У Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) ім. М.Ярошенка триває виставка дрібної пластики Віктора Римаря — «Думки і форми». Цікаво, що ці дрібні фігурки виготовляє у вільний від роботи час лікар вищої категорії, автор 60 наукових праць, винахідник, який займається в основному мікрохірургією вуха.
Віктор Валентинович (учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС) зробив уже понад дві тисячі слуховідновлювальних та санувальних операцій. Працює в Інституті отоларингології ім. професора О.Коломійченка Академії медичних наук України, завідує відділенням реконструктивно-відновлювальної хірургії лорорганів.
Різьбленням по дереву Віктор Валентинович почав займатися у 1976 році. Інструменти виготовляє власноруч. Як і багато професійних хірургічних мікроінструментів.
Матеріал майстрові часто дарують друзі: наприклад, товариш-механік, який часто подорожує за кордон, привіз велику маску з червоного дерева (з неї можна зробити дрібні фігурки), інші приятелі з Півночі привезли бивні.
— Вікторе Валентиновичу, коріння для виготовлення фігурок ви, певно, самі знаходите?
— Коренепластика в мене відособлена. Ходжу, видивляюся, якщо бачу щось цікаве — беру. В експозиції є річ, зроблена з наросту на дереві…
— Усі фігурки — плід вашої фантазії?
— Переважно так. Але буває, десь піддивлюся якийсь малюнок, щось навіюють інші художники. Не хочу замикатися на чомусь одному.
— Багато часу віддаєте цьому захопленню?
— Якщо впродовж дня не доторкнуся до якоїсь із майбутніх робіт, мені сумно.
— Наскільки швидко народжується нова фігурка?
— Деякі речі лежать подовгу, прибираю зайве. Буває, поки зметикуєш усю композицію, доб’єшся відповідності в розмірі деталей… А іноді все виходить одразу. Тут є речі, зроблені за один день.
— Які інструменти використовуєте для різьблення?
— Спочатку працював традиційними методами, здебільшого різцями. А зараз маю своє ноу-хау: використовую електролобзик, щоб надати майбутньому виробу основної форми, потім доводжу бормашиною. Це набагато легше, швидше й цікавіше.
— А не пробували виготовляти фігурки під мікроскопом?
— Намагався — але мені цікавіше без нього, поки очі бачать.
— А якою була ваша найперша робота?
— Дуже проста: я зробив стилізоване обличчя з… паркетини. Рот виділяється, очі. Цікаво й просто робилося. На перших речах відпрацьовував техніку, випробовував можливості матеріалів. Довго займався чеканкою, але захотілося виготовляти щось об’ємне. Я дитя Радянського Союзу: закінчував одинадцятирічку, в останні три роки навчання здобув спеціальність слюсаря-ремонтника першого розряду. Багато різців та інших інструментів виготовив сам. Уміння працювати з металом стало в пригоді.
— Ви продаєте свої вироби?
— Ні, бо не хочу повторюватися. Адже якщо продам — шкодуватиму, що вам не покажу.
— А даруєте?
— Коли людина мені дуже приємна — дарую.
— Захоплення дрібною пластикою допомагає в роботі хірурга?
— Так, це неабияке тренування для рук. На операційному полі в один кубічний сантиметр після такого тренування працювати легше. Одне реально допомагає іншому.
— А яка з ваших робіт найдрібніша?
— Тигр. А ще — равлик на листочку. Равлик більш плоский, витягнутий. Іноді дуже шкода викидати залишки хорошого матеріалу. Тому став обрізати річ по контуру напівпромисловим електролобзиком, а залишки використовувати на ще дрібніші речі.
— Де зберігаєте вироби?
— Серед книжок — на стелажі. Три книжкові полиці зайняті такими фігурками. Всі вони живуть дружно. Хоча жаліються, що їм дуже тісно, просять стелаж домашній, і не один (жартує). Взагалі краще було б групками всі фігурки виставити, бо так вони губляться.
— Є якісь особливі вимоги до такого найдоступнішого матеріалу, як дерево?
— Дерево обов’язково має бути дуже сухим. Люблю липу — з неї фігурки виходять особливо теплі. Якщо хтось із знайомих спилює деревину і може дати мені частину, прошу не обдирати кори. Беру, замазую фарбою, далі цей матеріал довго сохне в мене на балконі. І вже потім з’являються нові герої…