Вирок і виклик Кирила Осьмака

Кирило Осьмак — неоднозначна й трагічна особистість в історії України. Ставлення до нього й сьогодні досить суперечливе. Одні вважають його героєм, який заслуговує на всілякі почесті, бо самовіддано й жертовно боровся за незалежність і соборність Української держави. Інші називають зрадником. Це й зрозуміло: адже наше суспільство полярне, і ставлення до такої складної історичної постаті аж ніяк не може бути однаковим. Проте хоча б тому, що з ім’ям Кирила Осьмака пов’язана історія України, не можна обійти увагою дві круглі дати: 120 років від дня його народження і 50 років від дня смерті.

Помер Кирило Осьмак у тюрмі в 1960 році: його було засуджено на 25 років «за участь у контрреволюційній банді українських націоналістів та активну контрреволюційну націоналістичну діяльність».

Таким було формулювання.

«У вироку і словом не згадано, що це була боротьба за самостійну Українську державу — тобто за те, що було задекларовано в Конституції СРСР, а саме: право нації на самовизначення, аж до відділення», — написала донька Кирила Осьмака Наталія у своєму дослідженні «Дорога до Батька», де простежила життя і діяльність Кирила Осьмака, відшукавши документальні свідчення. Для цього їздила в Росію: у Володимир, де батько 12 років просидів у в’язниці, Рязань, де понад два роки перебував під арештом, Москву, де навчався у вищій школі…

Нещодавно Наталія Осьмак завітала до Полтави. А з Полтави поїхала в Шишаки, на батьківщину свого батька, де зустрілася з учнями місцевої школи й відвідала могилу місцевої мешканки Поліни Метенко — вона знала Кирила Осьмака і розповідала про нього, коли була жива.

— Я приїхала вклонитися місцям, де народився, ріс, учився в народній школі, звідки пішов в українське життя — часом драматичне, часом трагічне — мій батько, — пояснила Наталія мету свого приїзду. — Батько віддавав свої знання і сили українській мові, українському сільському господарству, українській державності, він боровся за щастя українського народу. Це було і залишалося метою його життя. Його слова про це залишилися в слідчій справі. В одному з листів до своєї сестри Галини тато написав про мене: «Сподіваюся, що вона понесе в життя ідеали свого батька».

Наталія Осьмак — інженер, закінчила Київський автодорожній інститут, усе життя проектує мости. Живе в Києві.

— 15 років, починаючи з 1992—1993 років, вивчаю батькове життя за документами, які збирала в Москві, Казані, Києві, Львові, по людях у Карпатах, — каже вона. — 1997 року про нього було знято фільм під назвою «Незалежний президент».

На запитання, чи не зазнала вона утисків від радянської влади через те, що носить прізвище Осьмак, Наталія Кирилівна відповіла:

— В радянські часи я взагалі не знала, хто мій батько. Коли навчалася у школі, почалася хрущовська відлига, і мене не чіпали. Я нічого тоді не робила такого, що могло б привернути до мене увагу. Була звичайною школяркою, потім студенткою, стала інженером. Почувалася українкою — природно, в інженерному середовищі Києва іноді мені було некомфортно.

* * *

…До Полтави Наталія Осьмак приїхала вже втретє.

— Тихе затишне місто, — каже. — Вперше я побувала в Полтаві дуже давно…

Вдруге Наталія Кирилівна приїжджала сюди 2008 року, виступала на відкритті виставки фотографій і документів, які розповідають про історію УПА, в Обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І.П.Котляревського. Пані Наталя згадувала, як знайшла в державному архіві Москви особисту справу студента Кирила Осьмака, як наполегливо шукала свідчення про його діяльність і долю. Розповіла дочка президента УГВР і про своє нелегке дитинство.

— Після арешту батька деякий час ми жили в партизанському селі, яке називалося Недільна, потім у Скалаті — містечку на Тернопільщині, де, за легендою, працював батько. Тоді нас не знайшли, а потім і не шукали, — згадує Наталія Кирилівна.

Далі, до 1954 року, дружина Кирила Осьмака і його дочка мешкали в селі Підбуж Дрогобицької області:

— Мама працювала кравчинею, я ходила до школи. Ми з мамою вдячні тим людям, які нас оберігали, — каже Наталія Осьмак. — У березні 1954 року ми нарешті отримали від батька листа з Володимирської тюрми. А в 1960 році тата не стало.

— Хоча репресій ми не зазнали, я жила в страху, — продовжує пані Наталія. — Можливо, ви цього не можете відчути й усвідомити… У Карпатах я закінчувала другий клас. Мама за мене страшенно боялася (вона померла в 1986 році).

У Рязані, де Кирила Осьмака заарештували, Наталія Осьмак знайшла заведену на нього справу на 370 сторінках.

— Звісно, тодішні слідчі справи були дуже тоненькі: арешт — вирок — розстріл, — розповідає вона, — але мій батько не визнав нічого. А коли Єжова розстріляли, тих, хто не визнав звинувачень, випустили. Батько після цього навіть працював у колгоспі…

«Слабка надія на те, що німці посприяють українцям у побудові своєї Української держави (бо попередній режим був виразно окупаційним) швидко зникла. Німці розпочатими відразу репресіями показали, що вони є такими ж окупантами і прийшли сюди, щоб зробити з України свою
колонію», — пише Наталія Осьмак
про події часів Великої Вітчизняної війни.

Про те, ким був її батько, Наталія дізналася вже після того, як Україна стала незалежною — у червні 1992 року, коли до її рук потрапив восьмий том «Літопису УПА». Відтоді й розпочала пошуки інформації... У Києві ознайомилася з чотирма томами слідчої справи 1944—1948 років та слідчими справами 1928 і 1930 років.

…Кирило Осьмак похований, зі слів Наталії Осьмак, «на міському цвинтарі близько тюремної стіни, біля її середньої сторожової вежі». Моторошно від символічності місця його поховання: адже значну частину життя Кирило Осьмак провів у в’язниці, ні на йоту не поступившись своїми принципами й переконаннями. Недаремно Дмитро Павличко в поемі «Кирило Осьмак», яка вийшла окремою книжечкою у видавництві «Ярославів вал» 2009 року, написав:

Осьмак заговорив:
«Послухайте, майоре:

Я знаю — це мій гріх,
моє найбільше горе,

Що українець я.
Та як мені зректись

Моїх Шишак,
де я на світ прийшов колись?

СТОРІНКИ АРХІВІВ (з розвідок Наталії Осьмак):

Кирило Осьмак народився в 1880 році в сотенному містечку Шишаки Миргородського полку. Навчався в Шишацькій народній та Миргородській повітовій школах, у Полтавському реальному училищі. 1910 року вступив до Московського сільськогосподарського інституту, студентську практику проходив на Волині, в Сибіру і на Катеринославщині (Дніпропетровська область). Коли почалася Перша світова війна, він був на практиці в місті Омську. З липня 1915 по грудень 1916 року служив у Відділі допомоги біженцям, які постраждали від війни, Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського союзу. Тут Кирило познайомився з волинянкою Марією Юркевич. Вони обвінчалися в січні 1916 року, в жовтні в них народився син. Наприкінці 1916 року подружжя оселилося в Києві.

Кирило Осьмак був серед тих, хто в березні 1917 року створив Центральну Раду — тимчасовий парламент України. З 1917 року працював у Генеральному секретаріаті земельних справ, завідував видавничим відділом. Коли після урядового перевороту до влади в Україні прийшов гетьман Павло Скоропадський, Кирило Осьмак брав участь у триденному антигетьманському страйку, за що був звільнений з роботи. Влаштувався в Центральний сільськогосподарський кооперативний союз, завідував відділом селянського будівництва. А з початку 1925 року працював в інституті української наукової мови Всеукраїнської академії наук, створював сільськогосподарський термінологічний словник. П’ятого березня 1928 року Кирила Осьмака заарештували «за участь у контрреволюційній організації правих українських націоналістів у буряковій кооперації, що вела роботу по створенню української селянської партії, яка в майбутньому виступила б проти радянської влади». 28 вересня 1928 року його вислали за межі України на три роки — як «соціально небезпечний елемент». У Курську Осьмак продовжував працювати над словниками сільськогосподарської та лісової термінології. Другого березня 1930 року його знову заарештували, присудили три роки концтабору на Півночі, де він будував залізницю на Сиктивкар. Наприкінці осені 1933 року, коли в Україні лютував голод, Кирила Осьмака звільнили, і він оселився з сім’єю під Москвою. Потім родина переїхала в село Катіне Рязанської області, Кирило почав працювати агрономом у колгоспі, але скоро знову опинився під слідством. Був звільнений у лютому 1940 року, але загинула його дружина: її шантажували, вимагали, щоб свідчила проти чоловіка, вона не витримала й кинулася під потяг… У березні 1940 року Кирило Осьмак повернувся в Київ, а незабаром почалася війна. У жовтні 1941 року в Києві було створено Українську національну раду, Кирило очолив у ній відділ земельних справ і створив Бюро кооперативного товариства «Сільський господар». Допомагав продовольством українським підпільникам і членам похідних груп ОУН. Підтримував зв’язок з антифашистським українським підпіллям упродовж усієї окупації Києва. Наприкінці вересня 1943 року з другою дружиною і дворічною донечкою Наталею Кирило приїхав до Львова (старша дочка залишилася в Житомирі, де працювала в земській управі, а нелегально — в сітці ОУН. Лариса зникла безслідно в одній з поїздок з підпільною літературою). У Львові Кирило Осьмак зустрічається з діячами ОУН та командуванням УПА, бере участь у створенні підпільної організації, що має стати верховним політичним і державним органом українського народу, опрацьовує документи, які ляжуть в її основу; стає директором Стрийського окружного товариства «Сільський господар», що дає йому можливість вільно їздити краєм. Він використовує це для таємної діяльності. Десятого червня 1944 року відбулося засідання Ініціативного комітету УГВР, де затверджено назву організації — Українська головна визвольна рада. Основоположними документами стали «Універсал», «Платформа», «Устрій», опрацьовані Кирилом Осьмаком та іншими членами Ініціативного комітету («Універсал» іще називався «Зверненням до українського народу»). 11—15 липня 1944 року відбувся Великий збір УГВР, обрали президію та Генеральний секретаріат — підпільний парламент та підпільний уряд воюючої України. Головою президії та президентом УГВР обрали Кирила Осьмака (псевдонім — Марко Горянський). Тим часом фронт наближався. Президент України склав присягу, оселився з сім’єю в селі Недільна Стрілківського району, де стояли чотири сотні УПА і штаб УПА—Захід. 25 липня відбулося перше засідання, на якому вирішили президента Кирила Осьмака залишити в Україні, а голова уряду Роман Шухевич та інші троє членів УГВР мали їхати за кордон — представляти інтереси України перед іншими державами.

В середині серпня 1944 року Кирило Осьмак відвіз дружину з донькою в село Гур’є Горішне і оселив біля великого лісу. Відразу ж після цього сотні УПА вирушили в напрямку Турки. 23 серпня 1944 року відбулася сутичка між відділами УПА та частинами Червоної армії. Кирило Осьмак був поранений, чимало його однодумців загинуло, але йому вдалося втекти. Переховувався в селі Дорожів Дублянського району Дрогобицької області, маючи документи на чуже ім’я. 12 вересня під час облави, влаштованої НКВС, Кирила Осьмака заарештували. Два з половиною роки він перебував під слідством. У січні 1947 року його перевезли до Лук’янівської тюрми. Вийти з-за грат йому вже не судилося…