Віхи і вихори історії: Друге тисячоліття під знаком Змії

Рік Чорної Водяної Змії настає 10 лютого 2013 року о 9:20 за київським часом (за Східним календарем). І триватиме він до 31 січня 2014 року, коли передасть естафету Синьому Дерев'яному Коню. У Китаї змія вважається уособленням мудрості та проникливості, а також стриманості, витривалості й довготерпіння. Але вона холодна, досить розважлива і часто буває вкрай жорсткою.

Саме в роки Змії на планеті відбулися такі доленосні для всього людства події, як Російська революція 1904-1905 років, Лютнева революція і Жовтневий переворот 1917 року на території колишньої Російської імперії, напад нацистської Німеччини на Радянський Союз у 1941 році; 1953-го року помер один із найстрашніших тиранів світової історії Йосип Сталін... Спробуємо розповісти про найбільш знакові, на думку автора, історичні події, що відбулися в рік Змії у Другому тисячолітті.

1041 - чеський князь Бржетислав I визнав сюзеренітет короля Німеччини Генріха III Чорного (з 1046 р. також імператора Священної римської імперії). Бржетислав не зумів здобути підтримку чеської знаті і в безвихідній ситуації капітулював.
15 жовтня він був змушений у покаянній одежі з'явитися на імперський з'їзд у Регенсбург і заприсягти на вірність Генріху III, одержавши як лени Чехію (Богемію), а також частину земель у Сілезії. Бржетислав I виплатив Генріху III штраф на суму 4000 марок золотом.

1089 - внаслідок двірцевого перевороту до влади у Грузинському царстві прийшов 16-річний Давид IV, названий у майбутньому Агмашенебелі (Будівничим). Його батько, Георгій II, під тиском великих феодалів відмовився від влади.

Грузія в часи Давида IV досягла найбільшого розквіту. У 1099 році він припинив виплату данини туркам-сельджукам, яких неодноразово перемагав у боях. У васальній залежності від Грузії опинилися Ширван (Азербайджан) та Осетія. Уклав союз із кипчаками (половцями). Степняки вірно служили Грузії і здебільшого асимілювалися, прийнявши християнство. У 1121 році в Дідгорській битві грузини, половці, алани та загін хрестоносців розгромили потужну армію мусульманської коаліції, очолюваної атабеком Мосула і Алеппо.

Цар із династії Багратіонів провів успішну судову реформу, будував дороги, мости, караван-сараї; у Гелаті він відкрив академію. Давиду IV вдалося приструнити велику аристократію - таваді та азнаурі. Наприкінці життя частина Великої Вірменії, що перебувала раніше у залежності від турків-сельджуків, була приєднана до Грузії. Помер Давид IV Агмашенебелі у 1125 році.

1125 - 19 травня помер Великий князь Київський Володимир Всеволодович Мономах - видатний політичний діяч, полководець, мислитель, письменник. Прізвисько "Мономах" він отримав за ім'ям матері - дочки чи племінниці імператора Візантії Константина IX Мономаха. Довгі роки Володимир Всеволодович боровся за київський престол, був удільним князем у Ростові Великому, Смоленську (двічі), Володимирі Волинському, Чернігові, Переяславі. Ініціював Любецький (1097) і Вітачівський (1100) з'їзди князів, на яких було порушено питання єдності Київської Русі та відсічі агресії половців. У 1103-1111 роках провів чотири вдалих походи проти половців. Володимир Всеволодович був всебічно освіченою людиною; наприкінці життя написав знамените "Повчання Володимира Мономаха", адресоване синам. "Велетенська політична тема - підкріпити моральною дисципліною новий політичний лад - була вирішена у "Повчанні" з надзвичайним художнім тактом", - писав академік Дмитро Лихачов. Похований Володимир Мономах у Софії Київській поруч із батьком Всеволодом і дідом - Ярославом Мудрим.

1209 - розпочався Альбігойський хрестовий похід, спрямований проти єресі катарів (альбігойців, за назвою міста Альбі в Лангедоці). Знайшовся і Casus belli - убивство папського легата Петра де Кастельно, скоєне 15 січня 1208 року на березі річки Рони.

Кастельно, безкомпромісний ворог катарів, оголосив клятвопорушником і відлучив від церкви некоронованого правителя Південної Франції графа Раймунда VI Тулузького, який захищав своїх підданих-єретиків і не бажав їх переслідувати. Граф мав "необережність" зауважити, що "нахаба не вийде живим з його володінь", - пише Микола Осокін в "Історії альбігойців та їхнього часу". Наближені графа зрозуміли натяк дослівно. Ряд хронік свідчать про удар ножем у спину, інші - у серце, але всі підкреслюють, що вбивць було щедро нагороджено. У Миколи Осокіна виконавцями вироку стали "веслярі", котрі зголосилися перевезти легата на інший берег Рони, за межі Провансу. Папа римський Інокентій III у 1208 році видав буллу, в якій пообіцяв віддячити землями єретиків Лангедока всіх, хто візьме участь у хрестовому поході. Понад 10 тис. лицарів із Північної Франції, Німеччини, Англії, Данії зібралися влітку 1209 року в Ліоні і, "як зграя сарани з Апокаліпсиса", заполонили Лангедок. Їм протистояли місцеві феодали та найманці з Арагону, Ломбардії. Особливо "відзначився" у громадянській війні Півночі та Півдня Франції граф Симон де Монфор. При взятті міста Безьє за його наказом умертвили понад 7 тис. людей (катарів серед них було не більше 300). Як не згадати легендарну фразу абата Арно-Аморі: "Убивайте їх усіх, Господь відрізнить своїх і захистить!". Але "досконалі" зброї до рук не брали, навіть якщо їм і треба було захищатися. Результат протистояння був наперед вирішений. Проте перемога хрестоносцям далася в нелегкій боротьбі. Лише 16 березня 1244 року впав останній оплот катарів - фортеця Монсегюр. 200 "посвячених" відмовилися зрадити віру і зійшли на багаття...

Катари закликали відмовитися від земних благ і визнавали тільки одну молитву - "Отче наш". Вони виступали проти хрещення в дитинстві і таїнства причастя, шанування хреста як знаряддя вбивства, ікон і ретранслюючої ролі духівництва. Христос був для них свого роду привидом, що зійшов на землю з неба; людську сутність Бога вони, відповідно, заперечували. До речі, Святе Письмо (виключно Новий Заповіт; на думку катарів, Ієгова Старого Завіту - це Сатана, а пророки і вищий клір - його вірні слуги) перекладалося на окситанську говірку, точніше - тоді ще самостійну мову, яка дуже відрізнялася від північнофранцузької говірки.

Ватикан побачив у катаризмі не вимоги якихось реформ, а зародження релігії і проповідь екуменізму. Що було дуже небезпечно для офіційної церкви, яка загрузла у гріху і була глухою до вирішення соціальних питань.

1221 - тумени "Підкорювача Всесвіту" Чингізхана захопили місто Мерв. Монголи підкорили собі всю Середню Азію (Семиріччя). У грудні невеликий загін принца Хорезма Джелал-ад-Діна приймає останній бій біля річки Інд, намагаючись прорватися на Схід, в Індію. Принц рятується й отримує притулок у султана Делі. Невдовзі дві монгольські армії вирушили на завоювання Персії, Закавказзя, а також Тибету.

1257 ​- після смерті імператора Конрада IV, сина і спадкоємця Фрідріха II, а також висунутого папським престолом Вільгельма Голландського, престол виявився вакантним. Розпочався 17-річний період "міжцарів'я" у Священній Римській імперії. Князі-вибірники (курфюрсти - три духовні володарі від архієпископств Кельнського, Майнцського і Трірського, а також чотири світських правителі - король Чехії, пфальцграф Рейнський, герцог Саксонський і маркграф Бранденбурзький) так і не прийняли одностайного рішення. Кандидатуру короля Чехії Пржемисла Отакара II відкинули. Під час роздільного голосування того ж 1257 року було обрано імператорами брата короля Англії Генріха III Ричарда Корнуолльського та короля Кастилії та Леону Альфонса X Мудрого. Настав період "міжцарів'я", завершений з обранням 29 вересня 1273 року у Франкфурті-на-Майні імператором графа Рудольфа Габсбурга (Рудольфа I). Почалася ера династії Габсбургів, що тривала (з невеликими перервами) у Священній Римській імперії аж до 1806 року.

1293 - у Флорентійській республіці запроваджено посаду гонфалоньєра справедливості (правосуддя), що призначався главою синьйорії (уряду). Йому була доручена охорона конституції - "Встановлення справедливості". Гонфалоньєр мав прапор певної форми і кольору - гонфалон, що символізував його владу; обирався терміном на два місяці (пізніше - чотири) з допомогою жереба із членів старших міських гільдій. Завдяки прийняттю "Встановлень справедливості" у Флоренції найвищого розквіту досягла пополанська демократія. Досить широкі верстви населення отримували право обирати і бути обраними на найвищі посади. Втім, у Флоренції тривала боротьба між гвельфами та гібеллінами, а також цеховими корпораціями. Однією з жертв цього протистояння став Данте, вигнаний з Флоренції у 1301 році.

Поступово вибір дедалі більше звужувався, і невдовзі главу сеньйорії почали обирати з представників найвпливовіших сімейств Флоренції - Медічі, Аччайолі, Пітті, Содеріні, Каппоні.

1389 - 28 червня у Битві на Косовому полі армія турецького султана Мурада I розгромила сербсько-боснійські війська під командуванням князя Лазаря. Під час битви від рук, орієнтовно, сербського патріота Мілоша Обіліча загинув султан. Але це не завадило туркам-османам у жорстокому бою перемогти. За наказом нового султана - сина Мурада I Баязида I - всіх полонених сербів (у т.ч. князя Лазаря), як і його суперника у боротьбі за престол в Адріанополі, старшого брата Якуба, було страчено. Підсумок битви неоднозначний, оскільки загинули обидва володарі, а турки поспіхом залишили поле бою і повернулися в столицю Османської імперії. Втім, серби в битві втратили практично весь цвіт аристократії, і турки-османи незабаром захопили більшу частину земель Сербії та Боснії.

1461 - 15 серпня, через 8 років після падіння Константинополя (29 травня 1453 р.) війська турецького султана Мехмеда II ввійшли в останню грецьку столицю - Трапезунд. Перед цим вони блокували столицю Трапезундської імперії з моря і суші. Місцеві аристократи й заможні городяни "були позбавлені всього майна і відправлені всі разом у Константинополь, де султан забезпечив їх будинками та грішми, достатніми для того, аби розпочати нове життя. Ті чоловіки, котрі все-таки залишилися в місті, а також багато жінок і діти були перетворені на невільників та поділені між султаном і його візирами. Інших жінок відправили в Константинополь, а 800 хлопчиків забрали в корпус яничарів", - пише Стівен Рансімен.

Останній імператор Давид Великий із династії Комнінів відмовився прийняти іслам і був задушений разом із сімома синами та племінником (1470). Єдина донька вийшла заміж за грузинського князя з роду Гурієлі.

1485 - 22 серпня в битві при Босворті Генріх Тюдор, далекий родич роду Ланкастерів, здобув перемогу над королем Ричардом III з династії Йорків, що загинув у бою. Так завершилася Війна Червоної та Білої троянд, яка тривала з перервами з 1455 року. Для легітимізації своєї влади в Англії Генріх Тюдор одружився з донькою короля Едуарда IV Йоркського.

(Закінчення див. в № 1-2013)