичайної. З ким ми щодня зустрічаємося в метро, стоїмо в черзі в магазині, тупцюємо на зупинці маршрутки, п’ємо каву поруч за столиком у кав’ярні... І від цього розриває мозок.

Пішов далі. Слідами іншого. Сторінка «ВКонтакте». Не дурне обличчя. Фотографії з якоїсь вечірки. Вродливі й радісні дівчата навколо. Друзі. Нормальні пацани. На стіні записи за останні кілька місяців. Грамотні речення. Здається, закоханий... Ну так, страждає... Цитує чиїсь вірші... Якби я був батьком і заліз на сторінку свого сина, то спав би спокійно... Що з нами коїться?..»

Ось про це, власне, ми й вирішили поговорити з нашими експертами, поставивши їм три запитання.

1. Що відбувається з суспільством, у якому такі моторошні злочини скоюють люди, котрі здаються оточенню цілком нормальними?

2. Чи винні в цьому їхні батьки? І чи тільки вони?

3. Чи буде і чи повинна у цьому випадку, на вашу думку, проводитися психіатрична експертиза?

Семен Глузман, лікар-психіатр:

1. Я можу розмірковувати про це тільки як обиватель. Оскільки ці люди не належать до сфери моєї компетенції. Ця страшна історія є ще однією ілюстрацією до того, що в будь-якому суспільстві найстрашні й найнебезпечніші громадяни - не ті, котрі є носіями психіатричного захворювання, а так звані нормальні. Справді моторошна історія, яка, напевно, може статися в будь-якій країні. У кожній країні є ґвалтівники. Але специфіка України - у безкарності. Якби не було громадської реакції, якби не прокинулося в населення якесь громадянське чуття, то, ймовірно, ці люди не потрапили б у в’язницю і не були б засуджені. Ще, до речі, побачимо, як розвиватиметься ситуація… Але початок її показує, що в Україні є люди, котрим можна все, і є люди, котрі відповідають за правопорушення.

Я не пам’ятаю подробиць, хто саме в цих юнаків батьки. Але проблема є. Така ж, як і з Калиновським, який потрапляє чомусь не в районну лікарню, а в приватну, з якої благополучно втікає, про що не знає охорона, а потім опиняється в іншій країні. Це очевидні речі, які відбуваються тому, що для одних громадян України - закон працює, а для інших - ні. Решту ми довідаємося пізніше.

Звісно, це моторошна трагедія для дівчинки, яка залишилася калікою. Не зрозуміло, як їй з цим жити далі, причому проблема вже навіть не у зґвалтуванні…

2. Я можу тільки припускати, що, звісно ж, передусім винні батьки. Навряд чи ці хлопці патологічні бузувіри, котрі з дитинства вбивали кішок та собак, а потім - людей. Навряд чи це якісь ненормальні в сексуальному сенсі люди, неспроможні інакше отримати задоволення. Це результат безкарності й уседозволеності. Не обов’язково мати тата народного депутата чи міністра. Коли живеш у маленькому містечку і твій батько там помітна постать, цього достатньо. Це наслідок спілкування з батьками (я припускаю, не можу стверджувати), які жили не за законом, а, в їхньому розумінні, так, як велів здоровий глузд, - брали хабарі, порушували закон тоді, коли їм було це вигідно, або на дзвінок.

Ну й, звісно ж, також винні ми, українське суспільство. Бо ми глибоко аморальні. Про це не говорять високі чиновники, та ми ж знаємо, що велика частина нашої злочинності - соціально мотивована: хтось скоює злочин із голоду, хтось - через несправедливість, а хтось дивиться по телевізору або читає в газеті про те, як в «Артеку» ґвалтували дітей тощо… Вони ж не ідіоти! Переважна більшість наших громадян у розумовому плані цілком розвинені люди. І вони розуміють, що зло в нашій країні безкарне. І якщо чуже зло залишається без покарання, то чому з моїм має бути інакше?

3. Психіатрична експертиза потрібна. Але я дозволю собі таку непрофесійну репліку: якщо їх визнають психічно хворими, то в мене виникне дуже багато підозр, бо насильство, жорстокість, імморалізм - варіанти норми. Сталін і Гітлер чинили страшні злочини проти людства не тому, що були психіатричними пацієнтами. Вони були здоровими негідниками. У переважній більшості випадків у різних країнах, коли стаються факти нападу на людей, насильства, вбивства, ловлять сексуальних та інших маніяків, зазвичай їх визнають здоровими. Не хвороба керувала ними, а особливості особистості. А особливості особистості - це, даруйте, варіант норми. Якщо є людина, котра потрапляє в парламент, аби красти чи прикривати свій бізнес, то це ж не прояв психічної хвороби. Це прояв поганого виховання в дитинстві.

Анатолій Чуприков,
професор, доктор медичних наук, психіатр:

1. Нічого такого вже страшного в суспільстві не відбувається. Незважаючи навіть на такі випадки, народ і його менталітет кардинально не змінилися, ми не перестали бути слов’янами. А ось із сім’ями - відбувається. Як психіатр я знаю, що в гармонійній сім’ї, де нормальні стосунки між подружжям, доброзичливе ставлення до дітей, де їх не пустили на самоплив, поза всяким сумнівом, діти ростуть нормальними. Дякувати Богу, їх більшість.

Безумовно, щось у суспільстві змінилося. Так, такі випадки почастішали, і суспільству слід би замислитися над тим, як розпоряджатися часом молоді, поцікавитися, чим вона займається. Раніше суспільство приділяло підліткам більше уваги. Сьогодні ми сміємося над піонерськими та комсомольськими організаціями, проте вони регулювали життя молоді, ставили його в якісь рамки. Я, наприклад, був би дуже радий, якби сьогодні у нас з’явилися організації скаутів різних конфесій.

Чесно кажучи, інформації в мене обмаль. Але очевидно, що в цих хлопців - атрофія добросердя й позитивної емоційності. Повна байдужість до долі людини й інфантилізм, який проявляється насамперед у відсутності доброзичливого ставлення до навколишнього світу. Знаменитий генетик В.Ефроїмсон вважав, що люди стали людьми тільки завдяки тому, що в них з’явився альтруїзм, і вони почали піклуватися про слабких, одне про одного.

2. Я вважаю, що, на жаль, у батьків сьогодні практично немає можливості виховувати дітей. У даному разі вина лежить на комусь із батьків. Жалісливості до слабких і тих, хто потребує допомоги, в цих молодиках, очевидно, ніхто не виховував. Водночас хтось із них був лідером. І тому на його сім’ї, очевидно, лежить більша відповідальність.

3. Мені здається, що в даному випадку було б достатньо психологічної експертизи. У нас її, на жаль, не дуже часто проводять, а треба б. З погляду психіатрії, ці молодики цілком осудні. Принаймні коли судити з того, що бачив і чув про них.

Олег Покальчук,
соціальний психолог:

1. Я б не вживав визначення «нормальні», а обмежився просто словом «люди», бо в такий спосіб ми підганяємо наше сприйняття під власне уявлення про нормальність. Такою є властивість людської психіки. Люди - соціальні тварини. А агресія і жорстокість - складові тваринної натури. Мусимо це пам’ятати. І якщо ми трохи ширше подивимося на те, що відбувається у світі і що люди роблять одне з одним, то, на жаль, зрозуміємо, що нічого надзвичайного не трапилося. І тому наша реакція на кожен такий випадок має всього лише захисну функцію. Ми кажемо: так не повинно бути, тому що не повинно, і все. Але це відбувається. Рівень чи оцінка людської жорстокості визначаються виключно поточними культурними рамками сприйняття. І не тільки в українському суспільстві. Я хочу підкреслити, що не треба розділяти суспільство на наше і їхнє. Людська природа така взагалі. Культура і цивілізація тваринність людської натури стримують і впорядковують, намагаючись перетворити її на щось продуктивніше і розумніше. Ну а коли держава і суспільство хворіють і слабшають, то тваринність виходить назовні. Це ніби загальний підхід.

Тепер про насильство у принципі. Між насильством людини над людиною і держави над суспільством принципової різниці, загалом, немає. Больовий поріг, поріг несприйняття нами чогось досить суб’єктивний і стосується дійсно базисних речей: сексу, безглуздого або малоосмисленого вбивства. Це завжди викликає яскраве неприйняття, роздратування і ненависть, тому що суспільство не розуміє, чому так відбувається. У середні віки рубали голови, руки, четвертували… Але було зрозуміло - чому: так було заведено, і людське життя було нічого не варте. Цінність людського життя як категорія з’явилася, мабуть, лише в останні 200 років. Приблизно тоді ж, коли й європейська демократія.

Те, що українське суспільство у своїй масовій свідомості повертається на рівень Середньовіччя, - для мене чітка тенденція. Це не пов’язано з регресом суспільства як таким - біологічним чи психологічним. Це пов’язано з регресом держави та її надбудови, за визначенням покликаної регулювати тваринний бік людської натури.

2. А що батьки? Функція батьків у сучасному світі, я б сказав, узагалі дуже нівельована. Дітям дозволено все. І ювенальна юстиція, до якої ми невдовзі прийдемо, цю ситуацію лише погіршить.

Вважаю, що така поведінка - не виняткове явище, а тенденція. І не тому, що йдеться про хлопчиків-мажорів. Цей випадок і помітили тому, що вони діти чиїхось батьків. Якщо подивитися кримінальну хроніку, то ми побачимо і «розчлененку», і побутові вбивства сокирами… Словом, усе, що завгодно.

Це наше пострадянське лицемірство говорить: а куди дивилися батьки, школа, місцевком?.. Та нікуди не дивилися. Вони вже за цивілізаційним визначенням позбавлені права чинити насильство над дітьми у вигляді покарання. І якщо чинять, то як певну помсту за самих себе. Це результат розпаду сім’ї, який стався не вчора. І навіть якщо ці злочинці живуть у сім’ї, вони позбавлені батьків як функції. Через це молоді люди сьогодні - молоді хижаки. Усі без винятку. Просто одні живуть в умовах, які не дозволяють їм цього зробити. А інші - в тих, які їх до розбійної хижацької поведінки стимулюють. Якщо середовище подібну «крутість» заохочує, то це й відбувається.

3. Думаю, що, звісно, буде спроба визнати їх частково осудними. Я вважаю дії цих хлопців осмисленими. Інстинктивна поведінка і божевільна - це абсолютно різні речі. Вони діяли, як агресивні тварини, котрі потім спробували приховати сліди злочину.

Медична експертиза в цьому випадку може стати захисною реакцією батьків, бо визнати непідсудним - це одна історія та умови тримання під вартою, а потрапити на зону за групове зґвалтування - зовсім інша.

Що ж до страху суспільства, в якому подібні злочини скоюють зовні «нормальні» люди, то суспільство має подивитися на себе в дзеркало. Ці злочинці і є частиною суспільства. У відеофрагменті свідчень око ріже відчуження мовця від того, що він вчинив. Зрозуміло, що людина, яка скоює злочин, потім намагається від нього дистанціюватися: це не вона, а хтось поганий прийшов і зробив. Суспільство поводиться так само, як і ці… важко сказати - «люди». Суспільство каже: це не наші політики, ці політики - не ми, ця влада - не наша, ця країна - ми не таку хотіли тощо. Ці молоді «люди» - виняток… Це неправда. Вони - частина суспільства. Мало того, дуже яскрава й виразна, як ми зараз переконуємося. А все, що суспільство декларує як позитивне, розумне, добре, вічне… Ну й де воно? Суспільство не помічає і не заохочує, якщо, умовно кажучи, бабусю перевели через дорогу. Це малоцікаво. А от історії, подібні тій, що трапилася з Оксаною Макар, воно підхоплює, обговорює, смакує і в чомусь поширює - це потужний вірус. Під тонким шаром нашого етнографічно-культурного суспільства причаїлося похмуре чудовисько. Треба бодай це визнати, інакше ми приречені. Те, що відбувається з суспільною психікою, мене дуже турбує. Якщо додати до цього закриття психіатричних відділень з метою оптимізації, і хворих, яких у результаті відправляють назад у сім’ї, то, боюся, за рік ми побачимо дуже серйозні побутові трагедії. Це буде лихо для суспільства, але вже на непідсудному рівні. Адже в цих людей межа між нормальністю і ненормальністю проходить на етичному рівні, а не на психічному… Ну а те, що немає моральних орієнтирів, то це вже банальність, про це всі знають.

У природи немає етики, немає понять добра і зла. Вона просто селекціонує найсильніших і найбільш пристосованих до виживання. Уявімо собі, що склад атмосфери змінився таким чином, що хворі на туберкульоз почуваються краще, а люди зі здоровими легенями вимирають. Тому, якщо в нас таке середовище проживання, то в ньому виживають, власне, ті, хто зараз перебуває при владі. Вони є взірцем успішності. Але піна, яка виділяється з цього успішного середовища (у вигляді цих хлопчиків-мажорів), вона, звичайно, жахливо отруйна. І повзтиме далі. Якщо люди зараз не усвідомлять, що це не одиничний випадок, а тенденція, то вони приречені. Завтра подібні людожери прийдуть до них, до їхніх дітей. Суспільство інстинктивно відчуває небезпеку і волає: «Політики прийдуть по вас!». Не політики, а їхні діти.

Related video

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК